Справа № 186/1965/25
Номер провадження № 2/0186/1375/25
02 грудня 2025 року місто Шахтарське.
Шахтарський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Янжули С.А.,
при секретарі - Лиман Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шахтарському в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно,
22 вересня 2025 року в провадження Шахтарського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Луганської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він зареєстрований за місцем проживання своєї дружини - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з тимчасовою окупацією м. Луганська від 07 квітня 2014 року, згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року N 376, був вимушений змінити місце проживання та наразі є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 10 березня 2015 року №1207-681160.
В м. Луганську у нього залишилася нерухомість, набута шляхом приватизації та складає частину в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до технічного паспорту на квартиру - квартира розташована на 6 поверсі та складається з6 2 кімнат житловою площею 32.2 кв.м., у тому числі6 1-а кімната 19.2 кв.м., 2-га кімната 13.0 кв.м., кухні площею 7,5 кв.м., ванної кімнати 2,6 кв.м., вбиральні 1,0 кв. м., коридору 8,8 кв.м., вбудованої шафи 0,6 кв.м., обладнана балконом 4,7 (1,4) кв.м., загальна плаща квартири 54,1 кв.м. Відновлена вартість квартири 946 750 крб.
Право власності на частину в квартирі підтверджується: свідоцтвом про право власності на житло від 03 січня 1996 року виданого відділом приватизації житлового фонду Луганської міської Ради народних депутатів внесеного до реєстру за № 8/3787.
В серпні 2025 року він звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно для проведення реєстрації права власності на належну йому частину в квартирі, рішенням від 21 серпня 2025 року за № 80483748 державний реєстратор відмовив позивачу в проведенні реєстрації права власності на частку в квартирі АДРЕСА_2 . Підставою для відмови було зазначено, що оскільки до 01 січня 2013 року державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані у м. Луганськ та зберігання інвентарних справ здійснювалось міським КП «Бюро технічної інвентарізації».
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року N 376 з 07.04.2014 року населені пункти Луганської міської територіальної громади Луганського району Луганської області, у тому числі місто
Луганськ, є тимчасово окупованими. Міське комунальне підприємство «БТІ» не відновило свою діяльність на підконтрольній органам державної влади України території не можливо провести реєстрації права власності на частину в квартирі.
07 вересня 2025 року позивач звернувся до Луганської обласної військової адміністрації з проханням підтвердити його державну реєстрації права власності, однак листом від 15 вересня 2025 року за вих № 54-В-00245-11-0308 отримав відмову з підстав тотожніх до Державного реєстратора прав на нерухоме майно.
В зв'язку з тим, що з 2014 року м. Луганськ перебуває під окупацією, у позивача виникла право на отримання компенсаційних коштів за Державною програмою для внутрішньо перемішених осіб чиє майно залишилось на окупованій Росією частині території України.
Згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. 22 жовтня 2001 року, Відповідно до п. 28 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року N 56 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Держжитлокомунгоспу N 72 (z0201-94) від 05 серпня 1994 року) відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації.
Право на квартиру виникло на підставі ЦК УРСР в редакції 1963 року, наявність державної реєстрації на той час не було передумовою виникнення права на нерухоме майно. Однак, враховуючи, що зазначений правовстановлюючий документ безпосередньо позивачем не був зареєстрований в КП "БТІ", а КП "БТІ" м. Луганська не евакуйоване, на даний час він не має можливості в досудовому порядку підтвердити своє право власності та зареєструвати його в порядку, встановленому чинним законодавством.
Право власності позивача на частку в квартирі АДРЕСА_2 , підтверджується, наступними доказами:
- свідоцтвом про право власності на житло від 03 січня 2096 року;
- технічним паспортом на приватизовану квартиру;
- договором № 1466 від 03 січня 1996 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території.
- свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 ;
-рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради у м. Луганськ від 18 липня 2020 року № 166/13, де на час прийняття рішення зазначена адреса проживання позивача кв. АДРЕСА_3 ;
- державним актом на право приватної власності на землю серія ЛГ № 4192003771.
На сьогоднішній день квартира в оренду чи інше користуванні третім особам органами державної влади України не передавалась.
У позивача виникла необхідність подати заяву на отримання компенсації за залишене на окупованій території майно, а для цього необхідно щоб його право власності на квартиру було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Просить суд визнати за ним право приватної власності на 1/3 частину в квартирі АДРЕСА_2 .
Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовільнити.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про дату розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України", відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не сповістив, заяви про розгляд справи в його відсутність на адресу суду не надходило. Зі згоди позивачів, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши та оцінивши за внутрішнім переконанням наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 зареєстрований за місцем проживання своєї дружини - ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з тимчасовою окупацією м. Луганська від 07 квітня 2014 року, згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року N 376, був вимушений змінити місце проживання та наразі є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 10 березня 2015 року №1207-681160.
В м. Луганську у нього залишилася нерухомість, набута шляхом приватизації та складає частину в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до технічного паспорту на квартиру - квартира розташована на 6 поверсі та складається з6 2 кімнат житловою площею 32.2 кв.м., у тому числі6 1-а кімната 19.2 кв.м., 2-га кімната 13.0 кв.м., кухні площею 7,5 кв.м., ванної кімнати 2,6 кв.м., вбиральні 1,0 кв. м., коридору 8,8 кв.м., вбудованої шафи 0,6 кв.м., обладнана балконом 4,7 (1,4) кв.м., загальна плаща квартири 54,1 кв.м. Відновлена вартість квартири 946 750 крб.
Право власності на частину в квартирі підтверджується: свідоцтвом про право власності на житло від 03 січня 1996 року виданого відділом приватизації житлового фонду Луганської міської Ради народних депутатів внесеного до реєстру за № 8/3787.
В серпні 2025 року він звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно для проведення реєстрації права власності на належну йому частину в квартирі, рішенням від 21 серпня 2025 року за № 80483748 державний реєстратор відмовив позивачу в проведенні реєстрації права власності на частку в квартирі АДРЕСА_2 . Підставою для відмови було зазначено, що оскільки до 01 січня 2013 року державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані у м. Луганськ та зберігання інвентарних справ здійснювалось міським КП «Бюро технічної інвентарізації».
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року N 376 з 07.04.2014 року населені пункти Луганської міської територіальної громади Луганського району Луганської області, у тому числі місто
Луганськ, є тимчасово окупованими. Міське комунальне підприємство «БТІ» не відновило свою діяльність на підконтрольній органам державної влади України території не можливо провести реєстрації права власності на частину в квартирі.
07 вересня 2025 року позивач звернувся до Луганської обласної військової адміністрації з проханням підтвердити його державну реєстрації права власності, однак листом від 15 вересня 2025 року за вих № 54-В-00245-11-0308 отримав відмову з підстав тотожних до Державного реєстратора прав на нерухоме майно.
В зв'язку з тим, що з 2014 року м. Луганськ перебуває під окупацією, у позивача виникла право на отримання компенсаційних коштів за Державною програмою для внутрішньо перемішених осіб чиє майно залишилось на окупованій Росією частині території України.
Згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. 22 жовтня 2001 року, Відповідно до п. 28 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року N 56 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Держжитлокомунгоспу N 72 (z0201-94) від 05 серпня 1994 року) відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на квартиру (домоволодіння) передаються один раз в квартал органом приватизації до бюро технічної інвентаризації.
Право на квартиру виникло на підставі ЦК УРСР в редакції 1963 року, наявність державної реєстрації на той час не було передумовою виникнення права на нерухоме майно. Однак, враховуючи, що зазначений правовстановлюючий документ безпосередньо позивачем не був зареєстрований в КП "БТІ", а КП "БТІ" м. Луганська не евакуйоване, на даний час він не має можливості в досудовому порядку підтвердити своє право власності та зареєструвати його в порядку, встановленому чинним законодавством.
Право власності позивача на частку в квартирі АДРЕСА_2 , підтверджується: копією свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 2096 року, згідно якого вказана квартира на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках, виданим відділом приватизації житлового фонду Луганської міської ради народних депутатів. Свідоцтво видане за розпорядженням від 03 січня 1996 року №64. Номер у реєстрі запису №8/3787; копією технічного паспорту на квартиру; копією договору № 1466 від 03 січня 1996 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території; копією рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради у м. Луганськ від 18 липня 2020 року № 166/13, де на час прийняття рішення зазначена адреса проживання позивача - кв. АДРЕСА_3 .
На сьогоднішній день квартира в оренду чи інше користуванні третім особам органами державної влади України не передавалась.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №454538388 від 02 грудня 2025 року підтверджується, що відомості про право власності на кв. АДРЕСА_2 в дані Реєстрі не внесене.
У позивача виникла необхідність подати заяву на отримання компенсації за залишене на окупованій території майно, а для цього необхідно щоб його право власності на квартиру було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч.2 ст.41Конституції України).
Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Як зазначено у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №127/28130/20, від 02 листопада 2022 року у справі №686/27167/21, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є з цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України).
Згідно зі статтею 2 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 2 Закон № 1207-VII, датою початку тимчасової окупації окремих територій України є 19 лютого 2014 року.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими починаючи з 07 квітня 2014 року.
Згідно зі статтею 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Згідно з частиною четвертою, п'ятою статті 11 Закону № 1207-VII набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України та статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що розташоване на тимчасово окупованій території України» від 28 березня 2016 року № 898/5 (далі - Наказ № 898/5) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що розташоване в межах тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, проводиться незалежно від місцезнаходження такого майна; ведення реєстраційних справ у паперовій формі щодо нерухомого майна, що розташоване в межах тимчасово окупованої території Донецької та Луганської областей, забезпечує Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Отже, право власності на квартиру, як об'єкта нерухомого майна, що знаходиться в м.Луганську, яке є тимчасово окупованою територією України, підлягає державній реєстрації за межами тимчасово окупованої території Луганської області відповідно до законодавства України з дотриманням вимог статей 182, 657 ЦК України, а також статей 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з урахуванням положення Наказу № 898/5.
З копії рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, яке міститься в матеріалах справи, вбачається, що державним реєстратором не отримано на запит документів та/або інформації, необхідної для державної реєстрації прав.
Суд зазначає, що згідно пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, позивачу на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка вищезазначеної квартири, право власності на вказане житлове приміщення підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 03 січня 2096 року, згідно якого вказана квартира на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в рівних частках, виданим відділом приватизації житлового фонду Луганської міської ради народних депутатів. Свідоцтво видане за розпорядженням від 03 січня 1996 року №64. Номер у реєстрі запису №8/3787. Отже, через обставини, які виникли не з вини позивача - окупація м.Луганська та Луганської області, не функціонування органів, які б могли внести зміни в правовстановлюючі документи, можна зробити висновок про відсутність умов у позивача для підтвердження свого права власності на житлове приміщення, а саме: 1/3 частину в квартирі АДРЕСА_2 .
В зв'язку з чим, позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Питання судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України.
Оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та його звільнено від сплати судового збору при пред'явленні позову до суду, його позовні вимоги задоволені в повному обсязі, підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави в розмірі 3 028 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 328, 331,392 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 223, 258, 259, 264, 265, 273,280-283 ЦПК України, ст.ст.2,3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01 липня 2004 року, 1.4, 2.2., 4.1. Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19 січня 1996 року за №31/1056 п. 22 Постанови Кабінету Міністрів України №432 від 02 травня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у сферах державної реєстрації», абз.6 п.12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно - задовільнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з Луганської міської ради судовий збір на користь держави в розмірі 3 028 (трьох тисяч двадцяти восьми) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Інформація про учасників справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований, як ВПО, по АДРЕСА_4 .
Відповідач: Луганська міська рада, код ЄДРПОУ 26070794, юридична адреса: вул.Коцюбинського, буд.14, м.Луганськ.
Повний текст рішення суду виготовлений 02 грудня 2025 року.
Суддя: С.А.Янжула.