Справа № 201/2780/25
Провадження № 2/201/2320/2025
(заочне)
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд м. Дніпра в складі:
головуючого - судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі - Тоцькій Л.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилався на те, що 14.01.2022р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 104134512. 16.07.2024р. між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено договір факторингу № 16072024 у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ ««Мілоан» права вимоги до боржника, вказаного у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідачки в сумі 14 950 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 5000 грн.; сума заборгованості за процентами - 8500 грн.; сума заборгованості за комісією - 1450 грн.
Всупереч умовам вказаних договорів, відповідачка не виконує свої зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.
На підставі викладеного, просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за вказаними договорами у загальному розмірі 14 950, а також витрати по сплаті судового збору.
В судові засідання, які були призначені на 12.05.2025р., 07.08.2025р., 02.10.2025р., 27.11.2025р. відповідачка не з'явилася, про дату та час слухання повідомлялася шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації відповідачки. Втім, конверти з судовими повістками були повернуті суду за зворотньою адресою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, про дати розгляду справи відповідачка повідомлялася шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».
Отже, належним чином повідомлена про розгляд справи судом, відповідачка в судові засідання повторно не з'явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернулася, а також не скористалася правом подачі відзиву на позов.
Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно до ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 14.01.2022р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 104134512, відповідно до умов договору ТОВ «Мілоан» зобов'язується надати відповідачці грошові кошти в розмірі 5000 грн., строк кредиту - 15 днів, до 29.01.2022р., процентна ставка (базова) - 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с. 6-10). Договір підписаний позичальницею за допомогою електронного підпису.
16.07.2024р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 16072024 у відповідності до умов якого, ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (а.с. 14-15).
16.07.2024р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був підписаний акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 16072024 від 16.07.2024р. (а.с. 16).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 104134512 в розмірі 14 950 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 5000 грн.; сума заборгованості за відсотками - 8500 грн.; сума заборгованості за комісією - 1450 (а.с. 17).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно - телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14.06.2022р. у справі № 757/40395/20.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення до вимог права).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу можуть бути правові грошові вимоги, рядок платежу за якою настав (наявна вимога), а також правові вимоги, які виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактом може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 909/968/16, в якому суд дійшов висновку, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається ( стаття 515 ЦК України ).
Предметом договору факторингу може бути лише право грошових вимог (як такого, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги ( стаття 1078 ЦК України ).
Методом укладення договору відступлення права вимоги є також передання такого права. Методом договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги боржника. При цесії правові вимоги можуть бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може виконуватися за плату.
Ціна договору факторингу більшим розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у другій кількості від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, виготовленої у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо правові вимоги відступаються «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а сторінка відносин регулюється загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норми заміни кредитора у зобов'язання (частина третя статті 656 ЦК України).
Договір факторингу спрямований на фінансування стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядженні певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої ще договір. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтському фактору, не може розглядатися як плата за надану останню фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимог і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за якими передається.
Відповідно до частини першої статті 1084 ЦК України відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього, якщо фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він утримує від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає фактору, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваного договору виробляється за його формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язання вчиняється в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за якими передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Як факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
При цьому суд резюмував, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний конкретний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такого, строку платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) призначення укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може виконуватися за плату; г) його ціна збільшується розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідних послуг, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у другій кількості від вартості вимоги, що відступається; у визначенні різниці між номінальною вартістю вимоги, виготовленої у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Разом з цим, як показано в постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення від права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єкта договору відповідно до факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.
Водночас, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Водночас, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за винятком таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе за це відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Отже, з договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024р. наданих позивачем не вбачається можливим встановити загальну суму прав вимог, що відступається за договором, у тому числі і загальну ціну продажу за договором, а також відсутність відповідних платіжних доручень стосовно здійснення платежів ТОВ «ФК «ЄАПБ» по оплаті за відступлення прав вимоги згідно вказаних договорів факторингу.
Відсутність доказів на підтвердження повної оплати за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 р. по справі № 916/2286/16.
Також наданий позивачем витяг з реєстрів боржників до вищевказаного договору факторингу, не містять підписів сторін фактору та клієнта, які би підтверджували дійсність переходу права вимоги до боржниці ОСОБА_1 за укладеними нею кредитними договорами.
Тому суд дійшов висновку, що позивач не довів переходу права вимоги за договором факторингу № 16072024 від 16.07.2024р., що було його процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, не надавши суду відповідних письмових доказів, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, 274, 279, 280-283 ЦПК України суд,
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Повний текст рішення буде складений впродовж 5 днів.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Д.О. Покопцева