ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
27 листопада 2025 року Справа № 903/680/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
прокурора: Немкович І.І.
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.25р. у справі №903/680/25, ухвалене суддею Дем'як В.М, повне рішення складено 10.09.25 р.
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до відповідача Приватного підприємства "ГРАНДЕКС"
про стягнення 400 122, 71 грн.
До Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Приватного підприємства “ГРАНДЕКС», у якій прокурор просить суд стягнути на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету територіальної громади грошові кошти у сумі 400 122, 71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат, 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по сплаті внесків до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі), встановленим рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 по справі №903/473/24 про стягнення з Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" грошових коштів у сумі 1 606 752,63 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади, у зв'язку з чим прокурором заявлено до стягнення суми збитків від інфляції та відсотків річних.
Рішенням Господарського суду Волинської області позов Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради - задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Грандекс" на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету грошові кошти на загальну суму 400 122,71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат та 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних. Стягнуто з Приватного підприємства "Грандекс" на користь Волинської обласної прокуратури 2400,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись частково із рішенням суду першої інстанції, апелянт звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити заяву Приватного підприємства "Грандекс" про розстрочення виконання судового рішення. Змінити рішення Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі № 903/680/25, а саме: змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі №903/680/25, виключити з мотивувальної частини рішення Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі № 903/680/25 висновки про те, що правові підстави для задоволення заяви Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про розстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення відсутні. Доповнити резолютивну частину Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі №903/680/25 наступним: Заяву Приватного підприємства "Грандекс" про розстрочення виконання судового рішення задовольнити. Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення з Приватного підприємства "Грандекс" (Волинська область, Луцький район, село Зміїнець, вулиця Травнева, 9, код ЄДРПОУ 21737398) на користь Луцької міської ради (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) для зарахування в дохід місцевого бюджету грошові кошти на загальну суму 400 122, 71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат та 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних на один рік з дня ухвалення рішення та встановити наступний графік погашення заборгованості в порядку виконання судового рішення:
1-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
2-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
3-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
4-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
5-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
6-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
7-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
8-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
9-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
10-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
11-й місяць після ухвалення рішення - 33 000,00 грн.
12-й місяць після ухвалення рішення - 37 122,71 грн
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Волинської області.
14.10.2025 матеріали справи №903/680/25 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" на рішення господарського суду Волинської області від 08.09.25р. у справі №903/680/25 - залишено без руху. Запропоновано Приватному підприємству "ГРАНДЕКС" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги подати належні докази сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
30.10.25р. представник Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків до якої додав платіжну інструкцію від 29.10.25р. про сплату судового збору.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.25р. у справі №903/680/25, розгляд апеляційної скарги призначено на "27" листопада 2025 р. об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.
14.11.2025 р. Заступник керівника Волинської обласної прокуратури через систему «Електронний суд» надіслав до господарського суді відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення (з підстав її необґрунтованості), а рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 у справі №903/680/25 - без змін.
27.11.2025 р. представник Луцької міської ради надіслав, до суду апеляційної інстанції, заяву, в якій просить справу №903/680/25 розглядати без участі Луцької міської ради. Апеляційну скаргу просить залишити без задоволення з підстав викладених прокурором у відзиві на апеляційну скаргу.
У судовому засіданні представник Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" підтримав доводи апеляційної скарги, просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та задовольнити заяву Приватного підприємства "Грандекс" про розстрочення виконання судового рішення.
Прокурор у судовому засідання заперечив проти доводів апеляційної скарги. Вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 р. прийняте з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни мотивувальної частини рішення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заявлених сум є підставними, відповідають фактичним обставинам справи, а також арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави для задоволення заяви Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" про розстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення відсутні. Відмовляючи у задоволення заяви, суд зазначив, що наведені заявником посилання на обставини, які на його думку ускладнюють виконання рішення суду, є необґрунтованими, доказів на їх підтвердження не надано, наведені заявником доводи не підтверджують наявності виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні статті 331 ГПК України.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.
В апеляційній скарзі Приватне підприємство "ГРАНДЕКС" стверджує, що відповідачем в суді першої інстанції були наведені виняткові обставини, необхідні для вирішення питання про розстрочку виконання рішення, які суд не врахував.
Зокрема, судом не враховано факт відсутності вини відповідача у виникненні спору, оскільки до моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення коштів пайового внеску у відповідача, Замовника будівництва та профільного міністерства в будівельній галузі не було однозначної та вичерпної відповіді з поясненням щодо необхідності оплати коштів пайової участі у даній забудові. Про це свідчить і відсутність звернення позивача до відповідача з вимогою сплатити кошти пайової участі до судового процесу. Оскільки відповідач добросовісно керувався чинним законодавством та роз'ясненнями профільного міністерства (додане до відзиву), у якому не було вказівки щодо обов'язку сплатити внесок для замовників, які розпочали будівництво до 2020 року, але не уклали договір про сплату пайової участі, і оскільки практика застосування вказаної норми (2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») сформувалася значно пізніше, то фактично вини Відповідача у виникненні спору немає.
Судом першої інстанції не були враховані також обставини щодо участі відповідача у розвитку інфраструктури міста, а саме виконання відповідачем в листопаді 2018 року за власний рахунок робіт по будівництву тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125 (від кута повороту (КП-1) до центральної тепломережі (ЦТП) вартістю 1 295 912,40 гривень, яка Відповідачу не оплачена та використовується для обслуговування інших житлових будинків, та фактично належить Позивачу - Луцькій міській раді. Враховуючи інфляційні втрати з 2018 року, понесені Відповідачем витрати на вказані будівельні роботи 1 295 912,40 гривень негативно вплинули на фінансовий стан Підприємства.
У рішенні Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року зазначено, що Боржник при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду в даній справі не надав жодних доказів на підтвердження виняткових обставин в розумінні статті 331 ГПК України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які могли б бути підставою для розстрочки його виконання.
Проте такі докази наявні матеріалах справи, про що було зазначено у заяві про розстрочення виконання рішення суду. Зокрема, до відзиву на позовну заяву були долучені наступні додатки на підтвердження вказаних виняткових обставин: копії листів № 280 від 26.11.2018 р. та №111 від 29.08.2019 року, з якими Відповідач звертався до Позивача (Луцької міської ради) з проханням зменшити розмір пайової участі за договором по об'єкту «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку №1 на вул. Рівненська, 113 в м. Луцьку (ІІ-а черга будівництва)», копії актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в по будівництву тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125 (від кута повороту (КП-1) до центральної тепломережі (ЦТП), а також копія витягу з протоколу №111 від 20.12.2018 р. постійної комісії з питань генерального планування, будівництва, архітектури та благоустрою, житлово-комунального господарства, екології, транспорту та енергозбереження Луцької міської ради, в якому питання щодо зменшення пайової участі до договору було підтримане та підготовлено на сесію міської ради. Проте пайовий внесок не був зменшений, а кошти за виконання робіт Відповідачу не сплачені.
Таким чином, відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті пайового внеску, а також невідшкодовані витрати, які поніс відповідач при виконанні робіт для позивача по будівництву тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125, є тими винятковими обставинами, які ускладнюють своєчасне виконання судового рішення і є підставою для розстрочки його виконання.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги прокурор у відзиві вказує на те, що запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Між тим, до заяви про розстрочення виконання рішення суду не додано жодних доказів на підтвердження реальної можливості проведення розрахунків з Позивачем. Заява про розстрочку виконання рішення суду подана Відповідачем ґрунтується лише на тому, що Позивач первинно не звертався до Відповідача із вимогою про сплату коштів пайової участі, а також Відповідачем було збудовано один об'єкт інфраструктури.
Водночас, прокурор наголошує на тому, що у даному випадку відповідач, будучи замовником будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайову участь. З урахуванням наведеного, як зазначалося прокурором у позовній заяві, підприємство у судовому порядку зобов'язано повернути ці кошти на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. При цьому, відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Крім того, відповідач узагалі не обґрунтував запропонований термін розстрочення та не надав доказів (документів) щодо наявності/відсутності у нього грошових коштів чи його скрутного становища.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
У період із 14.06.2019 по 16.06.2023 Приватним підприємством “ГРАНДЕКС», згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 14.06.2019 №ІУ113191650628, було здійснено будівництво об'єкта: “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків на вул. Рівненській, 113 в м. Луцьку; (1-й пусковий комплекс 2-ї черги будинку № 3, 1-й блок гаражів 1-ї черги)». Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 2000: 1122.1 - “Будинки багатоквартирні масової забудови».
У подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Відповідачу сертифікат від 07.08.2023 № ІУ123230725686, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Як вбачається із п.12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 24.07.2023), пайова участь ПП “ГРАНДЕКС» до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).
З урахуванням наведеного, окружною прокуратурою 14.05.2024 подано позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ПП “Грандекс» про стягнення 1606752,63 грн безпідставно збережених коштів пайової участі.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 у справі № 903/473/24 вказаний позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.01.2024 відкрито виконавче провадження ВП 76272906 про стягнення з ПП “Грандекс» на користь Луцької міської ради 1 606 752,63 для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади.
В подальшому, вказане виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження №ВП №77407469, у межах якого з ПП “Грандекс» 14.05.2025 стягнуто 500000 гривень, а 20.05.2025 стягнуто 3 907 659,54 гривень, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Прокурор доводить, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 08.08.2023 - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ІУ123230725686, який виданий 07.08.2023, по 19.05.2025 - день який передує стягненню із відповідача коштів у примусовому порядку), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних.
