Справа № 454/4672/24
02 грудня 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,
за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача звернувся в суд та просить стягнути з відповідача 38925,00грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.
Свої вимоги мотивує наступним.
23.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №23.03.2024-100003351 в розмірі 15000грн. За вказаним договором, відповідач зобов'язався повернути кредит 23.05.2024р. (62 дні), сплатити проценти за користування кредитними коштами - 2% за кожен день користування та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Позивачем договірні зобов'язання виконано у повному обсязі, кошти перераховані на його банківський рахунок НОМЕР_1 хх-хххх-8703. Відповідач не виконує покладені на нього зобов'язання, не повертає отримані грошові кошти у визначений договором строк, через це утворилася заборгованість станом на 23.05.2024р. в розмірі 38925,00грн., (15000,00грн. тіло кредиту та 20925,00грн. проценти та 3000,00грн. неустойка за кожен день невиконання зобов'язання), яка на момент звернення до суду не погашена.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 17.03.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін до суду не надходило.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 23.03.2024 року ОСОБА_1 підписав заявку та пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) №23.03.2024-100003351 з ТОВ «Споживчий центр» відповідно до умов якого відповідач отримав позику в сумі 15000грн. строком на 62 дні (до 23.05.2024р.) зі сплатою процентів 912,5% річних, який підписано цифровим підписом позичальника в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника та доступний через сайт товариства, що підтверджується кредитним договором та паспортом кредиту.
Згідно з п. 1.1. Договору, Кредитодавець зобов'язується укласти електронний кредитний договір згідно ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.1.12 Договору кошти позичальнику надаються у позику на умовах фінансового кредиту на строк та умовах визначених у заявці на кредит (ч.3 договору).
На виконання вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор E258 для підписання кредитного який був відправлений на номер позичальника - 0966910334.
Також відповідачем підписано інформаційне повідомлення позичальника згідно якого останній надав свої контактні телефони та інформацію про місце праці та персональні дані третіх осіб які можуть бути повідомлені про наявність заборгованості, також повідомлений про кримінальну відповідальність передбачену ст.182 КК України, який підписано електронним підписом позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується платіжною квитанцією №2441105708 системи Ligpay, якою було перераховані кошти в сумі 15000,00грн. на рахунок позичальника НОМЕР_2 .
За правилами статей 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, суд враховує, що за положеннями статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частинами 1 і 2 ст.634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються фінансовою компанією, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим фінансова компанія має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідач своїм підписом у заяві погодився, що заявах разом з Умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «Споживчий центр» складають між ним та фінансовою компанією договір про надання кредитних послуг.
Також, відповідачем підтверджено зобов'язання дотримуватись вимог Умов отримання кредитів та інших послуг та також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті кредитних установ.
Таким чином, відповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг згідно тарифів позивача у строки, передбачені вказаними умовами.
ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
На виконання зазначених вимог ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор Е258 для підписання кредитного який був відправлений на номер 0966910334.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідачем не належним чином виконано свої обов'язки перед ТОВ «Споживчий центр» внаслідок чого виникла вищезазначена заборгованість.
Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За таких підстав, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Разом з тим, позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути заборгованість, яка складається з тіла кредиту, процентами та неустойці
У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на Умови отримання кредитів та інших послуг ТОВ «Споживчий центр».
Тобто, надані позивачем Умови отримання кредитів та інших послуг ТОВ «Споживчий центр» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, позивачі дотрималися вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Споживчий центр» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із тим, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд зазначає, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 провадження № 12-79гс19).
Відповідно до вимог ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг ТОВ «Споживчий центр» слід задовольнити частково та стягнути заборгованість за фактично отриману суму кредитних коштів, яка відповідає заборгованості за тілом кредиту.
Решта позовних вимог не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд вбачає наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі визначеному позивачем.
Крім того відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Та згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову на відповідача.
В судовому засіданні досліджено платіжне доручення за сплату судового збору в розмірі 2422,40грн. що є судовими витратами. Однак беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог приходжу до висновку про часткове стягнення судового розміру в користь позивача у процентному співвідношенні сумі задоволених вимог.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.09.2022 в справі № 638/16768/19 датою ухвалення рішення у справі є день, коли було складено повний текст рішення, що не є порушенням прав сторін.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за договором №23.03.2024-100003351 від 23.03.2024р. у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. яка складається із заборгованості за тілом кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 933 (дев'ятсот тридцять три ) грн. 33 коп. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» місце знаходження: м.Київ, вул.Саксаганського 133А ЄДРПОУ 37356833
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1
Головуючий: Л. Ю. Фарина