печерський районний суд міста києва
757/35013/25-к
1-кс-30068/25
30 жовтня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна
Адвокат ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/29711/25-к, а саме транспортного засобу Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_1 , з номером кузова НОМЕР_2 .
В обґрунтування вимог клопотання представник зазначає, що арешт накладено необгрунтовано та у накладенні арешту відпала потреба, оскільки вказаний транспортний засіб не відповідає ознакам речового доказу, передбачених ст. 98 КПК України. Крім того, представник зазначає, що ОСОБА_4 не має статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 12024000000000568 від 20.03.2024 року.
Від предстаавника надійшла заява про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Слідчий чи прокурор, у судове засідання неодноразово не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких письмових пояснень чи заперечень щодо вказаного клопотання не надходило.
Вивчивши матеріали клопотання та долучені до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Також, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 132 КПК України, слідчий суддя виходить з принципу змагальності, відповідно до якого кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Будь-яке втручання державного органа у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982 р.). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р.).
Аналогічний принцип відображено в актуальній правовій позиція ЄСПЛ у справі «Garayev v. Azerbaijan» від 02.02.2023, заява №30352/11, зокрема визначає, що оскільки утримання майна Заявника як доказу с заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід мас бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12024000000000568 від 20.03.2024 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 189 КК України, а також за підозрою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 189 КК України.
17.02.2025 року на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23.01.2025 року по справі № 757/3001/25-к слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України вилучено автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_1 , з номером кузова НОМЕР_2 , що на праві власності належить ОСОБА_4 .
На підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.01.2025 у справі № 757/3004/25-к проведено обшук автомобіля марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 , під час якого виявлено та вилучено: автомобіль марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 ; ключ від автомобіля марки «Volkswagen Transporter», номерний знак НОМЕР_1 .
Вказане майно постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12024000000000568 від 20.03.2024, у зв'язку з тим, що вказане майно містить сліди вчинення кримінального правопорушення, та які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, оскільки є знаряддям вчинення злочину.
27.06.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/29711/25-к накладено арешт на вказане майно.
Як вбачається з ухвали про арешт, метою арешту вказаного майна є збереження речових доказів, оскільки наявні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб, набутий кримінально-протиправним шляхом.
Крім цьго, з ухвали вбачається, що прокурор вказує про те, що ОСОБА_4 був постачальником БАДів для учасників злочинної організації та використовував, зокрема, зазначений транспортний засіб для їх перевезення (транспортування), а відтак зокрема, зазначений транспортний засіб є знаряддям вчинення особливо тяжких злочинів.
Разом з тим, слідчий суддя бере до уваги доводи представника, що ОСОБА_4 наразі не має процесуального статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
Крім того, слідчий суддя зважає на ту обставину, що 20.05.2025 року Печерським районним судом м. Києва у справі №757/18069/25-к задоволено скаргу адвоката про повернення Долі А О майно, а саме автомобіль Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_1 , з номером кузова НОМЕР_2 .
З клопотання вбачається, що 04.06.2025 року представнику надано звіт про доставку електронного документу щодо підтвердження направлення Ухвали від 20.05.2025 р. до Головного слідчого управління Національної поліції України.
Разом з тим, без виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва про повернення автомобіля Volkswagen Transporter, д.н.з НОМЕР_1 , прокурором подано клопотання про арешт вказаного майна.
Крім того, ОСОБА_4 з 10.05.2019 року являється фізичною особою-підприємцем, видами економічної діяльності якого є: 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (основний); 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 38.11 Збирання безпечних відходів.
Вказані обставини ні слідчим, на прокурор не спростовано, оскільки в судове засідання вони не з'явились.
Крім того, слідчий суддя також бере до уваги ту обставину, що вилучення транспортного засобу, який належить ОСОБА_4 відбулось 23.01.2025, а тому слідчий суддя вважає, що органу досудового розслідування надано достатньо часу для огляду та можливості належним чином дослідити вилучений транспортний засіб на предмет слідів вчинення кримінального правопорушення, чи інших відомостей, що стосуються обставин кримінального правопорушення.
Разом з тим, ні прокурором, ні органом досудового розслідування не надано будь-якого обґрунтування або доказу, що арештоване майно наразі відповідає критеріям речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, тобто які саме сліди кримінального правопорушення містяться на вказаному транспортному засобі або ж яку інформацію містить щодо кримінального правопорушення, яке є предметом досудового розслідування.
Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Крім цього, слідчий суддя вважає, що саме на прокурора покладено обов'язок доводити законність накладення арешту на майно.
Разом з тим, з матеріалів вбачається, що ні прокурор, ні слідчий на неодноразові виклики до суду не з'явилися, будь-яких додаткових пояснень чи письмових заперечень від них не надійшло.
Таким чином, зважаючи на пасивну позицію прокурора, відсутність жодних мотивованих заперечень щодо доводів представника, враховуючи, що однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, вважає доведеною ту обставину, що потреба в арешті майна відпала, відтак клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 98, 169-170, 174, 309 КПК України, слідчий суддя
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт майна із забороною відчуження, розпоряджання, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27 червня 2025 року про арешт майна по справі № 757/29711/25-к, а саме з:
автомобіля Volkswagen Transporter, д.н.з НОМЕР_1 , з номером кузова НОМЕР_2 .
Повернути власнику ОСОБА_4 ключ і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Volkswagen Transporter д.н.з НОМЕР_1 , з номером кузова НОМЕР_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1