Справа № 454/1403/25
02 грудня 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача звернувся в суд та просить стягнути з відповідача 24427,78рн. заборгованості за кредитним договором, 2422,40грн. сплаченого судового збору та 9000,00грн. витрат на правову допомогу.
Свої вимоги мотивує наступним.
24.01.2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Інвест Фінанс») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №10003031732 в розмірі 8700,00грн. За вказаним договором, відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Підписання договору позики відбулося оформленням онлайн із використанням одноразового пароля, який був відправлений електронним повідомленням одноразового ідентифікатора, прийнявши який відповідач підтверджує, що він акцептує публічну пропозицію, яка розміщена на сайті фінансової компанії а умови кредитного договору також розміщені в його особистому кабінеті. Позичальнику були надані грошові кошти та встановлений термін їх повернення. Однак відповідач не виконує покладені на нього зобов'язання, не повертає отримані грошові кошти у визначений договором строк, через це утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду не погашена.
05.09.2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено договір відступлення права вимоги №556/ФК-22, згідно якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача. Вказаний договір направлявся на адресу відповідача із зазначенням інформації та порядку погашення заборгованості новому кредитору. Посилаючись на те, що відповідач не виконав свого обов'язку за договором позики, після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, ні на рахунки позивача ні на рахунки первісного кредитора позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості в судовому порядку а також понесені ним судові витрати.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 30.04.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін до суду не надходило.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 24.01.2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №10003031732 який підписано електронним цифровим підписом позичальника та надісланий на номер телефону відповідача, відповідно до умов якого відповідач отримав позику в сумі 8700грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів 416,1% річних, що підтверджується копією вказаного договору, додатками до договору, та паспортом кредиту.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується платіжним дорученням сервісу Platon, якою було перераховані кошти в сумі 8700,00грн. на Картковий рахунок НОМЕР_1 .
05.09.2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено договір факторингу №556/ФК-22, відповідно до умов якого первісний кредитор надає новому кредитору свої права вимоги до позичальників в межах суми заборгованості за кредитним договором згідно витягу з Реєстру боржників включаючи і відповідача у справі.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданої позивачем вбачається, що сума боргу перед новим кредитором становить 24427,78грн., із яких: 8700,00грн. заборгованість за тілом кредиту;15727,78грн. заборгованість за відсотками.
За правилами статей 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того, суд враховує, що за положеннями статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч.ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», а також Закону України "Про електронні довірчі послуги", передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до пп.12п.1ч.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Як вбачається з матеріалів справи, договори про надання фінансового кредиту підписано шляхом накладення електронних підписів з використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам закону.
Відповідно до частини 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частинами 1 і 2 ст.634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються фінансовою компанією, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим фінансова компанія має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідач своїм підписом у заяві погодився, що заява разом з Умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» складає між ним та фінансовою компанією договір про надання кредитних послуг.
Також, відповідачем підтверджено зобов'язання дотримуватись вимог Умов отримання кредитів та інших послуг та також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті кредитної установи.
Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг згідно тарифів позивача у строки, передбачені вказаними умовами.
ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» виконав свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідачем не належним чином виконано свої обов'язки перед ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» внаслідок чого виникла вищезазначена заборгованість.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За таких підстав, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Разом з тим, позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути заборгованість, яка складається з тіла кредиту та відсотками і щомісячними процентами.
У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Умови отримання кредитів та інших послуг ТОВ «ФК «Інвест Фінанс».
Разом з цим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Тобто, надані позивачем Умови отримання кредитів та інших послуг ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивач дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд зазначає, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 провадження № 12-79гс19).
Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог та вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» слід задовольнити частково та стягнути заборгованість за фактично отриману суму кредитних коштів, яка відповідає заборгованості за тілом кредиту.
Решта позовних вимог не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають.
Відповідачем не подано до суду жодних заперечень щодо задоволення позовних вимог, не надано доказів правильності нарахування позивачем суми заборгованості тому такі дії розцінюються судом як намагання уникнути відповідальності за договірними зобов'язаннями.
Крім того відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Та згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову на відповідача.
В судовому засіданні досліджено платіжне доручення за сплату судового збору в розмірі 2422,40грн, що є судовими витратами. Однак беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог приходжу до висновку про часткове стягнення судового розміру в користь позивача у процентному співвідношенні сумі задоволених вимог.
Крім цього, згідно статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 роз'яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
З урахуванням викладеного вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, відповідно до ст. 137 ЦПК України, із врахуванням обсягу виконаних адвокатом робіт, часу їх виконання, складності справи, співмірності часу розгляду справи та участі адвоката у її розгляді, зокрема розгляду справи у спрощеному провадженні без виклику сторін, суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №10003031732 від 24.01.2021 року в розмірі 8700 (вісім тисяч сімсот)грн. 00коп. яка складається із заборгованості за тілом кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 862 (вісімсот шістдесят дві)грн. 62коп. сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" 3000 (три тисячі)грн. 00коп. витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДІДЖИ ФІНАНС" місце знаходження: м.Київ, вул.Сікорського, 8, ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий: Л. Ю. Фарина