Справа №568/1127/25
Провадження №2/568/437/25
02 грудня 2025 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області
суддя Сільман А.О.
секретар судового засідання Саган В.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №568/1127/25
за позовом ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал"
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором
В липні 2025 р. ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 58650 грн., судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 17.07.2021 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит.
На підставі договору, відповідачу надано кредитні кошти в сумі 15000 грн., строком на 30 днів. В подальшому продовжено строк кредитування на 60 днів на стандартних умовах.
В обумовлений строк, відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 15000 грн.
27.10.2021 р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги, на підставі якого первісний кредитор відступив право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.
Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 58650 грн., з яких 15000 грн. тіло кредиту, 40800 грн. відсотків, 2850 грн. комісії.
У заяві відповідач просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки строк виконання зобов'язання настав 16.08.2021 р. Наголосив, що умовами договору не передбачено перелік додаткових та супутніх послуг за які кредитором встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості по комісії.
Ухвалою від 28.07.2025 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Ухвалою від 07.10.2025 р. розгляд справи відкладено.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Подала клопотання про розгляд справи без її участі.
За таких обставин, з урахуванням положень статті ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
17.07.2021 р. ОСОБА_1 в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» подано заявку на отримання кредиту (а.с.14).
17.07.2021 р. між ОСОБА_1 на сайті ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит №4056625, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (а.с.15-19).
Згідно п. 1.2-1.4 договору сума кредиту становить 15000 грн.; кредит надається строком на 30 днів; термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 16.08.2021 р.
Відповідно п. 1.5 Договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів, інші витрати позичальника, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісію складають 11850 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 26850 грн.
Проценти за користування кредитом 9000 грн., які нараховані за ставкою 2,0% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування (п. 1.5.2).
У відповідності до п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 6.1 договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства.
Додатком № 1 до договорі, сторони узгодили графік платежів за договором про споживчий кредит (а.с. 19).
В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, в якому передбачено суму кредиту 15000 грн., строк кредитування 30 днів, процентна ставка 2% за кожен день коритування, базова ставка 5% за кожен день користування, умови пролонгації кредитування (а.с. 20).
З платіжного доручення №51460892 від 17.07.2021 р. вбачається, що ТОВ "Мілоан" перераховано відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15000 грн. (а.с. 21).
27.10.2021 р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія "Кредит Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №78-МЛ (а.с. 23-27).
Згідно реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги загальна заборгованість ОСОБА_1 за договором №4056625 від 17.07.2021р. становить 58650 грн., яка складається: 15000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 40800 грн. заборгованість за відсотками, 2850 грн. залишок по комісії (а.с. 27).
Згідно платіжного доручення №47818 від 27.10.2021 р. ТОВ «Фінансова компанія "Кредит Капітал» здійснило оплату ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №78-МЛ від 27.10.2021 р. (а.с. 29).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію N 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява на кредит, договір про споживчий кредит, графік платежів підписано Козіцькою К.М. шляхом накладення електронного підпису одноразового ідентифікатора.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у товариства виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання повернути кредит зі сплатою відсотків та комісії у визначений договором строк.
Встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Мілоан» виконало належним чином, надававши відповідачу кредиті кошти в сумі 15000 грн.
В матеріалах справи відсутні докази щодо належного виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повернення кредитних коштів та сплати обов'язкових платежів.
Відповідно до ст.. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 10781 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання умов кредитного договору, ТОВ «Мілоан» надано відповідачу кредитні кошти в сумі 15000 грн., датою повернення зазначено 16.08.2021 р.
Однак, в порушення норм чинного законодавства та умов договору, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, кредитні кошти у визначений договором строк не повернув, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15000 грн. тіла кредиту є обгрунтованою та підлягають задоволенню.
Зазначена заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути відсотки.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Умовами договору передбачено, що проценти за користування кредитом складають 9000 грн., які нараховані за ставкою 2,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування (п. 1.5.2).
Пунктом 1.6 Договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п.2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору.
А відтак, умовами кредитного договору сторони узгодили порядок продовження строку кредиту та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
За відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 16.08.2021 року, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п. 2.3.1.2 договору.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача проценти в сумі 40800 грн., нарахування процентів з 18.07.2021 року по 16.08.2021 року здійснювалося згідно з п. 1.5.2. договору, починаючи з 17.08.2021 року по 23.09.2021 року та з 24.09.2021 року по 15.10.2021 року нарахування процентів проводилося згідно з п. п. 1.6, 2.3.1.2 договору, тобто за стандартною (базовою) процентною ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що застосовується при пролонгації на стандартних умовах.
Оскільки, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах на 60 днів, тобто до 15.10.2021 р., тому до цієї дати у позивача наявне право на нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Враховуючи межі позовних вимог, здійснивши розрахунок відсотків в межах строку кредитування, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення 40800 грн. відсотків: за період з 18.07.2021 р. по 16.08.2021 р. (2% х 30 днів); за період 17.08.2021 р. по 23.08.2021 р. (5% х 38 днів); за період з 24.09.2021 р. по 15.10.2021 р. (1 % х 22 днів).
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути комісію в сумі 2850 грн..
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка була чинна на час укладення кредитного договору, передбачено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, яка була чинна на час укладення кредитного договору, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» станом на дату укладення договору, не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Пунктом 1.5.1 Договору сторони узгодили, що комісія за надання кредиту становить 2850 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово.
В договорі і в паспорті споживчого кредиту не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговування кредитної заборгованості (списання, зарахування кредитної заборгованості, розрахунково-касові операції, надання консультативних та інформаційних послуг) за які кредтодавцем встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості.
Враховуючи, що кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх із споживачем при укладенні кредитного договору, позовні вимоги в частині стягнення 2850 грн. комісії задоволенню не підлягають.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Відповідач просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Суд враховує, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан, який тримає на момент ухвалення цього судового рішення.
Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
За таких обставин, позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення до суду 17.07.2025 р. не спливла, її перебіг зупинено і дотепер
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню в частині стягнення 55800 грн., що складає 95% від заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати за розгляд позовної заяви слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті 141 ЦПК України). У даній категорії справ заявник повинен довести сам факт надання послуг, а не їх оплату.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Установлено, що в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн..
На підтвердження наданих послуг, представником позивача долучено: договір про надання правничої допомоги "№0107 від 01.07.2025 р., акт №1271 наданих послуг від 06.07.2025 року, детальний опис наданих послуг до акту №1271 від 06.07.2025 року за договором про надання правової допомоги від 01.07.2025 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.07.2025 р. між Адвокатським об'єднанням "Апологет" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" укладено договір про надання правової допомоги № 0107 (а.с. 32).
Умовами договору передбачено, що клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта (п.1.1).
Із акту наданих послуг №1271 від 06.07.2025 р. вбачається, що клієнт замовив, а виконавець зобов'язався надати послуги з комплексного супроводу судових справ зі стягнення заборгованості за кредитними договорами, право вимоги щодо якої належить клієнту, стосовно боржника ОСОБА_1 по кредитному договору №4056625, вартість послуг 8000 грн. (а.с. 33).
Згідно детального опису робіт від 06.07.2025 р. на виконання договору АО "Апологет" надані юридичні послуги: усна консультація щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором витрачено 30 хв., ознайомлення з матеріалами справи витрачено 2 год., погодження правової позиції витрачено 30 хв., складання позовної заяви витрачено 3 год 30 хв, подання заяви до суду. Всього витрачено 6 год. 30 хв. (а.с. 33).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, судом встановлено, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: ознайомлення з матеріалами справи та надання усної консультації щодо перспективи та порядку стягнення заборгованості, погодження правової позиції не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі вивчення матеріалів справи, надання усної консультації стосовно складання позовної заяви, не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позовної заяви, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Крім того, суд зауважує, що саме лише усна консультація, ознайомлення з матеріалами справи, погодження правової позиції не потягло за собою будь-яких процесуальних дій адвоката, не відповідає критерію неминучості та реальності адвокатських витрат, а тому в задоволенні стягнення цих витрат, слід відмовити.
Суд вважає, що витрачений адвокатом час (3 год. 30 хв.) на складання позовної заяви завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг, оскільки ця справа є незначної складності.
Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції є неспівмірним із складністю справи, виконаних адвокатом робіт та ціною позову.
З огляду на зазначене, врахувавши характер та обсяг виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципу співмірності і розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, її складності та пропорційності розміру задоволених вимог, суд дійшов висновку про обгрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд
Позов ТОВ "ФК "Кредит - Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору - задовільнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит Капітал" 55800 грн. заборгованості, яка складається з 15000 грн. заборгованості за тілом кредита, 40800 грн. заборгованості за відсотками.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит Капітал" 2300 грн. судового збору та 3000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Капітал" (місцезнаходження 79018, Львівська обл.,місто Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236)
Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Повний текст виготовлено 02.12.2025 р.
Суддя А.О. Сільман