Справа № 201/3119/25
Провадження № 2/201/2415/2025
(заочне)
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Покопцевої Д.О.,
при секретарі Тоцькій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
14.03.2025р. до суду, через підсистему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 29.03.2023р. ОСОБА_1 звернувся до АТ «Сенс Банк» з метою отримання банківських послуг, де підписанням оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500759477 відповідач запропонував Банку укласти Угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк», що укладений між ним та банком. 29.03.2023р. шляхом підписання акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500759477 банк прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500759477 від 29.03.2023р. У Додатку № 1 до угоди сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Також сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту, в розділі 3 якого вказані основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить 379 532, 50 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 335 994, 85 грн.; заборгованості по відсотках - 22 487, 11 грн.; заборгованості по комісії - 21 050, 54 грн.
Всупереч вимогам договору, відповідач не виконує взяті на себе договірні зобов'язання, не здійснює щомісячного погашення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку банк просить стягнути з відповідача заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 379 532, 50 грн., а також витрати зі сплати судового збору.
Представник позивача надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судові засідання, які були призначені на 07.05.2025р., 07.08.2025р., 02.10.2025р., 27.11.2025р. не з'явився, про дату та час слухання повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою його місця реєстрації, втім, конверти з судовими повістками були повернуті суду за зворотньою адресою з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченнями строку зберігання». Крім того, про дати розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».
Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання повторно не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом подачі відзиву на позов.
Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.11 ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, згідно до ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
29.03.2023р. ОСОБА_1 підписана оферта на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500759477, відповідно до якої кредит надається готівкою на суму 339 701, 84 грн., зі встановленою фіксованою процентною ставкою 4,99 % річних, зі строком кредитування 120 місяців. Датою повернення кредиту є 29.03.2033р. Кошти надаються - повернення заборгованості за кредитним договором № 500727336 від 26.10.2022р., відкритого в АТ «Сенс Банк» в розмірі 339 701, 84 грн. (зв. а.с. 8-10).
29.03.2023р. ОСОБА_1 підписана акцепт пропозиція на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 500759477 з погодженням вищевказаних умов (а.с. 10-12).
Також сторонами складено та підписано графік платежів та паспорт споживчого кредиту (зв. а.с. 12-14, 8).
Факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується і наявними в матеріалах справи: меморіальним ордером № 1665044063 від 29.03.2023р. з призначенням платежу «перерахування коштів за кредитним договором № 500759477 від 29.03.2023р.» (а.с. 16) та випискою по особовому рахунку за період з 29.03.2023 по 02.09.20234р.р., зі змісту якого вбачається, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості (а.с. 17-25).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідач за договором кредиту № 500759477 від 29.03.2023р. станом на 02.09.2024р. становить 379 532, 50 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 335 994, 85 грн.; заборгованості по відсотках - 22 487, 11 грн.; заборгованості по комісії - 21 050, 54 грн. (а.с. 26).
Позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою щодо дострокового виконання договірних зобов'язань, яка відповідачкою виконана не була (а.с. 27).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач жодним достовірним доказом не спростував твердження позивача про те, що він користувався наданими йому за вищевказаним договором кредитними коштами. Згідно розрахунку заборгованості, він частково погасив заборгованість за кредитом, сплативши 29.04.2023р. - 3706,99 грн., відсотки - 1412,59 грн. та комісію - 339,70 грн.
Таким чином, здійснивши часткову оплату з метою виконання умов кредитного договору, відповідач вчини конкретні дії, що свідчить про визнання укладеного договору та правомірність вимог позивача за договором про надання кредиту.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у п. 76 постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, в якій зазначено, що: «Не можна вважати договір неукладеним після його повного або часткового виконання сторонами».
Також у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боргу боржником або з його згоди іншою особою основної суми боргу чи суми санкцій є дією, що свідчить про визнання ним боргу.
Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості за кредитним договором № 500759477 від 29.03.2023р., визначений позивачем, відповідач також не надав.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що на порушення умов договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 335 994, 85 грн., а також за відсотками у розмірі 22 487, 11 грн. у зв'язку з чим, суд вважає, задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 21 050, 54 грн., суд зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір № 500759477 від 29.03.2023р. є споживчим.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017р. №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007р. №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022р. у справі № 496/3134/19.
Таким чином, суд зауважує, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Додатково суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, що надаються відповідачці та за які банком встановлена щомісячна комісія. Також позивачем не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем ОСОБА_1 безпосередньо при укладенні оспорюваного кредитного договору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування комісії в сумі 21 050, 54 грн. за кредитним договором № 500759477 від 29.03.2023р., а тому вважає, що в цій частині вимог слід відмовити.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у загальному розмірі 358 481,96 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, останнім надано лише договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025р., який укладений між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс», свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000392 адвоката Проценка М.М., яким підписана позовна заява, а також копія довіреності, що підтверджує повноваження адвоката Проценка М.М., підписана членом правління АТ «Сенс Банк» Шклярук О.Г.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025р. замовник (АТ «Сенс Банк») замовляє, а виконавець (АО «СмартЛекс») зобов'язується надати послуги, які полягають у здійснені від імені та в інтересах замовника юридичних та фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які не забезпечені заставою та спонуканню до їх погашення такої заборгованості, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
Винагорода виконавця та порядок розрахунків визначений сторонами в п. 3.1 договору № 1006 від 28.01.2025р., а також договір передбачає умови щодо передачі реєстру боржників за актом приймання-передачі в роботу виконавця за відповідними додатками.
Разом з тим, представником позивача, окрім договору №1006 від 28.01.2025 року, жодного доказу, який би свідчив про виконання зобов'язань по ньому, в тому числі відносно передачі матеріалів в роботу щодо позичальника та виконання такої роботи суду не надано.
За таких підстав, суд вважає, що факт надання позивачу правничої допомоги АО «СмартЛекс» є недоведеним належними доказами, а тому приходить до висновку про відмову у відшкодуванні витрат позивача на правничу допомогу.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеної суми позову, в розмірі 4 301,79 грн. (4554,40 х 358 481,96/379 532,50) (п.36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість у розмірі 358 481 (триста п'ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят одна) 96 коп.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 4301 (чотири тисячі триста одна) грн. 79 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Повний текст рішення буде складений впродовж 5 днів.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: АТ «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Д.О. Покопцева