Справа № 594/1086/25
Провадження № 2/602/460/2025
"25" листопада 2025 р. м. Ланівці
Лановецький районний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Наумчука В.А.,
за участі:
секретаря судового засідання Майхрук Н.М.,
представника відповідача адвоката Лихачова Р.Б. (в режимі відеоконференції),
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (далі - ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» або Товариство або позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник або відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 31.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» (далі - ТОВ «ГОУФІНГОУ» або кредитодавець) та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3614906018/158503, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити за його використання відсотки. В подальшому права вимоги за кредитним договором були відступлені кредитодавцем позивачу на підставі договорів факторингу та відступлення права вимоги. Відповідно, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №3614906018/158503 від 31.10.2019. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання, борг не погасив, внаслідок чого у нього перед позивачем існує заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача. Також разом із заборгованістю по договору позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень
Ухвалою суду від 15.10.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25 листопада 2025 року.
12 листопада 2025 року від представника відповідача, адвоката Лихачова Р.Б., до суду надійшов відзив, згідно з яким відповідач позов не визнає. Стверджує, що позивачем не надано доказів підписання кредитного договору відповідачем та отримання ним кредитних коштів. Не погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, вважає його безпідставним. Просить суд застосувати строк позовної давності у цій справі та відмовити у позові повністю.
13 листопада 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначається, що кредитний договір був підписаний у електронній формі шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. На підтвердження перерахування кредитних кошів відповідачу позивачем додано до матеріалів позовної заяви лист ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН», з якого вбачається, що 31.10.2019 о 16:35:18 було проведено транзакцію на суму 3 500,00 гривень, маска картки - НОМЕР_1 . Зазначає, що з 30.03.2020 по 04.09.2025 перебіг позовної давності зупинявся в силу дії відповідних законів, якими було внесені зміни до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, з причин карантину та воєнного стану. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
24 листопада 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява, у якій він просить стягнути із відповідача на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» понесені витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 500,00 гривень.
Представник позивача в судове засідання не прибув, однак у поданому відзиві на позов просить розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не прибув, хоча про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, не повідомив суд про причини не прибуття в судове засідання.
Представник відповідача адвокат Лихачов Р.Б. у судовому засіданні позов не визнав з підстав, наведених у відзиві. Додатково зазначив, що кредитний договір не може укладатися у такому форматі, тобто в електронному вигляді, з небанківською установою. А остання не вправі нараховувати та стягувати проценти за користування кредитом. Просить суд застосувати позовну давність. Щодо стягнення витрат на правову допомогу заперечував у зв'язку з тим, що не було необхідності залучати адвоката у цій справі зі сторони позивача.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які у них містяться, заслухавши пояснення представника відповідача, встановив фактичні обставини, відповідні спірні правовідносини та дійшов наступних висновків.
31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, а саме: шляхом надсилання електронного повідомлення про накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, підписав Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3614906018/158503, Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 3614906018/158503 з ТОВ «ГОУФІНГОУ», що підтверджується доданою до позовної заяви належним чином засвідченою копіями зазначених документів (а.с. 20-23).
Згідно з довідкою про ідентифікацію відповідач ідентифікований первісним кредитором одноразовим ідентифікатором, яким ОСОБА_1 підписав кредитний договір (а.с. 15).
Станом на 31.10.2019 ТОВ «ГОУФІНГОУ» (код 42059219) було зареєстроване як фінансова компанія та мало чинну ліцензію на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що убачається з інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України «Комплексна інформаційна система Національного банку України» за посиланням: https://kis.bank.gov.ua/.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Нормою частини другої статті 638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з першим реченням частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, яка діяла станом на 31.10.2019) договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частин третьої, шостої та сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Тобто, наведеними вище правовими нормами передбачено укладення кредитного договору з небанківською фінансовою установою (кредитодавцем) у вигляді електронного документа шляхом його підписання позичальником з використанням, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до письмової форми такого договору.
Таким чином, сторони уклали Кредитний договір № 3614906018/158503 від 31.10.2019 (далі у тексті - Кредитний договір), згідно з п.1.1. якого Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 3 500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Умовами укладеного Кредитного договору передбачено: кредит надається строком на 30 днів, тобто до 29.11.2019, строк дії договору 30 днів (п.1.2); за користуванням кредитом клієнт сплачує 675,25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,85% на добу, тип процентної ставки - фіксована (п.1.3); кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (п.1.4).
Згідно з пунктом 1.6 Кредитного договору невід'ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладання договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства https://www.gofingo.com.ua/.
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.1 Кредитного договору).
Відповідно до п.5.2 Кредитного договору всі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються шляхом підписання сторонами додатків і додаткових угод з використанням одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
На виконання умов Кредитного договору 31 жовтня 2019 року була здійснена успішна транзакція з переказугрошових коштів у сумі 3 500,00 гривень на кредитну картку відповідача НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» № 2025-ПО/217 від 19.08.2025 (а.с. 28-29).
Реквізити картки (маска картки), на яку здійснено вищезгаданий переказ, відповідає тим реквізитам, що вказані у Кредитному договорі.
Отже, між сторонами на підставі укладеного Кредитного договору виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
В подальшому, 31 травня 2021 року, ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як фактор з однієї сторони, та ТОВ «ГОУФІНГОУ», як клієнт з іншої сторони уклали Договір факторингу № 1-31/05/2021 (далі у тексті - Договір факторингу), за пунктом 1.1 якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованостей) (а.с. 24-27).
Згідно з п.6.2.3 Договору факторингу право вимоги переходить до фактора після підписання сторонами цього договору та виконання фактором вимог п.7.2 договору.
Згідно із п.7.2 Договору факторингу фактор здійснює оплату клієнту шляхом: перерахування суми, що вказана в п.7.1. цього Договору, на вказаний у реквізитах до цього договору рахунок, протягом 10 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору.
У пункті 7.1 Договору факторингу його сторони вказали суму плати (ціни продажу), яку фактор сплачує клієнту в якості ціни за придбання (відступлення) прав вимоги, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 3 306 640,45 гривень (п.7.1 Договору факторингу).
На виконання умов Договору факторингу № 1-31/05/2021 від 31.05.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» сплатило визначену у п. 7.1 Договору факторингу ціну продажу, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок ТОВ «ГОУФІНГОУ», що підтверджується платіжними дорученнями № 36 від 10.04.2021 та № 37 від 10.06.2021 (а.с. 35).
ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та ТОВ «ГОУФІНГОУ», підписали Реєстр Боржників, що підтверджується наданим позивачем Витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 1-31/05/2021 від 31.05.2021, де зазначено: номер Кредитного договору - 3614906018/158503, його дата - 31.10.2019, дата закінчення договору - 29.11.2019, ПІБ позичальника, його ідентифікаційний код, дата народження, сума виданого кредиту - 3 500,00 гривень, залишок по тілу кредиту - 3 500,00 гривень, залишок по відсотках - 2 460,50 гривень, загальна сума заборгованості - 5 960,50 гривень (а.с. 14).
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
З наведених вище правових норм убачається, що договір факторингу є правочином, внаслідок якого відбувається заміна кредитора у зобов'язанні.
Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національного банку України «Комплексна інформаційна система Національного банку України», ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» (код за ЄДРПОУ 39508362) була видана ліцензія на діяльність фінансової компанії з факторингу від 15.06.2017, яка діяла до 29.03.2023.
Таким чином, на момент укладення договору факторингу від 31.05.2021 у ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» була чинна ліцензія на діяльність фінансової компанії з факторингу.
Отже, суд установив, що на момент укладення договору факторингу його сторони володіли спеціальною правоздатністю для вчинення відповідного правочину.
Таким чином, право вимоги до відповідача за Кредитним договором перейшли від ТОВ «ГОУФІНГОУ» до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» на підставі Договір факторингу № 1-31/05/2021 від 31.05.2021.
03 червня 2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» як кредитор, з однієї сторони, та позивач - ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» як новий кредитор, з іншої сторони, підписали (уклали) Договір відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 (далі у тексті - Договір відступлення), за пунктом 1.1 якого на умовах та в порядку, встановленому цим договором кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор замінює кредитора як сторону у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором (а.с. 16-17).
В дату підписання Договору відступлення кредитор вважається таким, що відступив, а новий кредитор таким, що набув права вимоги до боржників та набув усіх прав та обов'язків сторони - кредитора за кредитним договором (п.1.2 Договору відступлення).
У дату відступлення прав вимоги кредитор вважається таким, що відступив та передав, а новий кредитор таким, що прийняв та набув всіх прав кредитора, щодо боржників зазначених у Додатку 1 до цього Договору.
Відповідно до п.2.1 Договору відступлення загальна вартість прав вимоги за договором становить 3 311 640,45 гривень.
Згідно з пунктом 2.2 Договору відступлення новий кредитор зобов'язується сплатити кредиторові вартість права вимоги, вказану в пункті 2.1 договору, шляхом переказу коштів на рахунок, визначений у розділі 8 цього договору не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання цього договору.
На виконання умов укладеного Договору відступлення ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» сплатило визначену у п. 2.1 цього договору вартість прав вимоги, шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 1 та № 2 від 09.06.2021 (а.с. 31).
У матеріалах справи також міститься підписаний сторонами Витяг з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 від 03.06.2021, у якому вказано: номер Кредитного договору та його дата - 3614906018/158503, 31.10.2019, дата закінчення договору - 29.11.2019, ПІБ позичальника, його ідентифікаційний код, дата народження, сума виданого кредиту - 3500,00 грн, залишок по тілу кредиту - 3500,00 грн, залишок по відсотках - 2460,50 грн, загальна сума заборгованості - 5960,50 грн (а.с. 13).
Таким чином, з огляду на встановлені обставини та відповідно до ст. 512, 514 ЦК України право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором з 03.06.2021 перейшло від ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» до позивача і він є новим кредитором у кредитному правовідношенні, яке виникло між первісним кредитором та відповідачем на підставі згаданого договору.
Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі змісту ч. 1 ст. 1054 ЦК України слідує, що позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором кредитодавцю, яким може бути як банк, так і інша фінансова установа.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцем є банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.
З огляду на наведене вище, доводи представника відповідача про те, що небанківська фінансова установа не має права нараховувати проценти за кредитним договором, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Суд констатує, що за умовами укладеного Кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти в сумі 3500,00 гривень, користувався ними, однак не повернув їх (доказів цього стороною відповідача не надано), у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що заборгованість ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на підставі Кредитного договору в частині простроченої заборгованості за тілом кредиту становить 3 500,00 гривень.
Вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 1048 ЦК України, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу припису ч.2 ст. 1054 ЦК України, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 містяться наступні правові висновки: установлений кредитним договором строк кредитування визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати (п. 93); у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.103); твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (п.116); Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
Як слідує зі змісту виписки з особового рахунка за Кредитним договором №3614906018/158503 ПІБ: ОСОБА_1 , доданої до позовної заяви, та розрахунку нарахованих процентів у відповіді на відзив, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту у сумі 3 500,00 гривень та проценти від суми кредиту за період користування коштами (з 31.10.2019 по 07.12.2019) у сумі 2 460,50 гривень, тобто поза межами погодженого сторонами строку надання кредиту(а.с. 12, 70).
У цій справі суд встановив, що згідно з п.1.2 Кредитного договору кредит надавався строком на 30 днів.
Відповідно до п.5.2 Кредитного договору всі зміни і доповнення до цього Договору оформлюються шляхом підписання сторонами додатків і додаткових угод з використанням одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Суд констатує, що доказів внесення змін і доповнень до Кредитного договору в частині продовження строку кредитування позивач суду не надав і матеріали справи їх не містять.
За змістом положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 5-7 ст. 81 ЦПК України).
Передбачений процесуальним законом принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21.09.2022 по справі № 645/5557/16-ц.
Окрім того суд зауважує, що у Витязі з реєстру боржників до договору факторингу № 1-31/05/2021 від 31.05.2021, та у Витязі з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 від 03.06.2021 датою закінчення договору зазначено - 29.11.2019, яку первісний кредитор та відповідач узгодили, як дату закінчення строку Кредитного договору.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позивач не довів тієї обставини, що строк наданням кредиту (строк дії Кредитного договору) було продовжено.
Суд також зауважує, що умовами Кредитного договору не передбачено нарахування процентів річних за прострочення грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, а лише проценти за правомірне користування кредитом.
З огляду на викладене вище, обґрунтованим є нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України лише протягом погодженого сторонами строку надання кредиту - упродовж 30 днів, у сумі 1 942,50 грн (3500,00 грн * 1,85 % * 30 днів).
У зв'язку з цим, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 518,00 гривень є необґрунтованими.
Щодо застосування позовної давності суд дійшов наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У цій справі представником відповідача подано до суду заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У цій справі зобов'язання відповідача за Кредитним договором має визначений строк виконання - до 29.11.2019, у зв'язку з чим перебіг строку позовної давності почався 30.11.2019.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-ІХ (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04.09.2025.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовну давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений лише 04.09.2025.
Оскільки у цій справі перебіг строку позовної давності, який почався 30.11.2019 і станом на 02.04.2020 не сплив, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану та був відновлений 04.09.2025.
Позивач звернувся до суду з позовом 29.08.2025, тобто в межах трирічного строку позовної давності, з урахуванням вищезгаданих періодів його продовження та зупинення.
З огляду на наведене вище, безпідставними є твердження представника відповідача про сплив строків позовної давності у цій справі.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що у цій справі з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за Кредитного договору №3614906018/158503 від 31.10.2019 в розмірі 5 442,50 гривень, з яких 3 500, 00 гривень - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 1942,50 гривень - прострочена заборгованість за відсотками.
Отже, позов слід задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 гривень згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 8829 від 08.08.2025.
Ураховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 91,3% від заявленої суми (5 960,50 х 100 / 5 442,50), то з відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 211,65 гривень (2 422,40 х 91,3%).
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.
Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другоїстатті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як убачається з матеріалів справи, 11.07.2025 між ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (Клієнт) та адвокатом Пархомчуком Сергієм Валерійовичем (Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № 11/07/2025, згідно з п.1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає доручення і бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених Договором (а.с. 18-19).
Згідно з Актом про отримання правової допомоги від 11.11.2025 вбачається, що Адвокат Пархомчук С.В.надав, а Клієнт - ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» прийняв правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 3614906018/158503 від 31.10.2019. Загальна вартість за послуги з надання правової допомоги наданої адвокатом складає 10 500,00 гривень (а.с. 76).
На підтвердження витрат на правову допомогу на суму 10 500,00 гривень позивач також надав суду копії рахунку 11.11.2025-57 від 11.11.2025 та платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 9719 від 11.11.2025 (а.с. 77).
Отже, наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на правову допомогу, пов'язану з цією справою, у сумі 10 500,00 гривень.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 9009/371/18 та постанові від 05.06.2019 у справі № 922/928/18).
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
У Постанові Верховного Суду від 30.09.2020 по справі №201/14495/16-ц міститься висновок про те, що суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.
Суд, оцінюючи розумність розміру понесених позивачем витрат на юридичну допомогу, враховує складність цієї справи, ціну позову та інші обставини справи.
Ця справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Цей спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, значної кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Окрім того, суд зауважує, що участі у судових засіданнях, під час розгляду цієї справи, представник позивача - адвокат Пархомчук С.В. не брав, до позовної заяви було додано незначна кількість письмових доказів, при цьому не додано детального обґрунтованого розрахунку суми нарахованих процентів.
Також суд ураховує, що сума заявлених витрат на професійну правничу допомогу майже вдвічі перевищує ціну позову у цій справі.
Таким чином, розподіляючи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх заявлений розмір, на переконання суду, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень.
На підставі статей 207, 512 - 514, 525, 628, 1054, 1055, 1077, 1078, 1079 ЦК України, статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 141, 211, 244, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» суму заборгованості за Кредитним договором №3614906018/158503 від 31.10.2019 у розмірі 5 442,50 гривні (п'ять тисяч чотириста сорок дві гривні 50 коп).
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2 211,65 гривень (дві тисячі двісті одинадцять гривень 65 коп).
5. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.
6. У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: вул. Саперне Поле, буд. 12, інше нежитлове приміщення 1008, м. Київ, 01042, ЄДРПОУ 44243120.
Представник позивача: адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, пр-т. Героїв Небесної Сотні, 26/9, с. Софіївська Борщагівка, Київська область, 08157, РНОКПП НОМЕР_2 .
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Представник відповідача: адвокат Лихачов Роман Борисович, АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року.
Суддя: В. А. Наумчук