справа № 381/1314/25 головуючий у суді І інстанції Анапріюк С.П.
провадження № 22-ц/824/15357/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
27 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» поданою представником - Романенком Михайлом Едуардовичем на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у березні 2025 року представник ТОВ «Діджи фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4571190 від 30 травня 2021 року в розмірі 9 878,00 грн, судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн, а також професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 30 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір №4571190, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 2 200,00 грн в порядку та на умовах, визначених договором.
Взяті на себе зобов'язання кредитодавець виконав в повному обсязі та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
На підставі укладеного з первісним кредитором договору відступлення прав вимоги №07Т від 13 вересня 2021 року позивач набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.
Відповідач свої обов'язки за вказаним договором належним чином не виконав, не повернув кредит та проценти за користування кредитом у повному розмірі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість на загальну суму 9 878,00 грн, з яких: 2 200,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 7 260,00 грн - заборгованість за відсотками; 418,00 грн - заборгованість зі сплати комісії.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, директор ТОВ «Діджи фінанс» - Романенко Михайло Едуардович 06 серпня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Зазначає, що укладеним між сторонами кредитним договором визначено строк та плату за користування кредитом, реальну річну ставку, щомісячну комісію, розмір щомісячного платежу та плату за користування кредитом та штрафи при простроченні сплати чергового платежу, визначення сукупної вартості кредиту. Також, сторонами погоджено графік платежів, який містить інформацію про дату платежів, проценти за користування кредитом.
Відповідно до норм чинного законодавства ТОВ «Мілоан» на виконання умов Договору про споживчий кредит №4571190 від 30 травня 2021 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 2 200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №47528082 від 30 травня 2021 року.
На момент перерахування кредитних коштів була чинною Постанова Правління Національного банку України від 06 листопада 2019 року №127 «Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», відповідно до якої, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжне доручення №47528082 від 30 травня 2021 року, а також деталізований розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за Кредитним договором №4571190 від 30 травня 2021 року, сформований ТОВ «Мілоан» та долучений до позовної заяви, є належними та допустимими доказами у справі.
Окрім того, позивачем були надані всі наявні документи за Кредитним договором, які підтверджують законність набуття ним права вимоги. Зазначене право вимоги було передане ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі укладеного Договору відступлення прав вимог №7Т від 13 вересня 2021 року.
Також за весь період перебування права вимоги за кредитним договором у ТОВ «Діджи фінанс», позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до позичальника, а отже ТОВ «Діджи фінанс» лише просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором.
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором №4571190 від 30 травня 2021 року виконав належним чином надавши позичальнику у користування кредитні кошти, а позичальник в свою чергу порушив умови кредитного договору, допустив прострочення платежів щодо повернення кредиту та процентів за користування грошовими коштами, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
Додатково у апеляційній скарзі, представник ТОВ «Діджи фінанс» заявив клопотання про витребування доказів та пояснень від АТ «Універсал банк».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» поданою представником - Романенком Михайлом Едуардовичем на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана за адресою реєстрації ОСОБА_1 , однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Щодо клопотання про витребування доказів
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33).
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, заявляючи клопотання про витребування доказів на стадії апеляційного перегляду, ТОВ «Діджи фінанс» пропустило, визначений частиною другою статті 83 ЦПК України строк, а вимоги про поновлення строку на подання клопотання відповідачем не заявлено.
На підставі встановленого, апеляційний суд залишає без розгляду клопотання апелянта про витребування доказів.
Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 травня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №4571190 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п.п. 1.1.-1.6. п. 1 договору, кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором надати кредитні кошти, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту становить 2 200,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів, з 21 березня 2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 30 травня 2021 року.
Комісія за надання кредиту 418,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,0 відсотків від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом: 660,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Анкета-заява на кредит №4571190 від 30 травня 2021 року містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем у ТОВ «Мілоан».
На підтвердження виконання кредитором своїх зобов'язань за вказаним договором позивач надав платіжне доручення №47528082 від 30 травня 2021 року, згідно з відомостями якого на картку ОСОБА_1 перераховані грошові кошти у розмірі 2 200,00 грн.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Відомість про щоденні нарахування та погашення», згідно з відомостям якого загальна сума заборгованості відповідача становить 9 878,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 2 200,00 грн; заборгованість за відсотками становить 7 260,00 грн, заборгованість по комісії 418,00 грн.
13 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали Договір відступлення прав вимоги №07Т.
За умовами цього договору Клієнт відступив, а фактор прийняв право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу №07Т від 13 вересня 2021 року».
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що на підтвердження факту невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором позивач не надав до суду жодного доказу. На підтвердження факту невиконання відповідачем зобов'язань за означеним кредитним договором, позивач надав до суду документи з назвою «Відомість про щоденні нарахування», яку суд критично сприйняв оскільки він не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором. Отже, цей документ не є належним доказом наявності заборгованості, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону під час перевірки доводів позивача про реальне виконання чи невиконання кредитного договору боржником/відповідачем. Зазначена у цьому документі інформація за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. За цих обставин суд вважав, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у цьому документі та позові. Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку відповідача та без детального розрахунку не підтверджують правильності нарахування процентів за кредитним договором, факту наявності у відповідача боргу за невиконаним зобов'язанням по кредитному договору.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції врахував практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 381/5656/23 та від 20 січня 2025 року у справі №373/1291/24)). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд взяв до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору №4571190 від 30 травня 2021 року, позикодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.
27 липня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено Договір факторингу №07Т, відповідно до якого, на умовах, встановлених цим Договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником.
До реєстру боржників включено ОСОБА_1 - боржника за кредитним договором №4571190 від 30 травня 2021 року, загальна сума заборгованості 9 878,00 грн, з яких: 2 200,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло); 7 260,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 418,00 грн - сума заборгованості по комісії; 418,00 грн - сума заборгованості по пені.
Отже, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за цим договором не суперечить статті 514 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Надаючи правову оцінку кредитному договору колегія суддів враховує, що такий договір містить електронний підпис відповідача, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника та повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договору на погоджених умовах.
Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісій, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.
В той же час, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Факт перерахування грошових коштів у розмірі 2 200,00 грн за договором №4571190 від 30 травня 2021 року відповідачу позивач підтвердив платіжним дорученням 47528082 від 30 травня 2021 року.
Отже, уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
При цьому останнім не спростовано, що банківська картка/ рахунок з відповідним номером йому не належить.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 2 200,00 грн.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За обставинами цієї справи відповідач прострочив виконання кредитного зобов'язання, заперечень з цього приводу матеріали справи не містять.
Сторони погодили, що пільговий період - строк, що настає з дати видачі кредиту, згідно п. 1.3. та завершується п. 1.3.1 Договору дату (рекомендовану дату платежу). Під час дії цього періоду, проценти за користування кредитом можуть, якщо це передбачено умовами договору, нараховуватися за знижено відсотковою ставкою. З дати завершення пільгового періоду строк виконання зобов'язання Позичальником вважається таким, що настав і триває протягом поточного періоду.
Поточний період - строк, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується у визначену п. 1.3.2 Договору дату (дату остаточного погашення заборгованості. Протягом дії цього періоду проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною ставкою. Позичальник має виконати зобов'язання в день завершення пільгового періоду, але не пізніше останнього дня поточного періоду. З завершенням поточного періоду спливає строк кредитування за Договором. З дня наступного за днем завершення поточного періоду, у випадку існування непогашеної заборгованості, строк виконання зобов'язання зі сплати платежів (заборгованості) вважається порушеним (простроченим) Позичальником, шо тягне настання наслідків обумовлених розділом 4 цього Договору та надає Кредитодавцю право розпочати процедуру врегулювання простроченої заборгованості та/або стягнення її в примусовому порядку.
При цьому, рекомендованою датою платежу є календарна дата, з настанням якої завершується пільговий період та настає строк виконання.
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 кредитне зобов'язання у обумовлений 15-денний пільговий період кредитування не виконав, а тому з 16 дня кредитування до закінчення поточного періоду йому нараховано відсотки за користування кредитом за стандартною % ставкою.
У договорі про споживчий кредит №4571190 від 30 травня 2021 року погоджено, що комісія за надання кредиту - одноразова винагорода, що сплачується позичальником за підготовку, організацію та надання кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена у п. 1.5.1 цього договору. А саме, комісія за надання кредиту 418,00 грн нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак у цій справі позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит. Позовні вимоги обмежуються виключно стягненням тіла, відсотків та комісії за надання кредиту.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Зважаючи на викладені вище обставини справи та норми закону, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить як про отримання відповідачем кредитних коштів так і користування ними. При цьому стороною відповідача не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті і доказів зворотнього матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 9 878,00 грн., з яких: 2 200,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло); 7 260,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 418,00 грн - сума заборгованості по комісії.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн, а за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн, а всього 6 056,00 грн.
Також апелянт просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги суду надано договір №01/11 про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року, укладений між ТОВ «Діджи фінанс» та АО «Анастасії Міньковської» про те, що об'єднання бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором.
У додатковій угоді №2 від 19 лютого 2025 року сторони узгодили, що представництво та захист інтересів клієнта здійснюється у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 .
Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 19 лютого 2025 року, позивач отримав від АО «Анастасії Міньковської» послугу на суму 4 000,00 грн у вигляді правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій, складання позовної заяви та формування додатків до позовної заяви.
Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 19 лютого 2025 року, позивач отримав від АО «Анастасії Міньковської» послугу на суму 4 000,00 грн у вигляді правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій, аналіз чинного законодавства та судової практики та складання апеляційної скарги.
За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У додатковій постанові від 24 червня 2024 року у справі №712/3590/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат. Наведене є обов'язком, визначеним частиною першою статті 81 ЦПК України.
Клопотання та/або заперечення від ОСОБА_1 щодо зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу на адресу суду не надходило.
Колегія суддів проаналізувала надані представником ТОВ «Діджи фінанс» докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, а також враховуючи фінансовий стан обох сторін, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування ТОВ «Діджи фіінанс» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн за рахунок ОСОБА_1 , оскільки заявлений до стягнення розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
Керуючись ст. ст. 141, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» подану представником - Романенком Михайлом Едуардовичем - задовольнити.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) заборгованість за кредитним договором №4571190 від 30 травня 2021 року у сумі 9 878 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень) 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн, а за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн, а всього 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість гривень) 00 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч гривень) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова