справа № 754/10226/25 головуючий у суді І інстанції Грегуль О.В.
провадження № 22-ц/824/16235/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
27 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Діджи Фінанс» поданою представником Романенком Михайлом Едуардовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
у червні 2025 року представник ТОВ «ФК «Діджи фінанс» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:
стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №7822368 від 24 квітня 2024 року у сумі 89 100,00 грн, витрати по сплаті судового збору та правничій допомозі.
В обґрунтування позову зазначив, що 24 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем був укладений кредитний договір №7822368 згідно з умовами якого відповідач отримав 27 000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
Укладаючи Кредитний договір відповідач та ТОВ «Авентус Україна» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем не був би укладений.
Після цього, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника.
ТОВ «Авентус Україна» умови Кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов Кредитного договору з повернення коштів.
Відповідно до умов кредитного договору, між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Діджи фінанс» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року.
Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №7822368 від 24 квітня 2024 року, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем.
Сума заборгованості відповідача становить 89 100,00 грн, відповідно до Витягу з реєстру Боржників до Договору відступлення прав вимоги №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, з них: заборгованість за сумою кредиту - 27 000,00 грн, заборгованість за сумою відсотків - 48 600,00 грн, заборгованість за комісією - 0,00 грн, заборгованість за пенею - 13 500,00 грн.
Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов'язань, а саме: відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості, але спір вирішено не було.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 01 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, директор ТОВ «Діджи фінанс» - Романенко Михайло Едуардович 01 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Зазначає, що наведені у матеріалах справи документи однозначно підтверджують факт належного виконання новим кредитором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - свого обов'язку зі сплати компенсації за відступлення прав вимоги у розмірі та у строки, передбачені п. 3.3., 3.4. Договору факторингу.
Зазначена компенсація була сплачена за набуття прав вимоги до боржників, які виникли у первісного кредитора ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» внаслідок укладення кредитних договорів та фактичного надання кредитних коштів, і входили до складу Портфеля заборгованості.
Таким чином, відповідно до умов Договору факторингу, оплата 100 % Ціни Продажу, визначеної п. 3.3. Договору, здійснюється протягом 5 (п'яти) робочих днів виключно після передачі Реєстру боржників за Актом приймання-передачі.
Отже, сам факт здійснення оплати, підтверджений платіжною інструкцією №10772 від 27 листопада 2024 року на суму 1 730 342,80 грн, є беззаперечним доказом того, що відповідний Акт був підписаний сторонами та передача Реєстру боржників відбулася.
Враховуючи наявність у матеріалах справи належних доказів оплати, відсутність копії Акта приймання-передачі Реєстру боржників у судових матеріалах не може свідчити про недоведеність факту переходу права вимоги, оскільки без підписання Акта проведення оплати взагалі було б неможливим.
Під час формування позовної заяви та доданих до неї документів позивач діяв добросовісно, виходячи з достатності наданого комплексу доказів (договору факторингу, платіжних інструкцій, витягів з додатків), які підтверджують факт відступлення права вимоги. Лише на стадії апеляційного перегляду судового рішення виникла необхідність подати додатковий доказ - акт приймання-передачі Реєстру боржників до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, з метою усунення будь-яких сумнівів у належності прав вимоги.
У зв'язку з викладеним, відповідно до ст. 127, 367 ЦПК України, просив поновити процесуальний строк для подання зазначеного доказу та долучити акт приймання-передачі Реєстру боржників до матеріалів справи, з його врахуванням під час апеляційного перегляду цивільної справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальності «Діджи Фінанс» поданою представником Романенком Михайлом Едуардовичем на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана за адресою реєстрації ОСОБА_1 та рекомендоване поштове повідомлення вручено йому 05 жовтня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив за адресу апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за договором №7822368 про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2024 року час 13:19:44 ТОВ «Авентус Україна» відповідачу надано 27000 грн. кредиту на 360 днів під проценти (стандартна ставка 1,50 % в день, знижена ставка 1,125 % в день).
За договором факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (сторони ТОВ «Авентус Україна», позивач), 1.1. Предмет договору За цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі Боржників, який формується згідно Додатку №1 та є невід'ємною частиною Договору. 1.2. Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору. Разом із підписанням Акту прийому-передачі Реєстру Боржників Клієнт передає Фактору Додаткову інформацію до Реєстру Боржників згідно Додатку №2 до Договору.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними та допустимими доказами в справі на підтвердження факту передачі права вимоги позивачу як новому кредитору за Кредитним договором, укладеним з відповідачем первісним кредитором. Будь-яких конкретних правових доказів, які на виконання п. 1.2. договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (сторони ТОВ «Авентус Україна», позивач) та ч. 2 ст. 1178 ЦК України підтверджували перехід до позивача права вимоги за договором №7822368 про надання споживчого кредиту від 24.04.2024 час 13:19:44 (сторони ТОВ «Авентус Україна», відповідач) суду не надано.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 4.1.3. Кредитного договору №7822368 від 24 квітня 2024 року, позикодавець має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договором факторингу з будь-якою третьою особою без окремою згоди споживача, але з обов'язковим повідомленням споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома споживача такого факту.
27 листопада 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем укладено Договір факторингу №27.11/24-Ф, відповідно до п. 1.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником.
У розумінні договору, реєстр боржників - інформація, що стосується заборгованості боржників, оформлена за формою, встановленою в Додатку №1 до Договору в електронній формі.
Відповідно до п.п. 1.2 Договору, перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 3.4 Договору, фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу, передбаченої п.3.3 цього договору, протягом 5 робочих днів з моменту передачі по Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за реквізитами клієнта.
За умовами п. 4.1 Договору, клієнт зобов'язується надати документацію по боржниках, зазначених у реєстрі боржників протягом 30 календарних днів з моменту підписання Акту прийому-передачі Реєстру боржників, але в будь-якому разі не раніше дня сплати фактором ціни продажу заборгованості. Передача Документації здійснюється шляхом укладення між сторонами відповідного Акту прийому-передачі Документації за формою, встановленою у Додатку №4 до цього Договору.
На підтвердження виконання вказаних вимог Договору, позивач надав копію платіжної інструкції №10772 про сплату позивачем 1 730 342,80 грн на рахунок ТОВ «АвентусУкраїна» згідно Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року.
Витяг з додатку №1 до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, який підписаний сторонами договору та скріплений печатками.
До реєстру боржників за п/н 2892 включено ОСОБА_1 - боржника за кредитним договором №7822368 від 24 квітня 2024 року, загальна сума заборгованості 89 100,00 грн, з яких: 27 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло); 48 600,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 13 500,00 грн - сума заборгованості по пені.
З огляду на наведені положення Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, наявність у позивача усіх первісних документів по договору №7822368 від 24 квітня 2024 року, докази оплати уступки права вимоги, спростовують висновки місцевого суду про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження набуття позивачем права вимоги заборгованості за кредитним договором у зв'язку з відсутністю Акту прийому-передачі Реєстру Боржників.
Колегія суддів також враховує, що Акт прийому-передачі Реєстру Боржників є невід'ємним додатком №3 до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, а тому не вважає новим доказом долучену до апеляційної скарги його паперову копію.
Отже, встановлені обставини на думку колегії суддів свідчать про те, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за цим договором не суперечить статті 514 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Надаючи правову оцінку кредитному договору колегія суддів враховує, що такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором А6369, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника та повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.
Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.
В той же час, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
У пункті 2.1. Договору зазначено, що кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування кредитодавцем зі свого поточного рахунку на картку позичальника НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів у розмірі 27 000,00 грн на цю кредитну картку позивач підтвердив листом ТОВ «ПЕЙТЕК» від 19 травня 2025 року вих. №20250519-617.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
При цьому останнім не спростовано, що банківська картка з відповідним номером йому не належить.
Виходячи з наведеного, апеляційним судом встановлено, що позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 27 000,00 грн.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За обставинами цієї справи відповідач прострочив виконання кредитного зобов'язання, що фактично ним не заперечується.
Відповідно до п. 1.4. Договору кредиту, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів) , що є Додатком №1 до цього Договору.
У п. 1.5 Договору Сторони погодили, що тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:
1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
1.5.2. Знижена процентна ставка 1,125% в день та застосовується відповідно до наступних умов.
Якщо Споживач до 24 травня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
1.5.3. Протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для Споживача у випадку та на умовах визначених в пп.1.5.2 Договору, зокрема у випадку отримання Споживачем знижки на стандартну процентну ставку.
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 кредитне зобов'язання у обумовлений договором період кредитування не виконав, а тому з 16 дня кредитування до закінчення поточного періоду йому нараховано відсотки за користування кредитом за стандартною % ставкою.
За умовами п. 1.10 Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 172 800,00 грн за весь строк користування кредитом та 169 762,50 грн за зниженою процентною ставкою.
Вказані умови повністю узгоджуються та відповідають Графіку платежів за договором про споживчий кредит №7822368 від 24 квітня 2024 року.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак у цій справі позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафу, що підлягає сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит. Позовні вимоги обмежуються виключно стягненням тіла, відсотків та пені у розмірі 13 500 грн. Проте, умовами договору не передбачено стягнення пені, а згідно розрахунку, що міститься у матеріалах справи пеня становить 0.00 грн.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить як про отримання відповідачем кредитних коштів так і користування ними. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 000, 00 грн та відсоткам у розмірі 48 600 грн. і відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 13 500, 00 грн, оскільки такий вид неустойки не було погоджено сторонами кредитного договору, а позовних вимог про стягнення штрафу у будь-якому розмірі позовна заява не містить.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково (84,84%) слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 055,16 грн та за подання апеляційної скарги - 3 082,74 грн, а всього 5 137,90 грн.
Також апелянт просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги суду надано договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року, укладений між ТОВ «Діджи фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М. про те, що об'єднання бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором.
У додатковій угоді №7822368 від 02 квітня 2025 року сторони узгодили, що представництво та захист інтересів клієнта здійснюється у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 .
Відповідно до акту №7822368 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 31 березня 2025 року, позивач отримав від адвоката Білецького Б.М. послугу на суму 6 000,00 грн у вигляді правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій, складання позовної заяви та формування додатків до позовної заяви.
Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 26 серпня 2025 року, позивач отримав від адвоката Білецького Б.М. послугу на суму 4 000,00 грн у вигляді правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій, аналіз чинного законодавства та судової практики та складання апеляційної скарги.
За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов'язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України.
Клопотання та/або заперечення від ОСОБА_1 щодо зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу на адресу суду не надходило.
Колегія суддів проаналізувала надані представником ТОВ «Діджи фінанс» докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, а також враховуючи фінансовий стан обох сторін, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи, а отже наявні підстави для відшкодування ТОВ «Діджи фіінанс» витрат на професійну правничу допомогу за рахунок ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 8 484,00 грн.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подану представником - Романенком Михайлом Едуардовичем - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) заборгованість за кредитним договором №7822368 від 24 квітня 2024 року у сумі 75 600 (сімдесят п'ять шістсот гривень) 00 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 000, 00 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 48 600,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 055, 16 грн та за подання апеляційної скарги - 3 082,74 грн, а всього 5 137 (п'ять тисяч сто тридцять сім гривень) 90 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 484 (вісім тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова