ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 листопада 2025 року Справа № 924/1282/13 (924/215/25)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Верещук А.В.
за участю представників сторін:
позивача: Глеваського В. В.
відповідача: не з'явився
третьої особи: Горобець О. В., представника, відповідно до довіреності № 16-2-02/14315 від 23.12.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто" на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 10.09.25р. суддею Крамаром С.І. о 15:37 у м.Хмельницькому, повний текст складено 12.09.25р. у справі № 924/1282/13 (924/215/25)
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м. Хмельницький в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м. Біла Церква Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто", м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "УкрСиббанк", м. Київ
про витребування транспортного засобу
в межах справи
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОЦЕНТР КИЇВ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЛІЗИНГ", м. Хмельницький
про порушення справи про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2013 порушено провадження у справі №924/1282/13 про банкрутство ТОВ "Євро Лізинг", введено процедуру розпорядження майном боржника.
Постановою суду від 23.07.2015 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.
Ухвалою суду від 12.12.2018 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м.Хмельницький у справі №924/1282/13 призначено арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича (вул.Надрічна,68, м.Біла Церква, Київська область, 09117; свідоцтво №1724 від 20.03.2015).
05.03.2025 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м.Хмельницький в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м.Біла Церква Київської області надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сірус-Авто", м.Київ про витребування транспортного засобу (автомобіль LEXUS LX570, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ).
Посилається на те, що ліквідатором (арбітражним керуючим) ТОВ "Євро Лізинг" з'ясовано про перебування (фактичне володіння) в ТОВ "Сіріус-Авто" (код ЄДРПОУ 32555154) транспортного засобу - автомобіля LEXUS LX570, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , що був зареєстрований (відповідно до відомостей з ГСЦ у місті Києві з 2008 року, а також з 23.07.2013 (перереєстрація при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію) на праві власності за ТОВ "Євро Лізинг". Вказує, що 05.03.2016 на користь юридичної особи ТОВ "Сіріус-Авто", тобто після відкриття провадження у справі №924/1282/13 про банкрутство (28.10.2013) і визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (23.07.2015), а також без погодження із забезпеченим кредитором - АТ "УкрСиббанк", було здійснено перереєстрацію (відчуження) транспортного засобу.
Про перебування транспортного засобу у володінні ТОВ "Сіріус-Авто" ліквідатору ТОВ "Євро Лізинг" стало відомо лише у червні 2024 року, після отримання листа АТ "Укрсиббанк" від 25.06.2024.
Вважає, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки такий строк має відраховуватись від дати, коли він дізнався або міг дізнатись про порушене право. З огляду на значну кількість майна, в т.ч. яке перебуває в розшуку, враховуючи недобросовісну поведінку керівництва боржника в межах справи про банкрутство, відсутність під фізичним контролем ліквідатора значної кількості транспортних засобів, первинної документації (в т.ч. правоустановчих документів) на майно банкрута, все це впливає як на можливість позивача дізнатись про факт відчуження конкретного транспортного засобу (як точки відліку строку позовної давності), так і вказує на поважність причин пропуску такого строку (у разі якщо суд вважатиме, що мав місце пропуск строку позовної давності).
Зазначає, що станом на дату укладення договору відчуження транспортного засобу здійснено публікацію про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури. Відповідно, на момент укладення договору відповідач, якщо не знав, але об'єктивно міг знати про справу про банкрутство. Крім того, як зазначається у листі ТСЦ, договір нотаріально посвідчено, нотаріусом мало бути перевірено юридичний стан (припинення, ліквідація тощо) сторін договору на момент його укладення.
Звертає увагу, що відповідач не спростовує обставину відчуження транспортного засобу на аукціоні, як це передбачалось положеннями законодавства про банкрутство на дату відчуження транспортного засобу. Крім того, у матеріалах справи №924/1282/13 відсутні будь-які докази проведення аукціону (у 2016 році) з відчуження транспортного засобу на користь відповідача (ТОВ "Сіріус-Авто"). Отже, сумнівним виглядає добросовісність відповідача, який набув право власності на спірний транспортний засіб в обхід процедури відчуження майна банкрута, при цьому не враховуючи інформацію (загальнодоступну) про правовий статус (визнання боржника банкрутом) ТОВ "Євро Лізинг" (продавця транспортного засобу) на момент укладення договору з відповідачем.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 по справі №924/1282/13 (924/215/25) позов задоволено.
Витребувано в Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто" (01133, місто Київ, вул. Євгена Коновальця (Щорса), буд. 31; код ЄДРПОУ 32555154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЛІЗИНГ" (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, буд. 23/1, кв. 2; ідентифікаційний код 32774741) транспортний засіб - автомобіль LEXUS LX570, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто" (01133, місто Київ, вул. Євгена Коновальця (Щорса), буд. 31; код ЄДРПОУ 32555154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ЛІЗИНГ" (29000, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, буд. 23/1, кв. 2; ідентифікаційний код 32774741) 13 560,00грн. (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят гривень коп.) витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 по справі № 924/1282/13 (924/215/25). Постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Вважає помилковим застосування місцевим судом ст. 330, ст. 388 ЦК України, ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 16.01.2016), ст. 73, ст. 74, ст. 77, ст. 79 ГПК України.
Зауважує, що спірний транспортний засіб було придбано відповідачем за відплатним договором та його продавцем було ТОВ "Євро Лізинг". Позивач, не доводить і не надає докази, що було порушено порядок відчуження майна визначений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 16.01.2016).
Також вважає помилковим застосування місцевим судом ст. 9 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 73, ст. 74, ст. 77 ст. 79 ГПК України.
Вказує, що 26.02.2016 між ТОВ «Сіріус-Авто» та ТОВ «Євро Лізинг» було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, далі 05.03.2016 в сервісному центрі МВС було проведено його державну реєстрацію, тобто якщо б були на цей час відомості про заставу цього автомобіля в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, тоді б ні нотаріус, ні сервісний центр МВС не здійснили б посвідчення та державну реєстрацію цього договору і права власності.
Зауважує, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що обтяження на момент укладання договору купівлі-продажу та державної реєстрації було зареєстрованим.
Вважає, помилкове застосування місцевим судом ст. 330, ст. 344, ст. 387, ст. 388 ЦК України, правового висновку сформованого у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/19, не застосування Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини, практики Європейського Суду з Прав людини, зокрема сформованого ЄСПЛ принципу «належного урядування».
Вказує, що задоволення віндикаційного позову і витребування спірного транспортного засобу у ТОВ «СІРІУС АВТО», як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Відповідач є першим та останнім набувачем спірного транспортного засобу, відкрито нимволодіє та користується тривалий час, близько 10-ти років, відтак повністю відповідає критеріям добросовісності.
Також, вважає, помилкове застосування місцевим судом ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України.
На думку скаржника, якщо було подано спірний автомобіль 05.07.2016 в розшук, тоді саме з цієї дати починається відлік позовної давності, отже позивачем пропущений строк позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сіріус-Авто» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 у справі № 924/1282/13 (924/215/25), залишити без змін рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 у справі № 924/1282/13 (924/215/25).
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити ТОВ «Сіріус-Авто» у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 у справі 924/1282/13 (924/215/25) залишити без змін.
В судове засідання з'явилися представник позивача та третьої особи.
Представник скаржника не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду скарги у зв'язку із участю представника в іншому судовому засіданні.
Арбітражний керуючий заперечив проти відкладення.
Представник АТ «Укрсиббанк» залишила вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія приходить до висновку про його відхилення, з огляду на таке.
Ч. 1 ст. 202 ГПК України визначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 202 ГПК України визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
За наведеного, колегія суддів зауважує, що скаржник був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду скарги та не був позбавлений права взяти участь в судовому засіданні через свого керівника, або направити іншого представника для участі у розгляді справи. Крім того, апеляційним судом явка скаржника обов'язковою не визнавалась, причини неявки судом визнаються неповажними, позиція з приводу непогодження із рішенням суду висловлена у скарзі, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника скаржника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів, визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні арбітражний керуючий та представник АТ «Укрсиббанк» заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзивах та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просять відмовити в її задоволенні.
Заслухавши пояснення арбітражного керуючого та представника АТ «Укрсиббанк», обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
04 липня 2008 між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник АТ "УкрСиббанк") та ТОВ "Євро Лізинг" (заставодавець) був укладений Договір застави транспортних засобів №132065 (далі за текстом Договір). Відповідно до п.1.1 розділу 1 Договору ТОВ "Євро Лізинг" передає у заставу рухоме майно - транспортні засоби, наведені у Додатку 1 до цього договору, які є власністю заставодавця на підставі свідоцтв про реєстрацію. Заставою забезпечується виконання у повному обсязі усіх грошових зобов'язань за Кредитним договором №11368111000 від 04.07.2008.
03 жовтня 2008 на підставі Додаткової угоди №20, якою Додаток 1 До Договору застави транспортних засобів №132065 від 04.07.2008 був викладений у новій редакції, до переліку заставного майна був включений автомобіль Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 .
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2013 порушено провадження у справі №924/1282/13 про банкрутство ТОВ "Євро Лізинг", введено процедуру розпорядження майном боржника.
07 квітня 2015 між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Євро Лізинг" до Договору застави транспортних засобів №132065 від 04.07.2008 було підписано Додаткову угоду №29, якою додаток 1 до Договору викладається у новій редакції, кількість транспортних засобів, переданих АТ "УкрСиббанк" у заставу зменшується до 101 і відповідно зменшується вартість предмету застави. У переліку транспортних засобів, які передані у заставу АТ "УкрСиббанк", знаходиться автомобіль Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 .
23 липня 2015 постановою Господарського суду Хмельницької області ТОВ "Євро Лізинг" визнано банкрутом.
Згідно інформації Головного сервісного центру МВС від 22.10.2024 №22/10/24-6 транспортний засіб Lexus LX 570, номер кузову НОМЕР_2 зареєстрований за ТОВ "Сіріус Авто" 05.03.2016 на підставі нотаріально оформленого договору купівлі-продажу від 26.02.2016 №3282/8041. Як вбачається із доданих до листа Результатів аналітичного пошуку ТЗ по "НАІС ДДАІ" МВС України попередню реєстрацію цього транспортного засобу було здійснено за ТОВ "Євро Лізинг".
Як вбачається із листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві від №12633 документи, що стали підставою для проведення реєстраційних операцій з транспортними засобами у 2016 році знищені за закінченням строку їх зберігання.
Постановою суду від 23.07.2015 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора банкрута.
05 липня 2016 ухвалою господарського суду Хмельницької області у справі №924/1282/13 оголошені в розшук транспортні засоби, що зареєстровані за ТОВ "Євро-Лізинг". До списку автомобілів, які оголошені в розшук на підставі вказаної ухвали, входить автомобіль Lexus LX570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 .
13.03.2017 реєстратором Філії м.Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи" Кондратюк В.С. на підставі Додаткової угоди №29 від 07.04.2015 до Договору застави транспортних засобів №132065 від 04.07.2008 повторно внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про обтяження автомобіля Lexus LX570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 .
Ухвалою суду від 12.12.2018 ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м.Хмельницький у справі №924/1282/13 призначено арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича (вул.Надрічна, 68, м.Біла Церква, Київська область, 09117; свідоцтво №1724 від 20.03.2015).
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 16.05.2025 транспортний засіб Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 з 09.07.2008 перебуває у заставі (боржник ТОВ "Євро Лізинг", обтяжувач АТ "УкрСиббанк").
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Частиною 1 статті 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Як передбачено ч.ч.1,3 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1, п.п.1,3,4 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Окрім того апеляційний господарський суд бере до уваги, що власник з дотриманням вимог статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18).
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (дані висновки містяться також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).
Крім того, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
Отже, як зазначалося вище, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м.Хмельницький в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м.Біла Церква Київської області надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сірус-Авто", м.Київ про витребування транспортного засобу (автомобіль LEXUS LX570, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ).
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Як вбачається із матеріалів справи та поданих представниками сторін доказів, згідно інформації Головного сервісного центру МВС транспортний засіб Lexus LX 570, номер кузову НОМЕР_2 зареєстрований за ТОВ "Сіріус Авто" 05.03.2016 на підставі нотаріально оформленого договору купівлі-продажу від 26.02.2016 №3282/8041. Згідно доданих до листа Результатів аналітичного пошуку ТЗ по "НАІС ДДАІ" МВС України попередню реєстрацію цього транспортного засобу було здійснено за ТОВ "Євро Лізинг" (а.с. 22-23-зворот, т. 1).
Отже, з вищевказаної інформації можна зробити висновок, що спірний транспортний засіб було придбано відповідачем за відплатним договором та його продавцем було ТОВ "Євро Лізинг". Інших доказів, які б свідчили про обставини та умови купівлі-продажу автомобіля матеріали справи не містять, а представниками сторін не подано а ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції.
Статтею 330 Цивільного кодексу визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно із ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Як убачається із матеріалів справи, 04.07.2008 між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник АТ "УкрСиббанк") та ТОВ "Євро Лізинг" був укладений Договір застави транспортних засобів №132065 (далі за текстом - Договір). Відповідно до п.1.1 розділу 1 Договору ТОВ "Євро Лізинг" передав у заставу рухоме майно - транспортні засоби, наведені у Додатку 1 до цього договору, які є власністю заставодавця на підставі свідоцтв про реєстрацію. Заставою забезпечується виконання у повному обсязі усіх грошових зобов'язань за Кредитним договором №11368111000 від 04.07.2008.
09.07.2008 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна було зареєстроване обтяження, предметом якого є, зокрема транспортний засіб Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 (запису у реєстрі присвоєний номер 7536132).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про заставу", ст.572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частинами 3,4 ст.577 ЦК України передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 16.05.2025 транспортний засіб Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 з 09.07.2008 перебуває у заставі (обтяжувач АТ "УкрСиббанк").
Разом з тим, слід вказати, що на час реєстрації транспортного засобу чинним був Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції від 16.01.2016). Відповідно до частини першої ст.38 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до частини першої ст.44 Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута такими способами: проведення аукціону, продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Враховуючи наведене вище, незалежно від обставин укладення договору купівлі-продажу від 26.02.2016, складу осіб, які представляли сторін та факту нотаріального посвідчення даного договору, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ "Сіріус Авто" не підпадає під визначення добросовісний набувач згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, що спростовує посилання скаржника на протилежне.
Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності відповідно до приписів ст.257 ЦК України суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16).
Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Обов'язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
І у разі пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Суд звертається до правової позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.
Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, необхідно виходити з їх об'єктивного, а не суб'єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об'єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.
Як вбачається із матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ "Євро Лізинг" (код ЄДРПОУ: 32774741) було надання у Лізинг (оренду) транспортних засобів, переважно легкових автомобілів.
04.07.2008 між АТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Свро Лізинг" був укладений Кредитний договір №11368111000. Отриманий в АТ "УкрСиббанк" кредит був забезпечений заставою транспортних засобів (в заставу було прийнято 334 автомобілі) та заставою майнових прав на отримання платежів по лізингових контрактах.
Отриманий в АТ "УкрСиббанк" кредит ТОВ "Євро Лізинг" перестало погашати з 2012 року.
Враховуючи, що прийняті в заставу автомобілі були передані в лізинг їх фактичне (фізичне) місцезнаходження було відоме тільки ТОВ "Євро Лізинг", та не було відоме працівникам банку і призначеним у справі арбітражним керуючим.
Як вбачається і поданої банком до матеріалів справи копії заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22.12.2018, станом на момент порушення справи про банкрутство (2013) за ТОВ "Євро Лізинг" в органах МВС було зареєстровано 2066 (дві тисячі шістдесят шість) транспортних засобів, більшість з яких знаходились в оренді (лізингу) у третіх осіб.
На момент визнання ТОВ "Євро Лізинг" банкрутом у власності компанії знаходилось 330 автомобілів. Тобто, як зазначає банк, за два роки поки тривала стадія розпорядження майном по справі №924/1282/13, керівництвом та власником ТОВ "Євро Лізинг" було незаконно розпродано 75 (сімдесят п'ять) відсотків всіх транспортних засобів (в тому числі і тих, які передані в заставу) але грошові кошти, отримані від такого продажу, кредиторам не направлялись, автомобілі були продані невідомими особами поза волею законного керівництва компанії.
Такі дії керівництва та власників ТОВ "Євро Лізинг" призвели до того, що Господарським судом Хмельницької області 05 липня 2016 було оголошено в розшук 325 транспортних засобів, які належать банкруту, і місцезнаходження яких невідоме. Розшук цих транспортних засобів триває і зараз.
При цьому, на момент порушення справи про банкрутство, за даними МРЕВ ДАІ за ТОВ "Євро Лізинг" (Боржником) обліковувався лише 101 транспортний засіб із тих, що передані в заставу АТ "УкрСиббанк" (замість 334-х, які прийняті в заставу відповідно до Договору застави транспортних засобів №132065 від 04 липня 2008 в редакції Додаткової угоди №27 до цього договору).
Справа про банкрутство ТОВ "Євро Лізинг" була порушена за заявою пов'язаної компанії - ТОВ "Автоцентр Київ" (код ЄДРПОУ: 32384972, м.Київ, пр.Перемоги, 67), яка знаходилась за однією поштовою адресою із ТОВ "Євро Лізинг" і бенефіціаром-контролером якої є ОСОБА_1 .
При порушенні провадження у справі про банкрутство першим розпорядником майна боржника став арбітражний керуючий Головачев Ігор Миколайович. При виконанні обов'язків розпорядника майна по справі він не діяв в інтересах кредиторів, затягував розгляд справи, не проводив інвентаризацію майна боржника, для того, щоб керівництво та власники ТОВ "Євро Лізинг" могли продати якомога більше активів та майна компанії.
Такі дії призвели до того, що він був відсторонений судом від виконання обов?язків розпорядника майна по справі.
Пізніше, через системну перешкоду новому арбітражному керуючому у виконанні його обов'язків, ухвалою Господарського суду Хмельницької області по справі №924/1282/13 від 04.11.2014 був відсторонений від виконання обов'язків керівника (директора) ТОВ "Євро Лізинг" Шевченко Олександр Євгенович, і виконання цих функцій було покладено на арбітражного керуючого Моісеєва Ю.О.
Відстороняючи ОСОБА_2 від займаної посади, суд зазначив, що ухвалами суду області від 20.01.2014, від 28.01.2014, від 08.09.2014, від 22,09.2014, від 07.10.2014, від 22.10.2014 зобов'язано боржника подати до господарського суду матеріали щодо проведення інвентаризації майна боржника, а також документи, що підтверджують право власності на рухоме та нерухоме майно ТОВ "Євро Лізинг" (свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів свідоцтва про реєстрацію машин, свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно); копії документів статистичної звітності ТОВ "Євро Лізинг" (код ЄДРПОУ: 32774741) за 2011-2013 роки, зокрема: баланс підприємства (форма №1, для суб'єктів малого підприємництва форма №1-м); звіт про фінансові результати (форма №2 для суб'єктів малого підприємництва форма №2-м); звіт про рух грошових коштів (форма №3); звіт про власний капітал (форма №4), примітки до річної фінансової звітності (форма №5), звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма №11-03); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма №1-інновація); звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма №1-Б); звіт з праці (форма №1-ПВ); звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма №1-ГВ (умови праці)); звіт про використання робочого часу (форма №3-ПВ); звіт про виробництво промислової продукції (форма №1П-НПП); надати документи, підтверджують факт повернення дебіторської заборгованості із зазначенням сум грошових коштів та рахунки, на яких вони перебувають; надати перелік повернутих від лізингоодержувачів транспортних засобів, їх реквізити та місце зберігання; надати всю наявну інформацію щодо переліку транспортних засобів, та адреси їх зберігання (автостоянки).
Однак, на виконання вимог суду з січня 2014 боржником не надано суду доказів щодо проведення інвентаризації боржника та матеріалів інвентаризації майна боржника, не надано належних доказів фінансового стану боржника, проігноровано вимогу суду щодо надання письмових пояснень.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядник майна боржника на виконання вимог ст.22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ухвали суду від 22.02.2014, звертався з листами №02-02/2, №02-02/3 від 04.03.2014 до керівника боржника про отримання документації та відомостей стосовно діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг". Цими ж листами розпорядник майна просив директора ТОВ "Євро Лізинг" разом з розпорядником майна організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість. Листами №02-02/38, №02-02/39 від 12.05.2014 розпорядник майна повторно звернувся до керівника боржника про отримання документації та відомостей стосовно діяльності ТОВ "Євро Лізинг", а також з проханням організувати та забезпечити проведення інвентаризації майна боржника та визначити його вартість. Вищевказані листи були направлені розпорядником майна боржника арбітражним керуючим Моісеєвим Ю.О. на адресу ТОВ "Євро Лізинг", що підтверджується належним чином завіреними копіями поштовими чеками та повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідь на вказані листи не надходила.
Відповідно до Довідки про результати позапланової невиїзної перевірки діяльності арбітражного керуючого №18 від 20.08.2014, комісією по проведенню позапланової невиїзної перевірки Головного управління юстиції у Хмельницькій області встановлено, що у розпорядника майна ТОВ "Євро Лізинг" не було реальної можливості провести інвентаризацію майна боржника, аналіз фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках, оскільки, зокрема, керівником боржника створювалися перешкоди діям розпорядника майна по проведенню аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та по проведенню інвентаризації майна.
Беручи до уваги обмеженість строків провадження у справі про банкрутство на стадії попереднього засідання, суд дійшов висновку про те, що причин поважності невиконання вимог розпорядника майна керівником боржника не наведено, а існують підстави для висновку про наявність ознак у безпідставній бездіяльності керівника боржника, створення ним перешкод діям розпорядника майна, зокрема перешкод у належному виконанні розпорядником майна покладених на нього Законом про банкрутство обов'язків, щодо проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника, інвентаризації активів та інших обов'язків.
Крім того, слід взяти до уваги, що арбітражний керуючий Глеваський В.В. отримав повноваження ліквідатора ТОВ "Євро Лізинг", відповідно, право звертатись з відповідними позовами в інтересах банкрута з 12.12.2018. Він, як і попередні арбітражні керуючі, обґрунтовано виходили з того, що ухвалою господарського суду Хмельницької області від 05.07.2016 у справі №924/1282/13 автомобіль Lexus LX 570, державний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , номер кузову НОМЕР_2 було оголошено в розшук. Копію даної ухвали було надіслано судом для виконання до Регіонального сервісного центру МВС у м.Києві та в Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції у м.Києві для внесення відомостей щодо розшуку вищевказаних транспортних засобів до відповідних пошукових баз даних. Судом було зобов'язано Регіональний сервісний центр МВС у м.Києві та Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції у м.Києві повідомити господарський суд та ліквідатора про місцеперебування розшукуваних транспортних засобів. (Однак, при наявності в Головного сервісного центру МВС інформації про реєстрацію транспортного засобу та останнього власника, ним не було вжито заходів щодо виконання вимог суду).
З огляду на значну кількість активів банкрута, (більше 300 одиниць транспортних засобів оголошено в розшук), факт не передачі документів з боку керівництва боржника (в рамках справи керівника відсторонено від виконання повноважень) вказує на об'єктивні передумови, які перешкоджали поданню позову/позовів для повернення транспортного засобу в ліквідаційну масу. Про перебування транспортного засобу у володінні ТОВ "Сіріус-Авто" ліквідатору ТОВ "Євро Лізинг" стало відомо лише у червні 2024, після отримання листа АТ "Укрсиббанк" від 25.06.2024. З червня 2024 ліквідатором ТОВ "Євро Лізинг" вжито заходів для отримання документів щодо відчуження транспортного засобу, в тому числі запити неодноразово надсилались і до ТОВ "Сіріус-Авто". Як наслідок сформовано правову позицію та надіслано у березні 2025 позов до суду.
Отже, враховуючи перешкоджання керівництва ТОВ "Євро Лізинг" в передачі документів, печатки, значний об'єм активів, що потребувало значного часу для отримання документів щодо майна банкрута, аналізу правомірності його вибуття, вжиття заходів для його розшуку тощо, що було об'єктивною перешкодою в поданні такого позову, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, про не застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки його пропущено позивачем з поважних причин. А тому доводи викладені в апеляційній скарзі щодо застосування строку позовної давності не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.
Крім того, слід врахувати факт поширення на території України з 11.03.2020 коронавірусної хвороби та введенням на всій території України з 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
У відповідності до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право або яка є добросовісним володільцем визначено у статті 400 Цивільного кодексу України. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Посилання на вимоги ст.344 Цивільного кодексу (набувальна давність) не стосуються спірних правовідносин. Статтею регулюються умови коли особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення. Факт нотаріального посвідчення договору та тривале відкрите володіння майном не є безспірними доказами добросовісності набуття права власності на нього.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг", м.Хмельницький в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, м.Біла Церква Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто", м.Київ про витребування транспортного засобу підлягає задоволенню.
За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2025 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-Авто" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.09.25р. у справі № 924/1282/13 (924/215/25) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 10.09.25р. у справі №924/1282/13 (924/215/25) залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.
4. Справу №924/1282/13 (924/215/25) повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "01" грудня 2025 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Юрчук М.І.