Отже, для розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 08.08.2023 по 19.05.2025 включно прокурором взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період в розмірі 1 606 752,63 гривень.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судами встановив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 у справі №903/473/24 позов задоволено, стягнуто із Приватного підприємства “Грандекс» на користь Луцької міської ради грошові кошти у сумі 1 606 752,63 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади та стягнуто з Приватного підприємства “Грандекс» на користь Волинської обласної прокуратури 19281,03 грн судового збору за подання позовної заяви.
На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 №903/473/24 у справі №903/473/24, яке набрало законної сили 20.09.2024 видано накази від 23.09.2024 №903/473/24-1 та 903/473/24-2.
Прокурор в позовні заяві зазначає, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 08.08.2023 - день наступний за днем реєстрації сертифіката №ІУ123230725686, який виданий 07.08.2023, по 19.05.2025 - день який передує стягненню із відповідача коштів у примусовому порядку), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних. Відтак, повне фактичне виконання відповідачем рішення у справі №903/473/24 відбулось 19.05.2025.
Невиконання ПП "Грандекс" рішення суду та наявність у період з 08.08.2023 по 19.05.2025 боргових зобов'язань (в частині сплати суми основної заборгованості 1 606 752,63 грн) є підставою для донарахування прокурором 314 282,50 грн - інфляційних втрат (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025) та 85 840,21 грн трьох процентів річних (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025), подальшого звернення до суду з позовом про примусове стягнення цих сум.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.09.2025 р. позов Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради - задоволено.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення та додаткового рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Оскільки “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
“Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Згідно ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктами 6, 8 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 ст.64 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 66 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч.1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Належна інженерно-транспортна та соціальна інфраструктура є необхідною умовою економічного та соціального розвитку як країни в цілому, так і відповідного регіону, що є одним із основних завдань держави.
Створення та розвиток інфраструктури потребує значних матеріальних затрат і неможливе без відповідного фінансового забезпечення, передусім за рахунок бюджетного фінансування, джерела якого визначені законом.
Джерелом для бюджетного фінансування потреб розвитку інфраструктури населеного пункту є пайова участь замовників об'єктів будівництва, яка полягає у сплаті ними до місцевого бюджету коштів у визначеному відповідно до закону розмірі.
Водночас, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційні втрати та 3 % річних, які підлягають нарахуванню внаслідок їх несвоєчасної сплати, належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Крім того, порушення у діях відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст.16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
У розумінні вимог ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» Луцька міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.п. 5 п. а) ч. ст. 28 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури тощо.
За змістом підпункту 3 пункту 2 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону шляхом проведення розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Прокурор доводить, що у спірних правовідносинах щодо стягнення з ПП “Грандекс» інфляційних втрат та 3 % річних, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасної сплати коштів пайової участі, Луцька міська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються відповідні кошти.
З урахуванням наведеного, Луцька міська рада у даному випадку наділена повноваженнями на звернення до суду з відповідним позовом.
Поряд з цим, при наявності беззаперечних порушень інтересів територіальної громади вказаний орган місцевого самоврядування бездіє у вказаних спірних правовідносинах та не вживає дієвих заходів до усунення порушень вимог законодавства.
Колегією суддів встановлено, що Луцькою окружною прокуратурою на адресу Луцької міської ради неодноразово направлялися листи, в яких керівник окружної прокуратури повідомив, що прокуратурою готуються матеріали для пред'явлення позову до суду в інтересах Луцької міської ради.
Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Луцької міської ради.
Щодо стягнення з Приватного підприємства “ГРАНДЕКС» на користь Луцької міської ради грошові кошти у сумі 400 122, 71 грн. в т.ч. 314 282, 50 грн. - інфляційних втрат, 85 840, 21 грн. - трьох процентів річних, суд апеляційної скарги зазначає наступне.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження № 12- 105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Колегією суддів встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 у справі №903/473/24 позов задоволено, стягнуто із Приватного підприємства “Грандекс» на користь Луцької міської ради грошові кошти у сумі 1 606 752,63 грн для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади та стягнуто з Приватного підприємства “Грандекс» на користь Волинської обласної прокуратури 19281,03 грн судового збору за подання позовної заяви.
На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 у справі №903/473/24, яке набрало законної сили 20.09.2024 видано накази від 23.09.2024 №903/473/24-1 та 903/473/24-2.
Водночас, суд апеляційної інстанції вказує на те, що відповідно до ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Прокурор звертаючись із позовом у даній справі зазначає, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 08.08.2023 - день наступний за днем реєстрації сертифіката №ІУ123230725686, який виданий 07.08.2023, по 19.05.2025 - день який передує стягненню із відповідача коштів у примусовому порядку), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних. Відтак, повне фактичне виконання відповідачем рішення у справі №903/473/24 відбулось 19.05.2025.
Невиконання ПП "Грандекс" рішення суду та наявність у період з 08.08.2023 по 19.05.2025 боргових зобов'язань (в частині сплати суми основної заборгованості 1 606 752,63 грн) є підставою для донарахування прокурором 314 282,50 грн - інфляційних втрат (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025) та 85 840,21 грн трьох процентів річних (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025), подальшого звернення до суду з позовом про примусове стягнення цих сум.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Колегія суддів враховуючи обставини справи наголошує на тому, що з моменту ухвалення рішення Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 року по справі №903/473/24 про стягнення з Приватного підприємства "Грандекс" заборгованості, зобов'язання відповідача сплатити таку заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, тобто до 19.05.2025.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025) в розмірі 314 282,50 грн та 85 840,21 грн трьох процентів річних (за період з 08.08.2023 по 19.05.2025), колегія суддів вважає їх арифметично вірними, а відтак суд першої інстанції правомірно задоволив позов у повному обсязі.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, відповідач визнає позов, що підтверджується заявою про визнання позову за вх.№01-87/3311/25 від 28.07.2025, яка була подана до суду першої інстанції.
Разом з тим, Приватне підприємство "ГРАНДЕКС" просило суд першої інстанції розстрочити виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення, однак, Господарський суд Волинської області дійшов висновку про відсутність в даному випадку підстав для розстрочення виконання рішення, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні заяви.
Не погоджуючись із відмовою у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду на один рік з дня ухвалення рішення, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Волинської області від 08 вересня 2025 року у справі №903/680/25 та задовольнити заяву Приватного підприємства "Грандекс" про розстрочення виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Положення частини 1 ст. 331 ГПК визначають, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця ( у випадках, встановлених законом ), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 ст. 331 ГПК).
Частина 5 ст. 331 ГПК передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Отже, розстрочення виконання рішення судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 р. у справі №916/190/18 навела висновки про те, що розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 р. у cправі №905/1197/24 -підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі ст. 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як Позивача, так і Відповідача.
У справі, що розглядається, суд попередньої інстанції встановив, що в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду заявник вказує на те, що, оскільки відповідач добросовісно керувався чинним законодавством та роз'ясненнями профільного міністерства, у якому не було вказівки щодо обов'язку сплатити внесок для замовників, які розпочали будівництво до 2020 року, але не уклали договір про сплату пайової участі, і оскільки практика застосування вказаної норми (2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») сформувалася значно пізніше, то фактично вини відповідача у виникненні спору немає. Також, заявник просив взяти до уваги участь Відповідача у розвитку інфраструктури міста, а саме виконання відповідачем за власний рахунок робіт по будівництву тепломережі міста Луцька по вул. Рівненській, 125 (від кута повороту (КП-1) до центральної тепломережі (ЦТП), яка використовується для обслуговування інших житлових будинків.
Однак, відповідачем не було обґрунтовано запропонований термін розстрочення та не надано доказів (документів) щодо наявності/відсутності у нього грошових коштів чи його скрутного становища.
Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст.86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. №11-рп/2012 ); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у Боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.
Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання саме на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Незадовільний фінансовий стан, який не підтверджений жодними доказами, не є підставою для розстрочення виконання рішення.
Господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки як для відповідача (боржника) при виконанні рішення у встановлений строк, так і для позивача (стягувача) при затримці виконання рішення.
При цьому, обов'язковими умовами розстрочення виконання рішення суду мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Боржник при зверненні до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду в даній справі не надав жодних доказів на підтвердження виняткових обставин в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочки його виконання.
Суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення. При цьому, фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ боржника є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.
Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі за умови надання розстрочення виконання боржником не надано, згоди стягувача на розстрочення виконання рішення суду не отримано.
Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та “Бакалов проти України» та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 ГПК України пов'язують можливість надання розстрочки.
В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником обставини, які не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність Заявника, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилався відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв'язку з цим. При цьому, фінансове становище Відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої підприємство мало планувати свої видатки на погашення заборгованості.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку по сплаті внесків до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) встановленим рішенням Господарського суду Волинської області від 20.08.2024 по справі №903/473/24.
Відтак, колегія суддів вважає вірним посилання суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем доводи не є доказом наявності виняткових обставин, достатніх та необхідних для розстрочки виконання рішення суду в розумінні ст. 73, 74, 76, 77, 331 ГПК України та не доводять неможливість виконання рішення суду у даній справі.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГРАНДЕКС" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.09.2025р. у справі №903/680/25 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Справу №903/680/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Повна постанова складена "02" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.