вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2025 р. Справа№910/16151/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025
у справі №910/16151/24 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України
про стягнення грошових коштів у розмірі 240 434,68 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 240 434, 68 грн, з яких: 216 000, 00 грн - основний борг, 229, 57 грн - 0,1 % річних та інфляційні втрати у розмірі 24 207, 47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору №ПЗ/НХ-23995/НЮ від 25.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 0, 1 % річних та інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 позов задовольнив. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані» основний борг у сумі 216 000,00 грн, збитки від інфляції у сумі 24 207,47 грн, 0,1% річних у сумі 229,57 грн, витрати правничої допомоги у сумі 12 000,00 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
При ухваленні рішення у справі №910/16151/24 судом першої інстанції встановлено, що виконання умов спірного правочину, на підставі підписаної уповноваженими представниками АТ «Українська залізниця» заявки-рознарядки № НХП33-04/6405 від 08.11.2023, ТОВ «Трейд Індекс Компані» поставило, а відповідач отримав, обумовлений сторонами товар на загальну суму 216 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №39 від 15.11.2023, актом прийому-передачі товару від 15.11.2023, підписаними обома сторонами без зауважень, ТТН № 37 від 15.11.2023, податковою накладною №47 від 15.11.2023, та квитанцією про її реєстрацію 17.11.2023 у ЄРПН, рахунком на оплату № 39 від 15.11.2023. Проте, відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином, вартість поставленого товару позивачу не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у вказаній сумі.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, 0, 1 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції встановив його правильність та відповідність нормам чинного законодавства.
Щодо посилань відповідача на умови договору про оплату товару після отримання покупцем бюджетних призначень відповідно до статтей 48, 49 БК України, суд зазначив, що відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Вказівка у договорі на те, що відповідач здійснює оплату після зарахування покупцеві бюджетних коштів відповідно до БК України, за висновком суду, не може бути відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та яка обумовлює настання чи зміну і прав, і обов'язків для обох сторін правочину. Тобто, сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов'язання між сторонами, тобто права і обов'язки у обох сторін.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 скасувати; ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що останній діяв добросовісно, сформував необхідні для оплати документи та направив їх в органи державного казначейства, однак оплата з незалежних від нього причин проведена не була. Однак, на думку скаржника, це не скасовує добросовісність дій відповідача та його наміри виконати взяті на себе по Договору зобов'язання. Також апелянт наголошує на тому, що ненадходження коштів з державного та/або місцевого бюджету на рахунок покупця, відкритий в Державній казначейській службі України, для оплати Товарів за цим Договором, а також несвоєчасне їх перерахування органами державного казначейства, сторони визнають обставиною, що має місце не з вини покупця.
Крім того, на думку апелянта, відповідно до п. 9.10 Договору останній від нарахування штрафних санкцій за вказаним Договором та від сплати інфляції та 0,1% річних звільняється.
Щодо розподілу судових витрат, відповідач вказує, що виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських робіт, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), відсутні правові підстави для стягнення з Відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн, оскільки заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.10.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/16151/24 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/16151/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.10.2025.
24.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач вказує, що відповідачу виділялися кошти, достатні для погашення заборгованості за Договором (яка становить набагато менше, ніж заощаджені 800 млн грн); відповідачем для держави були заощаджені кошти (а у спірному випадку відповідач наполягає на тому, що джерелом для оплати товару мало бути фінансування саме від держави); відповідачу своєчасно було затверджено фінансовий план на 2024 рік, а отже на момент виникнення зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару кошти на оплату вже були закладені у видатки відповідача.
Щодо добросовісної поведінки відповідача, позивач вказує, що якщо твердження відповідача відповідали б дійсності, то, не отримавши кошти з державного бюджету до 05.12.2023 (останній можливий строк оплати товару), відповідач мав право ініціювати перенесення строку оплати шляхом підписання відповідної додаткової угоди до Договору, та, саме, у такому випадку можна було б стверджувати про добросовісність відповідача як сторони Договору. Проте, відповідач не надав доказів того, що ним було вчинено такі дії і ініційовано перенесення строків оплати. Відсутність таких дій може свідчити, зокрема, про відсутність підстав для перенесення строків, тобто про наявність у відповідача відповідного фінансування. Замість перенесення строків оплати, у спірному випадку відповідачем було використано інший спосіб дій - подання заявки на оплату наприкінці бюджетного року і після завершення приймання заявок на оплату у 2023 році. Таким чином, відсутність з боку відповідача дій, направлених на перенесення строків оплати у порядку, передбаченому п. 16.4 Договору, свідчить, що обставина, з якою п. 7.4 Договору пов'язує можливість перенесення строку оплати одержаного товару, не настала.
На переконання позивача, долучені до матеріалів справи документи свідчать про недобросовісність відповідача та невжиття ним реальних заходів, направлених на одержання фінансування і оплату товару, оскільки незважаючи на те, що останнім днем для оплати було 05.12.2023, відповідач подав заявку на оплату тільки 26.12.2023, тобто з усвідомленим простроченням строку оплати, а також, що у цьому випадку має істотне значення, наприкінці бюджетного року - у період, коли кожного року відбувається закриття казначейських рахунків. Відповідач як акціонерне товариство, єдиним акціонером якого є держава в особі Кабінету Міністрів України, добре обізнаний з процедурою і перспективами платежів, заявлених до проведення наприкінці бюджетного року. Відсутність фінансування за бюджетною програмою, до того ж не підтверджене належними і допустимими доказами, не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань за договором і від відповідальності, встановленої договором.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані» (постачальник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець, залізниця) був укладений договір про закупівлю №ПЗ/НХ-23995/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язалося поставити та передати у власність залізниці товар (привід моторний) для завершення робіт по проекту «Реконструкція споруд залізниці з електрифікацією дільниці Васильків - Васильків ІІ регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» у Київській області» (завершення робіт), а залізниця - прийняти й оплатити зазначений товар на умовах цієї угоди (п. 1.1, 1.2).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 (додаток 1) до цього договору (п. 1.3 договору).
Відповідно до пункту 1.8 договору останній виконується в рамках реалізації програм та здійснення заходів для завершення робіт за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) відповідно до: постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування"; порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для оновлення рухомого складу для перевезення пасажирів, будівництва та реконструкції об'єктів інфраструктури суб'єктів господарювання залізничного транспорту державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №517.
У пунктах 4.1, 4.2 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (Delivered Duty Paid - поставка з оплатою мита відповідно до правил "Інкотермс" у редакції 2020 року). У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами "Інкотермс" у редакції 2020 року, умови цього правочину матимуть перевагу. Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки залізниці, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 15 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки. Місце поставки товару: Київська область, Броварський район, село Шевченкове, або інший підрозділ залізниці, вказаний у рознарядці на поставку товару. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (пункт 4.6 договору).
Пунктами 6.1 та 6.3 вказаного правочину передбачено, що залізниця оплачує поставлений товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток 1) до договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цієї угоди. Загальна ціна договору становить 180 000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) покупець здійснює фінансування будь-яких витрат, передбачених цим правочином, лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Усі видатки покупця за цим договором здійснюються виключно за рахунок бюджетних коштів, передбачених у Законі України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за бюджетною програмою КЕКВ: 3210 - Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям) (пункти 7.1, 7.2 договору).
За умовами пунктів 7.3, 7.4 вказаного правочину розрахунки за ним проводяться в безготівковій формі за платіжними реквізитами, вказаними в договорі та/або у відповідних рахунках постачальника. Розрахунки проводяться на підставі оформленого належним чином акта прийому-передачі товару/видаткової накладної, після отримання покупцем бюджетних призначень відповідно до статтей 48, 49 БК України, протягом 14-ти робочих днів з моменту підписання актів прийому-передачі товару/видаткової накладної.
Відповідно до пунктів 15.1, 15.2 договору останній діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього правочину не звільняє сторін від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе зобов'язань щодо поставки й оплати товару.
У специфікації №1 (додаток 1 до договору) сторони погодили найменування, технічні характеристики, кількість і вартість товару для поставки, а саме: привод рухомий моторний УМП-ІІ УХЛ1, 2022 року виготовлення, кількістю 2 шт., загальною вартістю 216 000,00 грн з ПДВ
На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 216 000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №39 від 15.11.2023, актом прийому-передачі товару від 15.11.2023, товарно - транспортною накладною №37 від 15.11.2023, податковою накладною №47 від 15.11.2023, та квитанцією про її реєстрацію 17.11.2023 у ЄРПН, рахунком на оплату №39 від 15.11.2023.
Враховуючи умови пункту 7.4. Договору оплата за поставлений товар мала бути здійснена до 05.12.2023.
Позивач, ураховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку за Договором щодо оплати за поставлений товар у розмірі 216 000, 00 грн просив суд стягнути зазначену суму з відповідача на його користь.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі зазначає, що на виконання умов договору щодо оплати поставлено товару, АТ «Укрзалізниця» 26.12.2023 в інформаційній системі автоматизації казначейських функцій «IT-Enterprise» була сформована заявка на оплату товару №1012611 на загальну суму 216 000,00 грн контрагенту ТОВ «Трейд Індекс Компані».
З інформації щодо історії зміни статусів документу вбачається, що вказаний документ був скріплений печаткою відповідача та відправлений до Казначейства лише 28.12.2023 об 11:32:48 год та відхилений останнім 30.12.2023 в 00:38:18 год із приміткою: «Повернення коштів відповідно до статей 3, 23, 57 Бюджетного кодексу України».
З письмових пояснень наданих у суді першої інстанції Державною казначейською службою України вбачається наступне.
Згідно з пунктом 2.6 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності про виконання державного та місцевих бюджетів в органах Казначейства, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2013 №885, регламент роботи органів Казначейства по завершенню бюджетного періоду та на початку нового бюджетного періоду щороку затверджується наказом організаційно-розпорядчого характеру Казначейства України. Регламентом затверджуються, зокрема, термін (час і дата) прийняття електронних документів клієнтів із системи дистанційного обслуговування "Клієнт казначейства - Казначейство" до облікових систем АС "Є-Казна" та граничний термін (час і дата) здійснення органами Казначейства оплати (виконання) зареєстрованих платіжних доручень (інструкцій) за видатками/витратами державного/місцевих бюджетів та інших клієнтів. На офіційній вебсторінці Казначейства для розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів щороку у грудні розміщується відповідна інформація щодо роботи Казначейства та органів Казначейства в період завершення бюджетного періоду та на початку нового бюджетного періоду (повідомлення/інформація за 2023 і 2024 роки
додаються).
Відповідно до Регламенту роботи органів Казначейства у період завершення бюджетного 2023 року та початку 2024 року, затвердженого наказом Казначейства від 27 листопада 2023 року №299, останнім днем проведення платежів клієнтів органів Казначейства визначено 27 грудня 2023 року, зокрема: прийняття електронних документів клієнтів із системи дистанційного обслуговування "Клієнт казначейства - Казначейство" до облікових систем АС "Є-Казна" здійснюється до 27 грудня 2023 року до 17:30 год, а виконання зареєстрованих платіжних інструкцій за видатками/витратами державного/місцевих бюджетів, а також платежами інших клієнтів та іншими платежами за 2024 рік здійснюється органами Казначейства до 23:00 год 27 грудня 2024 року.
Крім того, 12.12.2023 на офіційному веб-сайті Казначейства за посиланням: https://www.treasury.gov.ua/, було розміщено інформацію про те, що останнім днем проведення платежів за видатками клієнтів органів Казначейства в бюджетному 2023 році є 27 грудня 2023 року. Також 27 грудня 2023 року до 17:30 год завершується прийняття електронних документів клієнтів із системи дистанційного обслуговування "Клієнт-казначейства - Казначейство" до облікових систем АС "Є-Казна Доходи", АС "Є-Казна".
За бюджетною програмою «Оновлення рухомого складу для перевезення пасажирів, будівництво та реконструкція об?єктів інфраструктури суб?єктів господарювання залізничного транспорту державного сектору економіки» за КПКВ 3101270 АТ "Українська залізниця" 13.12.2023 зареєстровано бюджетні зобов?язання, що надіслані через систему дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» відповідно до договору від 25.10.2023 №П3/НХ-23995/НЮ на суму 216 000,00 грн, проте, бюджетні фінансові зобов?язання були надані на реєстрацію АТ "Українська залізниця" 28.12.2023 відповідно до підтвердних документів від 15.11.2023 б/н на суму 216 000,00 грн (зареєстровано в 10:52:38).
Також, Казначейство вказало, що платіжні інструкції Укрзалізниці на оплату зобов'язань за Договором відносились до видатків третьої черги, виконання яких здійснювалося після проведення видатків на національну безпеку і оборону та на здійснення заходів правового режиму воєнного стану, а також видатків розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, залучених до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану.
Крім цього, третя особа вказала, що платіжні інструкції щодо здійснення видатків з бюджетних рахунків розпорядників та одержувачів коштів державного та місцевих бюджетів, які станом на кінець бюджетного 2023 року залишилися неоплаченими, підлягали поверненню відповідно до статей 3, 23 та 57 БК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, що АТ «Укрзалізниця», як постійний клієнт органів казначейства, могло та повинне було бути обізнаним як із приписами БК України щодо повернення в бюджет неосвоєних у бюджетному році коштів, так і з специфікою роботи ДКС України у період завершення бюджетного 2023 року та початку 2024 року, а відтак як добросовісний суб'єкт господарювання міг та повинен був завчасно звернутись до органу казначейства для своєчасного виконання платежу, а не в наступний день (28.12.2023) за днем закінчення проведення платежів за видатками клієнтів органів Казначейства в бюджетному 2023 році (27.12.2023)
Крім того, слід зазначити, що оплата за поставлений товар мала бути здійснена до 05.12.2023, а не 28.12.2023.
Відповідачем під час розгляду справи не наведено жодного аргумента щодо неможливості направлення платіжної інструкції до казначейства, починаючи з 16.11.2023 (протягом 14 робочих днів з моменту підписання акта прийому-передачі товару/видаткової накладної), тобто до закінчення календарного року (27.12.2023) відповідач мав достатньо часу на виконання свого обов'язку щодо оплати отриманого товару, проте жодних активних дій не вчиняв хоча кошти на таку оплату перебували в розпорядженні відповідача, про що свідчить зареєстроване бюджетні зобов?язання 13.12.2023, що надіслано через систему дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» відповідно до договору від 25.10.2023 №П3/НХ-23995/НЮ на суму 216 000,00 грн, а тому доводи відповідача про неотримання бюджетного фінансування та те, що відповідач не несе відповідальності за зобов'язанням держави не заслуговують на увагу, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що виключно відповідач своєчасно не вчинив дій щодо використання таких коштів на оплату отриманого від позивача товару.
Також, відповідачем не зазначено обставин щодо наявності/відсутності зі сторони відповідача дій спрямованих на виконання умов Договору у 2024 - 2025 роках.
Наведене вказує на наявність вини відповідача, а тому положення пункту 7.11 Договору, якими передбачено, що ненадходження коштів з державного та/або місцевого бюджету на рахунок покупця, відкритий в Державній казначейській службі України, для оплати товарів за цим договором, а також несвоєчасне їх перерахування органами державного казначейства, сторони визнають обставиною, що має місце не з вини покупця, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
З цих підстав не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати пункту 9.10. Договору, яким передбачено, що у разі затримки бюджетного фінансування, зменшення бюджетних асигнувань, неприйняття органами державної влади рішень або невчинення дій, необхідних для здійснення оплати, передбаченої цим Договором (або прийняття відповідних рішень чи вчинення дій із затримкою), прийняття органами державної влади рішень, які унеможливлюють виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором, покупець звільняється від сплати постачальнику штрафних санкцій, відшкодування збитків та відповідальності за порушення грошових зобов'язань, оскільки відповідачем не доведено жодної обставини з перечисленого у пункті 9.10. Договору, яка б унеможливила покупцю здійснити оплату товару.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором на загальну суму 216 000, 00 грн.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом, у даному випадку 0, 1 %) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 0, 1 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 0, 1 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Тереза Юлія Олександрівна на підставі довіреності від 26.12.2024 №697125-87.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 16 812, 00 грн, позивачем надано суду: Договір про надання професійної правової допомоги від 06.09.2024 №06/09-2024_3, укладений між Терезою Юлією Олександрівною (адвокат) та позивачем (клієнт), за умовами якого Адвокат бере на себе зобов?язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов?язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені Сторонами у Договорі (пункт 1.1 Договору).
За надання правової допомоги визначеної п. 1.1 цього Договору Клієнт сплачує Адвокату гонорар в розмірі, що визначається окремою додатковою угодою, яка є невід?ємною частиною цього договору (пункт 5.1 Договору).
Згідно пункту 5.2 Договору, окрім гонорару Клієнт також зобов?язаний сплатити кошти, необхідні для покриття фактичних витрат технічних робіт, телефонних розмов Адвоката, пов?язаних з виконанням доручення, а саме: транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, телефонних робіт.
Відповідно до пункту 6.1 Договору Клієнт здійснює оплату за цим Договором в безготівковому порядку платіжним дорученням на розрахунковий рахунок адвоката або іншим способом, погодженим Сторонами.
Гонорар, передбачений п. 5.1 цього Договору, сплачується у момент підписання актів виконаних робіт, що складаються та підписуються на підтвердження надання послуг (пункт 6.2 Договору).
Згідно пункту 5 Додаткової угоди №3 від 06.09.2024 до Договору, сторони домовились, що гонорар адвоката за надання послуг, передбачених п. 2 цієї Додаткової угоди, становить 16 812, 00 грн.
Отже, у справі, що розглядається, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв'язку зі здійсненням розгляду цієї справи в суді першої інстанцій, розрахований виходячи з вартості послуг правничої допомоги, визначеної у додатковій угоді №3 від 06.09.2024 у розмірі 16 812, 00 грн, та яка є фіксованим розміром гонорару.
03.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Індекс Компані» та адвокат Тереза Юлія Олександрівна склали акт наданих послуг №3 від 03.03.2025 на підтвердження факту надання адвокатом клієнту на підставі Додаткової угоди №3 до Договору про надання правової допомоги від 06.09.2024 №06/09-2024_3.
Згідно акту адвокатом надані наступні послуги: первинна консультація: роз?яснення порядку дій, направлених на стягнення заборгованості за Договором про закупівлю №ПЗ/НХ-23995/НЮ від 25.10.2023, інформування про судову практику з відповідного питання, визначення стратегії захисту порушеного права, обсягу документів, необхідних для звернення до суду; аналіз наданих клієнтом документів; підготовка і подання позову через систему Електронний суд, у т.ч. завантаження позову і додатків до нього в систему, в результаті чого відкрито провадження у справі №910/16151/24; підготовка і подання відповіді на відзив у справі Nє 910/16151/24; підготовка і подання пояснень щодо позиції, викладеної третьою особою у справі №910/16151/24.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом зазначила:
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Перевіряючи правильність визначення позивачем заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує, що, у даному випадку, клієнтом (позивачем) та адвокатським об'єднанням погоджено не погодинну оплату, а фіксований розмір гонорару, який відповідно не потребує обчислення фактичної кількості часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, та фактичного обсягу робіт, виконаних адвокатом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною акта прийому-передачі виконаних робіт, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Натомість відповідачем не було доведено неспівмірність судових витрат позивача на професійну правничу допомогу присуджену судом першої інстанції у розмірі 12 000,00 грн.
При цьому, апеляційний суд не знайшов підстав для обмеження присудженої судом першої інстанції суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, зважаючи на недоведеність відповідачем неспівмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, а саме складання позовної заяви із значним обсягом доказової бази та відповіді на відзив.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Також слід зазначити, що попередній визначений розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн не є завищеним із присудженим до стягнення з відповідача на користь позивача судом першої інстанції у розмірі 12 000, 00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 у справі №910/16151/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/16151/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська