Справа № 463/9076/25
Провадження № 2/463/2473/25
02 грудня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідачів - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідачів про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 майнової шкоди у розмірі 61065,71 гривень та моральної шкоди у розмірі 100000,0 гривень, а також стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» недоплаченого страхового відшкодування у розмірі 3681,39 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12.03.2025 року по вул.Богданівській,44 у м.Львові відбулась ДТП, а саме: автомобіль марки «DACIA LOGAN» р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 здійснив зіткнення з автомобілем марки «CHEVROLET LACETTI» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , у результаті чого останній отримав інерційних рух та здійснив зіткнення з автомобілем марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_3 . Постановою суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП. Цивільно-правова відповідальність останнього застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «УСГ». Згідно висновку експерта, вартість відновлювального ремонту становить 151747,30 гривень, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 99309,29 гривень. Проте, відповідач ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» лише частково відшкодував завдані збитки у розмірі 95627,90 гривень. Недоплачену частину страхового відшкодування у розмірі 3681,39 гривень просить стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «УСГ». В свою чергу, різниця між вартістю відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу страховим відшкодуванням становить 61065,71 гривень і її просить стягнути в солідарному порядку з винуватця ДТП ОСОБА_4 та власника автомобіля - відповідача ОСОБА_5 . Крім того, внаслідок пошкодження транспортного засобу позивач зазнав душевних страждань, був обмежений тривалий час у можливості використовувати автомобіль для власних потреб, вільно і незалежно пересуватись без додаткових витрат часу та коштів, зазнав змін його звичний ритм життя, отримав негативні емоції. Заподіяну моральну шкоду оцінює у розмірі 100000,0 гривень, яку також просить стягнути солідарно з винуватця ДТП ОСОБА_4 та власника автомобіля - відповідача ОСОБА_5 .
Відповідач ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» не погодився та в особі повноважного представника подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що за виключенням франшизи, страхова компанія відшкодувала завдані збитки у розмірі, який визначено у відповідному звіті, який складено на замовлення відповідача, а наданий позивачем висновок експерта не має переваги над таким звітом. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 в особі повноважного представника також подала до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що ліміт відповідальності страховика згідно страхового полісу становить 160000,0 гривень і розмір заподіяних збитків не перевищує цього ліміту, внаслідок чого саме страхова компанія має відшкодувати завдані збитки. В свою чергу, франшизу у розмірі 3200,0 гривень відповідач ОСОБА_4 відшкодував добровільно. Вимогу про стягнення моральної шкоди вважає недоведеною. Просить у задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування не було подано.
Позовна заява поступила до суду 24.09.2025 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25.09.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача - адвокат Гомзяк І.А. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги підтримав. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Прокоп Ю.Р. в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позовні вимоги заперечила, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначила, що позивач мав звертатися з позовом до страхової компанії, оскільки ліміт відповідальності страховика згідно страхового полісу становить 160000,0 гривень і розмір заподіяних збитків не перевищує цього ліміту. Разом з тим, вимогу про відшкодування моральної шкоди також вважає необгрунтованою та не підтвердженою жодними належними доказами. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ПрАТ «СК «УСГ» в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. При цьому, у своєму відзиві на позовну заяву просив розглядати справу у його відсутності.
Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд відповідно до ст.223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, які не з'явилися, на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 12.03.2025 року по вул.Богданівській,44 у м.Львові відбулась ДТП, а саме: автомобіль марки «DACIA LOGAN» р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 здійснив зіткнення з автомобілем марки «CHEVROLET LACETTI» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , у результаті чого останній отримав інерційних рух та здійснив зіткнення з автомобілем марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_3 .
Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 04.04.2025 року, яка не оскаржувалась і набрала законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП (а.с.22).
Власником автомобіля марки «DACIA LOGAN» р.н. НОМЕР_1 є ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.16зв.).
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «DACIA LOGAN» р.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «СК «УСГ» згідно полісу № ЕР-224074793, чого сторони не оспорюють. Франшиза за цим полісом становить 3200,0 гривень.
Згідно з висновком експерта № 75 від 03.08.2025 року, який складено на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI» р.н. НОМЕР_2 , становить 151747,49 гривень, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ - 99309,29 гривень (а.с.23-31).
Водночас, згідно звіту про оцінку автомобіля № 187569 від 25.03.2025 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ на запасні частини становить 98827,90 гривень (а.с.76-77).
Сторонами у справі не оспорюється, що за виключенням франшизи страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 95627,90 гривень.
Крім того, згідно платіжної інструкції від 16.10.2025 року, позивачу відшкодовано франшизу у розмірі 3200,0 гривень.
Вважаючи таку виплату недостатньою та з метою стягнення різниці між завданою шкодою та страховим відшкодуванням, а також моральної шкоди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17(постанова від 08.02.2021 року) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Оскільки згаданою вище постановою Личаківського районного суду м.Львова від 04.04.2025 року встановлено вину ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, суд в межах цієї справи вказаний факт визнає преюдиційним та не буде його повторно досліджувати.
В такому випадку доказів про наявність вини ОСОБА_4 у вчиненні ДТП не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Положенням частини першої статті 979 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
01 січня 2025 року набрав чинності Закон України № 3720-IX від 21.05.2024 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 3720-IX). До цього часу чинним був Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 року (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно з пунктом 6 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-IX, договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь які зобов'язання за будь якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
У справі яка розглядається договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладено відповідачем ОСОБА_4 в період чинності Закону № 1961-IV і на момент вчинення ДТП саме цей договір був чинним. Відтак, спірні правовідносини регулюються Законом № 1961-IV і на них не поширюються положення Закону № 3720-IX.
Відповідно до статті 6 Закону 1961-IV, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
У постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону 1961-IV).
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом статей 22, 1166, 1192 ЦК України, шкода відшкодовується в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У справі яка розглядається позивачем надано висновок експерта, а відповідач провів виплату страхового відшкодування на підставі звіту оцінювача, які містять відмінні дані про розмір заподіяної шкоди. Відтак, суд повинен перевірити та надати перевагу тому з доказів, який найбільш точно відповідає обставинам справи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
На думку суду, в межах цієї справи саме наданий позивачем висновок експерта відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як звіт відповідача цим критеріям не відповідає.
Так, пунктом 36.2 статті 36 Закону 1961-IV визначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Таким чином, право страховика на здійснення виплати страхового відшкодування без проведення експертизи безпосередньо залежить від погодження потерпілим розміру збитків.
Відтак, саме на страховика покладено обов'язок доведення наявності відповідної згоди потерпілого, оскільки саме ним реалізується право на здійснення виплати страхового відшкодування без проведення експертизи.
Звіт про оцінку майна, на підставі якого відповідач провів виплату, складено 25.03.2025 року. Жодних доказів, що позивач погодився із визначеним відповідачем розміром страхового відшкодування матеріали справи не містять. Очевидно, що в такому випадку позивач не надавав згоди на визначений відповідачем розмір страхового відшкодування, а свого експертного дослідження відповідач не проводив.
Зрештою, відповідачі взагалі не долучили звіт, на підставі якого проведено виплату.
Тому, керуючись своїм внутрішнім переконанням, як це передбачено частиною другою статті 82 ЦПК України, суд приймає до уваги саме наданий позивачем висновок експерта і саме на основі його даних вирішує питання про розмір заподіяних збитків і не приймає до уваги наданий відповідачем звіт про оцінку, визнаючи його недостатнім доказом для встановлення обставин, що мають значення для справи.
Згідно пункту 12.1 статті 12 Закону 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як наслідок, відповідач не може вважатись таким, що повністю відшкодував завдані збитки і тому, за виключенням франшизи, яка добровільно відшкодована позивачу, відповідну різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та завданою шкодою суд стягує в примусовому порядку.
За розрахунками суду, вказана різниця яку необхідно стягнути на користь позивача з ПрАТ «СК «УСГ» становить 481,39 гривень (99309,29 - 95627,90 - 3200 = 481,39).
Що ж стосується позовних вимог до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , такі також підлягають до задоволення частково.
Так, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною другою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, відповідно до цієї норми шкода має бути відшкодована особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а оскільки в справі яка розглядається такою особою є відповідач ОСОБА_4 , саме він є відповідальним за завдані збитки. Тому, позовні вимоги до відповідача ОСОБА_5 необхідно відхилити.
Відповідно до статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі № 344/3008/17, від 15.10.2020 року у справі № 755/7666/19, від 16.02.2022 року у справі № 709/370/20.
Як уже зазначалось вище, суд взяв до уваги як доказ саме наданий позивачем висновок судової експертизи, згідно якого вартість відновлювального ремонту становить 151747,30 гривень.
За виключенням франшизи, яка сплачена відповідачем добровільно і в підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідну квитанцію (а.с.104), різницю між вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням необхідно стягнути безпосередньо з відповідача ОСОБА_4 . За розрахунками суду, ця різниця становить 52438,01 гривень (151747,30 - 99309,29 = 52438,01).
Що ж стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, в її задоволенні необхідно відмовити.
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до змісту позовних вимог, позивач обґрунтовує моральну шкоду протиправною поведінкою відповідача, яка полягає у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу.
Такі правовідносини регулюються загальними нормами про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю які і підлягають застосуванню при вирішенні цієї позовної вимоги.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
У справі яка розглядається внаслідок ДТП позивач не отримав тілесних ушкоджень. Страхова компанія винуватця ДТП практично одразу відшкодувала завдані збитки майже в повному обсязі. Також, позивачу була сплачена франшиза і невідшкодованими залишились дещо більше від третини завданих збитків.
Суд не ставить під сумнів, що пошкодження автомобіля викликало у позивача негативні емоції, проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відповідно до встановлених обставин, ніщо не свідчить про те, що негативні емоції, яких позивач зазнав, досягнули мінімального рівня серйозності, що їх можливо оцінити в грошовому еквіваленті, а відповідно до практики Європейського суду з прав людини (справа «Тома проти Люксембурга», заява N 38432/97, рішення від 29.01.2001), інколи сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції за моральну шкоду.
Крім того, немає жодного доказу, що у позивача погіршився стан здоров'я, чи змінився звичний ритм його життя, оскільки взагалі не зазначено, що це за ритм та яким чином використовувався автомобіль, чи був він єдиним засобом пересування, отримання доходу тощо.
Таким чином, факт заподіяння моральної шкоди залишився недоведеним і тому у задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальна ціна позову становила 161065,71 гривень. Суд задовольнив позовні вимоги на суму 52919,40 гривень, що становить 32,86% від загального розміру позовних вимог.
При пред'явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2906,80 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією від 23.09.2025 року (а.с.62).
Згідно підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Оскільки ціна позову становила 161065,71 гривень, до сплати підлягав судовий збір у розмірі 1610,66 гривень і саме відносно цієї суми суд проведе розподіл судових витрат, оскільки сплата позивачем судового збору в більшому розмірі не утворює у відповідачів обов'язок його відшкодування.
Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути 529,26 гривень судового збору, що становить 32,86% від розміру судового збору, який підлягав сплаті. Його необхідно стягнути виключно з відповідачів ПрАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_4 , позовні вимоги до яких частково знайшли своє підтвердження.
Безпосередньо з відповідача ПрАТ «СК «УСГ» судом стягнуто страхове відшкодування у розмірі 481,39 гривень, що становить 0,91% від загального розміру задоволених позовних вимог. Відповідно, з ПрАТ «СК «УСГ» на користь позивача необхідно стягнути 4,82 гривень судового збору, що становить 0,91% від суми судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача. Як наслідок, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача необхідно стягнути 524,44 гривень судового збору.
Крім того, згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов'язані із проведенням експертизи.
Правила розподілу судових витрат закріплені у статті 141 ЦПК України.
Так, за змістом частини третьої цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У справі яка розглядається позивач просить стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 10000,0 гривень згідно відповідної квитанції (а.с.53). Суд вважає, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди, а наданий позивачем висновок ліг в основу рішення суду. Завдяки цій експертизі був спростований розмір збитків, заявлений відповідачем.
З огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору, суд не вважає, що розмір таких витрат є необґрунтованим та/або непропорційним. Зрештою, у справі немає доказів про неспівмірність таких витрат, а в силу вимог частини дев'ятої статті 139 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на відповідача.
Крім того, ніщо не вказує на недобросовісність поведінки позивача при розгляді справи.
Також, немає підстав для висновку, що спір міг бути ефективно вирішений з користю для кожної із сторін в позасудовому порядку.
Як наслідок, суд погоджується з обґрунтованістю розміру витрат позивача, пов'язаних з проведенням експертизи. При цьому, такі витрати необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 3286,0 гривень, що становить 32,86% від вартості експертизи.
З ПрАТ «СК «УСГ» необхідно стягнути 29,90 гривень витрат за проведення експертизи (0,91%), а з відповідача ОСОБА_4 - 3256,10 гривень (99,09%).
Крім того, згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин другої, третьої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої-шостої цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі договору про надання правової допомоги № АБ-01/225 від 14.07.2025 року (а.с.14-15).
Згідно рахунку на оплату (а.с.59), вартість послуг адвоката становить 30000,0 гривень з розрахунку 2000,0 гривень за одну годину роботи. Всього вказано 15 годин роботи.
Заперечуючи про цих витрат представник відповідачів виловилася про їх неспівмірність із ціною позову, складністю справи та обсягом наданих послуг.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Також, Верховний Суд під час розгляду справи № 761/34282/18 (постанова від 16.06.2021 року) вказав, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає такі витрати завищеними, де переслідується мета безпідставного збагачення, а не відшкодування реально понесених судових витрат.
Як наслідок, застосовуючи згадану вище практику Верховного Суду та враховуючи завдання цивільного судочинства, якими є в тому числі справедливий розгляд справи, суд вважає, що у межах цієї справи критерій реальності адвокатських послуг та критерій розумності їхнього розміру не дотримані в повній мірі і тому, беручи до уваги також часткове задоволення позовних вимог, ці витрати необхідно зменшити до суми 3000,0 гривень, що відповідатиме принципам розумності, співмірнсоті та обґрунтованості.
Як і в попередньому випадку, їх необхідно пропорційно розділити між відповідачами. З відповідача ПрАТ «СК «УСГ» необхідно стягнути 27,30 гривень (0,91%) витрат на професійну правничу допомогу, а з відповідача ОСОБА_4 - 2972,70 гривень витрат на професійну правничу допомогу (99,09%).
Всього, з відповідача ПрАТ «СК «УСГ» на користь позивача необхідно стягнути 62,02 гривень судових витрат, з відповідача ОСОБА_4 - 6753,24 гривень судових витрат.
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на користь ОСОБА_3 недоплачене страхове відшкодування у розмірі 481,39 гривень (чотириста вісімдесят одна гривня 39 копійок).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 різницю між страховим відшкодуванням та завданою шкодою у розмірі 52438,01 гривень (п'ятдесят дві тисячі чотириста тридцять вісім гривень 01 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на користь ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 62,02 гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судових витрат у розмірі 6753,24 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», місцезнаходження: 03038, м.Київ, вул.І.Федорова,32А, код ЄДРПОУ 30859524.
Повний текст судового рішення складено - 02 грудня 2025 року.
Суддя Грицко Р.Р.