вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" листопада 2025 р. Справа№ 910/5204/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників сторін:
від позивача - Лейтар А.Г.
від відповідача - не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025
у справі № 910/5204/25 (суддя - Мудрий С.М.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс»
про стягнення 712 604,73 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» 712 604,73 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:083:0040 площею 0,4967 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Дорогожицька, 4 (далі - земельна ділянка), у період з 03.07.2020 по 28.09.2022, без укладання договору оренди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею кошти, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 712 604,73, які підлягають поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 відмовлено у прийнятті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» про визнання позову. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» на користь Київської міської ради 515 850,19 грн безпідставно збережених коштів та 6 190,20 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» про розстрочення виконання рішення суду.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:
- Товариство, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,4967 га (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради;
- положення податкового законодавства, зокрема підпункт 69.14 пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України передбачають звільнення від нарахування та сплати юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року, а тому у період з 01.03.2022 по 31.12.2022 відповідач на законодавчій основі був звільнений від обов'язку сплачувати орендну плату за земельну ділянку комунальної форми власності, а позивачем неправомірно заявлено до стягнення безпідставно збережені кошти за період з 01.03.2022 по 28.09.2022;
- з огляду на неправомірність нарахування безпідставно збережених коштів у формі орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.12.2022, суд відмовив у прийнятті заяви відповідача про визнання позову;
- суд встановив недоведеність зазначених відповідачем підстав для розстрочення виконання рішення суду.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5204/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Київської міської ради до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/5204/25.
08.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5204/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5204/25 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 та призначено розгляд справи на 15.10.2025.
28.09.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
03.10.2025 через систему «Електронний суд» від Київської міської ради надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкладено розгляд справи № 910/5204/25 на 26.11.2025.
20.11.2025 через систему «Електронний суд» від Київської міської ради надійшла заява про повернення судового збору, у якій позивач просить суд повернути Київській міській раді надмірно сплачений судовий збір згідно платіжної інструкції від 31.07.2025 №1271 в розмірі 9 285,32 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 заяву Київської міської ради про повернення судового збору задоволено частково. Повернуто Київській міській раді з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 193,29 грн, сплачений за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 відповідно до платіжної інструкції від 31.07.2025 №1271.
14.11.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» надійшла заява, у якій відповідач просив суд розглянути справу без участі представників ТОВ «ЮНІТ СІТІ ФІНАНС», апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення. рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 - залишити без змін.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
2.2.1. Київська міська рада не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та вважає, що зазначене рішення в цій частині прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи, що привело до неправильного вирішення справи.
Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів на суму 196 754,54 грн за період з 01.03.2022 по 28.09.2022 та стверджує, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.
В обгрунтування вказаного позивач посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 про те, що «З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України». Подібні правові висновки викладені також у постановах Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у справі №910/11558/24, від 03.04.2025 у справі №910/13062/24, від 19.03.2025 №910/13042/24, від 10.04.2025 № 910/6404/24, від 02.07.2025 у справі № 910/8635/24.
Відтак, оскільки відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:083:004, на якій розташований належний йому об'єкт нерухомості, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, то за доводами скаржника, він не підпадає під дію положення абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з огляду на те, що право оренди земельної ділянки за Відповідачем не було зареєстровано.
Позивач вважає, що з відповідача слід стягнути всю суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, здійснену на підставі розрахунків, наведених в позовній заяві, а саме у сумі 712 604,73 грн, а не 515 850,19 грн, як це було вирішено судом першої інстанції, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
2.2.2. Позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та зазначив, що помилковість правової позиції відповідача щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України в розмірі орендної плати.
Правова позиція щодо неможливості застосування наведених вище норм законодавства до спірних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №908/1301/24, де вказано про те, що положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023 підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях України.
Київська міська рада наполягає, що відповідач не підпадає під дію зазначеної норми Податкового кодексу України, адже право оренди земельної ділянки за відповідачем не було зареєстровано.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
2.3.1. Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що погоджується із рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а саме - щодо законного і обґрунтованого зменшення судом суми безпідставно збережених коштів до 515 850,19 грн.
Відповідач вважає, що Позивач хибно трактує аргументи і посилання суду першої інстанції, а саме - виключно на власну користь, починаючи з того, що Позивач вважає, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України з врахуванням Переліку, пільговий період може застосовуватись виключно до суб'єктів господарювання, у яких на момент настання цього періоду був укладений та чинний договір оренди земельної ділянки. Зазначена норма не ставить застосування пільги у залежність від наявності чинного договору оренди на момент початку її дії. Отже, звуження кола суб'єктів пільги, яке намагається здійснити Позивач, суперечить принципам податкового права.
ТОВ «ЮНІТ СІТІ ФІНАНС» вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають закону та зазначає, що суд правильно застосував норми матеріального права, зокрема положення Податкового кодексу України та ГПК України, врахував пільговий період і визначив розмір коштів у сумі 515 850,19 грн., що підлягають стягненню, а тому просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 26.11.2025 з'явився представник позивача, підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, натомість подав заяву про розгляд справи без його участі.
Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а також те, що наявних матеріалів достатньо для належного перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку, оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням заяви відповідача про розгляд апеляційної скарги без участі його представника, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025, 01.03.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - закінчений будівництвом об'єкт (нежила будівля з/б виробів (літера В), загальною площею 1906,8 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1310897980000)), який розташований у місті Києві по вулиці Дорогожицька, будинок 4, на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:91:083:0040.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,4967 га розташована в Шевченківському районі міста Києва по вулиці Дорогожицька, 4.
03.07.2020 зазначена земельна ділянка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом №НВ-8001285902021 від 25.03.2021.
Вказана земельна ділянка має цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (11.03), відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно з Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №1148/86-22 від 14.02.2022 нормативна грошова земельної ділянки кадастровий номер: 8000000000:91:083:0040, становить 11 291 730,81 грн (станом на 14.02.2022).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,4967 га, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
28.09.2022 між Київською міською радою (за текстом договору - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» (за текстом договору - Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.07.2021 №2076/2117 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) вищезазначену земельну ділянку (об'єкт оренди).
28.09.2022 на підставі вказаного договору проведено державну реєстрацію права користування (оренди) за відповідачем вищезазначеною земельною ділянкою, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025.
За розрахунком Київської міської ради, загальний розмір безпідставно утриманих коштів за фактичне користування земельної ділянки у період з 03.07.2020 по 28.09.2022 складає 712 604,73 грн.
Листом Головне управління ДПС у м. Києві повідомило, що станом на 16.12.2024 Товариство не подавало податкові декларації по орендній платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 01.03.2019 по 28.09.2022 до ДПІ в Шевченківському районі м. Києва.
Оскільки відповідач на безоплатній основі без укладеного договору оренди у період з 03.07.2020 по 28.09.2022 користувався земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,4967 га (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) у Шевченківському районі міста Києва по вулиці Дорогожицька, 4, Київська міська рада звернулася з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 712 604,73 грн.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
Набувач нерухомого майна, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшує свої доходи, а власник земельної ділянки (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Отже, для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423921952 від 24.04.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:91:083:0040, площею 0,467 га, належить на праві власності територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідач є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1310897980000, загальною площею 1906,8 кв.м), розміщеного на вищезазначеній земельній ділянці по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося відповідачем, що між сторонами до 28.09.2022 не укладалося жодних договорів оренди зазначеної земельної ділянки та не було зареєстровано відповідне право користування.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем у спірний період.
Також у матеріалах справи відсутні докази існування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності інших осіб.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040, площею 0,467 га по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві), на якій розташоване нерухоме майно, що належить Товариству на праві власності, без оформлення правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку.
Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-8001285902021 від 25.03.2021 земельна ділянка, на якій розташований об'єкти нерухомого майна Товариства, і за користування якою Рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 03.07.2020 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:91:083:0040, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак може бути об'єктом цивільних прав.
Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,4967 га (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) по вулиці Дорогожицькій, 4 у місті Києві без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
З наведеним висновком суду першої інстанції погоджується судова колегія та наголошує, що вказане сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не оспорюється.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин, а також доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Щодо заявленого позивачем розміру безпідставно збережених коштів суд зазначає наступне.
Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).
Крім цього, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).
Відповідно до офіційної інформації, розміщеної Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2024-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Отже, позивачем визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням індексу споживчих цін становить:
за 2022 рік - 11 291 730,81 грн;
за 2021 рік - 10 265 209,83 грн (11 291 730,81 грн/1,1);
за 2020 рік - 10 265 209,83 грн (10 265 209,83 грн/1,0).
Судом встановлено, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8001285902021 від 25.03.2021 нормативна грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:91:083:0040) станом на 03.07.2020 становила 11 291 730,81 грн.
При цьому, суд зазначає, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).
Оскільки за основу розрахунку орендної плати Радою взято менші значення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, які не перевищують обґрунтовані, судом першої інстанції під час перевірки спірних сум в силу вищезазначених приписів процесуального законодавства, буде взято за основу значення нормативно-грошової оцінки, наведені позивачем.
Вирішуючи спір у даній справі необхідним є застосування відповідної ставки орендної плати за землю від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Підпунктами 11 пункту 19 (інші положення, що регламентують процес виконання бюджету міста Києва) рішеннями Ради: «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 №456/8029, «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 №24/24 та «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 №3704/3745, встановлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 цих рішень.
Додатком 11 до рішень Ради: «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» від 12.12.2019 №456/8029, «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 №24/24 та «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 №3704/3745 встановлено розмір орендної плати для земельної ділянки Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (11.03) становить 3% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
Щодо періоду користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави колегія суддів зазначає наступне.
Як було зазначено вище, у заявлений позивачем період з 03.07.2020 по 28.09.2022 використовував спірну земельну ділянку без укладення договору оренди землі і не сплачував орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України відповідач звільняється від сплати плати за землю за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами відповідача щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, оскільки предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати.
Вказаними положеннями чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі № 908/929/24.
Натомість, предметом позову є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, які позивач недоотримав через користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, не сплачуючи в належному обсязі орендну плату.
При цьому, плата за землю, як вже зазначалося вище, є загальнодержавним податком, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовується поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою.
Оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням наведених приписів Податкового кодексу України та встановлених судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
У даному випадку судом враховано правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24 у аналогічних правовідносинах.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в цій частині.
Відтак, доводи апелянта про відсутність підстав для застосування вказаних положень ПК України до даних правовідносин знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.
З огляду на зазначене, з урахуванням наведених вище висновків судової колегії апеляційного господарського суду, розмір безпідставно збережених коштів становить 712 604,73 грн, з яких:
1) 153 136,74 грн, нарахованих за період з 03.07.2020 по 31.12.2020 (10 265 209,83 грн (НГО) х 3% (ставка) / 366 (к-сть днів у році) х 182 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування);
2) 307 956,29 грн, нарахованих за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 (10 265 209,83 грн (НГО) х 3% (ставка) / 365 (к-сть днів у році) х 365 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування);
3) 251 511,70 грн, нарахованих за період з 01.01.2022 по 28.09.2022 (11 291 730,81 грн (НГО) х 3% (ставка) / 365 (к-сть днів у році) х 271 (к-сть днів у році, за які здійснюється нарахування).
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом враховано, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у відзиві на позов визнав повністю позовні вимоги, однак судом першої інстанції відмовлено у прийнятті заяви відповідача про визнання позову у зв'язку з встановленими обставинами неправомірності нарахування безпідставно збережених коштів у формі орендної плати у період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Наразі ж, з огляду на висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, колегія суддів враховує відповідну заяву відповідача про визнання позову.
Щодо заяви відповідача, викладеній у відзиві на позов, щодо відстрочення виконання рішення суду на 1 рік.
В обґрунтування свого клопотання відповідач вказав, що він робить все можливе для погашення заборгованості перед позивачем та має намір добровільно погасити борг, але на банківському рахунку недостатньо грошових коштів.
За положеннями статті 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статі 239 ГПК України).
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (абзац 1 частини 3 статті 331 ГПК України).
Частиною 4 статті 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
За приписами частини 5 статті 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №922/2191/19.
Крім цього, суд зауважує, що відповідні обставини наявності або відсутності підстав для розстрочення виконання рішення суду оцінюються судом у кожному конкретному випадку з урахування обставин спору.
Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Тобто розстрочення (відстрочення) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2024 у cправі №906/1035/23.
Колегією суддів перевірено, що єдиною підставою для розстрочення виконання рішення суду відповідачем визначено відсутність достатньої кількості грошових коштів на банківському рахунку.
Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, жодних доказів, які б підтверджували дану обставину, відповідачем не було надано, а тому суд вважає такі доводи необґрунтованими, відтак клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення не підлягає задоволенню.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, частково не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення суду.
З огляду на встановлені обставини, судова колегія вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови суду апеляційної інстанції.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (тут і надалі - ЗК України у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам..
Відповідно до пункту в) частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
За частиною 1 статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об'єктів до набувача таких об'єктів, без зміни її цільового призначення.
Згідно з абзацом 1 частини 9 статті 120 ЗК України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оцінку земель» нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.
Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).
Згідно з положеннями частини 3 статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Дослідивши обставини справи та наявні в ній докази, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скаржника про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України з огляду на те, що відповідач використовував земельну ділянку, не маючи права власності або права постійного користування на неї, та без укладення відповідного договору оренди землі.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, доводи позивача знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини другої вказаної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення частково прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - в частині застосування положень підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, які за висновком судової колегії до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Натомість, інші висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.
Наведене за висновком апеляційного господарського суду є підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 з присудженням до стягнення з відповідача 712 604,73 грн безпідставно збережених коштів.
У зв'язку з викладеним, апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 підлягає задоволенню.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Пунктом 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснюється відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 у справі № 910/5204/25 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» (04119, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 4; ідентифікаційний код 42836479) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 712 604 (сімсот дванадцять тисяч шістсот чотири) грн 73 коп. безпідставно збережених коштів та 8 551? (вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн 26 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Відмовити у задоволенні клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» про розстрочення виконання рішення суду.»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Сіті Фінанс» (04119, місто Київ, вулиця Дорогожицька, будинок 4; ідентифікаційний код 42836479) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
5. Матеріали справи № 910/5204/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 02.12.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко