Справа № 727/9329/25
Провадження № 2-а/727/270/25
01 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі головуючого судді Смотрицького В.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом представника ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - Поляк М.В. звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови посилаючись на те, що 07 березня 2025 року відносно позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено постанову №1686 від 07.03.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначає, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він будучи військовозобов'язаним, під час дії воєнного стан протягом 60 днів (у період з 21.01.2025р. по даний час 2025 р.) з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації (Указ Президента України №272/2024 від 06.05.2024 р.), затвердженим Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указ Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №3685-IX від 08.05.2024 р.), не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) що ОСОБА_1 , порушив вимог абзацу 3 підпункту 10-1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації і ведення військового облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, що призвело до порушення ним правил військового облік вчиненого в особливий період. Тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вважає постанову безпідставною, незаконною та необгрунтованою, оскільки 01 червня 2023 року, його було знято та в подальшому виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з п.п.6 п.6 ст. 37 ЗУ «Про військову службу і військовий обов'язок», у редакції цього Закону від 31.03.2023 року. 02 лютого 2025 року позивач дізнався, що він перебуває на обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відомості про його виключення з військового обліку не були внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. 12 лютого 2025 року позивач (за допомогою засобів поштового зв'язку) звернувся із заявою на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про внесення відомостей про його попереднє виключення з військового обліку.
Станом на 26 лютого 2025 року, відомості щодо виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів внесені не були, а тому позивач повторно звернувся на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про внесення обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку від 27 лютого 2025р. Вважає, що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_3 були належним чином повідомлені та проінформовані про наявність відомостей про виключення позивача з військового обліку, однак правомірних та законних дій щодо виправлення ситуації, шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей виключення ОСОБА_2 з військового обліку військовозобов'язаних згідно п.п.6 п.6 ст. 37 ЗУ «Про військову службу і військовий обов'язок», у редакції цього Закону від 31.03.2023 року (чинній на момент прийняття рішення про зняття та виключення з військового обліку) - не вжили, чим вчинили протиправну бездіяльність, порушили права позивача.
Вказує, що 24 лютого 2025 року, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача було затримано та доставлено до органу ТЦК та СП для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього. До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, в якості доказів уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 було додано копію тимчасового посвідчення військовозобов'язаного позивача, що свідчить лише про їх обізнаність у тому, що позивач є особою, що була виключена з військового обліку, тобто невійськовозобов'язаним.
Відтак, з 01 червня 2023 року позивач не перебував на військовому обліку, відповідно не перебував у статусі військовозобов'язаного, з чого слідує відсутність у нього обов'язку уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Зазначає, що 21 березня 2025 року позивача було взято на облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , ним було пройдено військово-лікарську комісію, за результатами якого його визнано придатним до військової служби та 26 березня 2025 року видано військово-обліковий документ №040620233474751100006.
Тому зазначає, що з 01.06.2023р. по 21.03.2025 року позивач не перебував у статусі військовозобов'язаного та відповідно не мав обов'язку дотримуватись правил військового обліку.
Також вказує, що з постановою по справі про адміністративне правопорушення позивач ознайомився лише 11 липня 2025 року у приміщенні Сторожинецького ВДВС у Чернівецькому районі ЗМУМЮ у присутності старшого державного виконавця Вертепи Л.Г., про що наявні відповідна відмітка на його примірнику оскаржуваної постанови. Тому вважає, що пропустив строк оскарження постанови з поважних причин.
А тому просив поновити строк для оскарження постанови, визнати протиправною та скасувати постанову №1686 від 07.03.2025 р. про накладення на позивача штрафу у розмірі 17000 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, провадження у даній справі закрити та вирішити питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, представник, в інтересах позивача в судовому засіданні 13.11.2025 року позов підтримала та просила закінчити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надійшло. Надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За положеннями частин 1, 4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до матеріалів позову про наявність винесеної щодо нього постанови по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 дізнався лише 11.07.2025р. у приміщенні Сторожинецького ВДВС у Чернівецькому районі Чернівецької області ЗМУМЮ у присутності старшого державного виконавця Вертепи Л.Г. Однак, 12 липня 2025 року позивач разом зі своїм сином, який є дитиною з інвалідністю, був змушений виїхати за кордон для проходження термінового медичного обстеження та лікування його дитини, що підтверджується відмітками у паспорті громадянина України для виїзду за кордон позивача. В Україну позивач повернувся лише 22 липня 2025 року, тобто вже після спливу процесуального строку для звернення до суду, після чого, 23 липня 2025 року надав своєму представнику вказану копію постанови, що була ним отримана у Сторожинецькому ВДВС у Чернівецькому районі Чернівецької області ЗМУМЮ, з метою її оскарження у суді, тому наявні підстави для поновлення строку на оскарження постанови.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 07 березня 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_3 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина(нки) ОСОБА_1 виніс постанову №1686 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП (а.с. 8). В постанові зазначено, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він будучи військовозобов'язаним, під час дії воєнного стан протягом 60 днів (у період з 21.01.2025р. по даний час 2025 р.) з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації (Указ Президента України №272/2024 від 06.05.2024 р.), затвердженим Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указ Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №3685-IX від 08.05.2024 р.), не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) що ОСОБА_1 , порушив вимог абзацу 3 підпункту 10-1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації і ведення військового облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, що призвело до порушення ним правил військового облік вчиненого в особливий період. Тобто, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Даних про направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку копії постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності оскаржувана постанова не містить.
Згідно з даними, що містяться у протоколі № 1/259 від 24 лютого 2025 р. (а.с. 13-14) ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_5 (Сторожинець). Своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_4 , порушив вимоги ч.ч. 3, 10 ст. 1, 4. 8 ст. 2, ч. 11 ст. 38 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХПI, ч. 19 (додаток 2), ч. 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 "Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів", що призвело до порушення військовозобов?язаним правил військового обліку в особливий період, тобто у період проведення мобілізації протягом дії правового режиму воєнного стану, 15.07.2024 уточнення протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затведженим Верховною Радою України, своїх персональних даних через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабікет військовозобов?язаного, або ІНФОРМАЦІЯ_3 (шлюб: 21.06.2000, народження дітей: 25.02.2009, 15.05.2018), особисте в семиденний строк неповідомлення та ненадання документів, що підтверджують право на відстрочку від призозу на військову службу під час мобілізації, відповідно до ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років), чим вчинив адміпістративне правопорушених в особливий період, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 (а.с. 17), яке було взято до уваги уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_6 при винесенні спірної постанови, 01 червня 2023 року, ОСОБА_1 було знято та в подальшому виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно п.п.6 п.6 ст. 37 ЗУ «Про військову службу і військовий обов'язок», у редакції цього Закону від 31.03.2023 року.
До матеріалів справи позивачем також долучено копії заяв від 12 лютого 2025 року (а.с. 15) та 27 лютого 2025 р. (а.с. 22) на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 про внесення відомостей про його попереднє виключення з військового обліку.
21 березня 2025 року ОСОБА_1 було взято на облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , ним було пройдено військово-лікарську комісію, за результатами якого його визнано придатним до військової служби та 26 березня 2025 року видано військово-обліковий документ №040620233474751100006 (а.с. 27).
Між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210 КУпАП.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок).
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 5 ст. 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Відповідно до ч.1 ст. 210 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Положеннями ч.3 ст. 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Тобто, вказана норма є бланкетною, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги абзацу 3 підпункту 10-1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації і ведення військового облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (чинного станом на день винесення постанови), згідно з яким призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У спірній постанові відповідач наголошує на тому, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним.
Згідно з ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», чинного станом на час зняття ОСОБА_1 з обліку виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Згідно з Наказом Міністерства оборони України №610 від 21.11.2017 року Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного - це документ, який посвідчує військовозобов'язану особу, що перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського й старшинського складу. Також визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно підпункту 12 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX, військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов'язку, виданий до дня набрання чинності цим Законом, є чинним та не потребує обов'язкової заміни у випадку (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа.
Разом з тим, як підтверджується тимчасовим посвідченням №№ НОМЕР_1 , 01 червня 2023 року ОСОБА_1 було знято та в подальшому виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно п.п.6 п.6 ст. 37 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок».
Відтак, з 01 червня 2023 року по 21 березня 2025 року (коли ОСОБА_1 було взято на облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не був військовозобов'язаним. А тому він не міг порушити правила військового обліку та на нього не поширювались норми щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Чинне законодавство України не містить положень, які б автоматично скасовували чинність рішень про виключення з військового обліку військовозобов'язаних, що були прийнятими уповноваженими на те органами.
Відповідно, підтверджений цим військово-обліковим документом факт виключення позивача з військового обліку з 01 червня 2023 по 21 березня 2025 року свідчить про те, що в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» позивач на час виникнення спірних відносин не був військовозобов'язаним.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21.05.2025 по справі №280/2880/24.
Вирішуючи питання про те, чи допустив позивач, не перебуваючи в статусі військовозобов'язаного, порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, які б могли бути підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП, суд зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності з 18.05.2024, були внесені зміни до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якими громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2 ч.10 ст.1); виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6 ч.10 ст.1).
Також, відповідно до ч.11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наведені в редакції Закону України від 11.04.2024 №3633-ІХ, призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Крім того, вищевказаним Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності з 18.05.2024, також були внесені і зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема наступні зміні до абзаців 1-7 частини 3 статті 22 цього закону:
- під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. з абз.1-6 частини 3 статті 22
- інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Абзацом 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ, який набрав чинності з 18.05.2024, встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані, у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності); у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Отже, виходячи з наведених законодавчих положень, які набрали чинності 18.05.2024, всі військовозобов'язані, окрім тих що відносяться до абз.2-6, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Абзацом другим пункту 23 Порядку №1487, встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Абзацом 4 підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку встановлено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Проаналізувавши наведені нормативно-правові положення, суд доходить до висновку, що оскільки на час виникнення спірних відносин позивач не перебував в статусі військовозобов'язаного, то відповідно на позивача не розповсюджувались обов'язки військовозобов'язаного, які визначені Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому позивач не вчиняв порушень, які б могли бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст.248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Отже саме на відповідача як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 210 КУпАП покладено обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду визначеної ст. 278 КУпАП.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
За змістом ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У зв'язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості, саме уповноважена посадова особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто «поза розумним сумнівом» довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак саме відповідач несе тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, і саме відповідач не надав жодних доказів законності й обґрунтованості оскаржуваної Постанови.
Суд зауважує, що відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Отже, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав.
Згідно зі ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Так, відповідачем допущено порушення при складанні адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 . Оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, суд вважає, що згідно з приписами вищенаведеної норми, виникає необхідність закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Ухвалюючи це судове рішення суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 (справа № 379/1418/18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, представником позивача, адвокатом Поляк М.В. надано догововір №30/25 від 10 лютого 2025 р. про надання юридичної (правничої) допомоги, додаткову угоду №1 від 28.07.2025 р.та ордер від 18.07.2025 р. Крім цього, понесені витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються і актом приймання-передачі правової допомоги від 13 листопада 2025 року, згідно з яким сторони підтверджують, що АО «Поляк і партнери» надало, а ОСОБА_1 прийняв правову допомогу як: підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови, підготовка додатків до позовної заяви, завірення додатків, сплата судового збору, підготовка апеляційної скарги, підготовка та участь в судовому засіданні. Розмір гонорару в суді першої інстанції становить 13000 грн. Стороною позивача також надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру №13/25/11 від 13 листопада 2025 року на суму 13 000 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Представником відповідача подано до суду заперечення про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позову, оскільки розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірними із складністю справи. Представником позивача, ні в прохальній частині позовної заяви, ні в прохальній частині клопотання про долучення доказів не зазначається про звернення до суду з вимогою про стягнення суми витрати на правничу допомогу. Разом з цим, витягу з журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів для підтвердження реальності отримання надходжень готівки до каси адвокатом Поляк М.В. не надано. Тому вважає, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів ані виконання (надання) правової допомоги за договором про надання правової допомоги 30/25 від 10.02.2025, ані оплати фактично понесених витрат на правничу допомогу. Тому просив у задоволенні вимоги позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу - відмовити за безпідставністю.
Верховний Суд висловився у постановах від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19), в яких зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того у, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням викладеного, оцінюючи заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, виходячи з вищенаведених критеріїв, суд відзначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою, як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Суд враховує, що вказана справа не є складною, з огляду на обсяг робіт, проведених адвокатом, а також кількість підготовлених нею документів, надаючи оцінку заявленій до відшкодування сумі витрат на правову допомогу у розрізі її співмірності, суд акцентує увагу, що спірні правовідносини є розповсюдженими, а складена позовна заява відтворює типові доводи, характерні для даної категорії справ, тому складення позовної заяви не потребувало значних затрат часу з боку фахівця в галузі права.
Тобто, стягнення повної вартості заявлених представником позивача таких послуг, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція).
Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, на підставі заперечень відповідача, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Враховуючи вищенаведене, керуючись,ст.ст. 19, 58 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про оборону», ст.ст.7, 9, 210, 235, 245, 251, 268, 279 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 72-77, 121, 122, 132, 134, 139, 243-246, 250-251, 286, 295 КАС України, суд,-
Ухвалив:
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позов задовольнити.
Скасувати постанову №1686 від 07 березня 2025 року, винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_5 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.
В задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення судових витрат відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: