Справа № 525/149/24 Номер провадження 22-ц/814/3530/25Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
18 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника позивача - адвоката Сидоренка Ю.В., представника відповідача- адвокат Акрітова Е.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Сидоренко Юрієм Володимировичем,
на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 червня 2025 року, постановлене суддею Прасол Я.В. (повний текст складено 13 червня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Гоголівська селищна рада Миргородського району Полтавської області, приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Пазинич Руслан Вікторович, про застосування наслідків нікчемності заповіту,
08.02.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, у якому просив скасувати запис про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного та підписаного від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області Писаренко Людмилою Петрівною 08.08.2023 та зареєстрованого в реєстрі за №87.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_3 . Позивач є спадкоємцем батька за законом і прийняв спадщину шляхом подання приватному нотаріусу Миргородського міського нотаріального округу Пазиничу Р.В. відповідної заяви. Від нотаріуса йому стало відомо, що його батько склав заповіт, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області Писаренко Л.П. 08.08.2023 та зареєстрований в реєстрі за №87. Зміст заповіту позивачу повідомлений не був, оскільки він не зазначений у заповіті спадкоємцем.
Зазначає, що наявність указаного заповіту порушує його спадкові права. Тоді як сам заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства щодо форми та посвідчення заповіту, зокрема: у посвідчувальному написі зазначено, що «у зв'язку з хворобою заповідача (вади руху), заповіт підписано та посвідчено за адресою: АДРЕСА_1 ». Проте викладене не відповідає дійсності, оскільки у спадкодавця не було вад руху і він міг з'явитися в приміщення органу місцевого самоврядування для посвідчення заповіту.
Повідомляє, що спадкодавець хворів на рак кореня язика, у зв'язку з чим 13.07.2023 йому була проведена хірургічна операція, після якої він не міг говорити, тому зазначення в заповіті, що він складений зі слів ОСОБА_1 на його прохання не відповідає дійсності.
Із підстав викладеного він також не міг прочитати заповіт вголос, як зазначено в посвідчу вальному написі на заповіті. Крім того, посвідчення заповіту мало відбуватися в присутності не менше двох свідків, чого зроблено не було, а посадовою особою органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту не було роз'яснено заповідачу зміст статті 1307 ЦК України.
Вважає, що напис у заповіті «Текст заповіту мною особисто прочитаний, власноручно підписаний та його зміст повністю відповідає моїй волі» та підпис із зазначенням прізвища, імені та по батькові заповідача виконаний не спадкодавцем та просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02.06.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність волевиявлення спадкодавця на його складення, а тому відсутніми є підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного та застосування наслідків, із цим пов'язаних.
Позивач, в інтересах якого діє представник - адвокат Сидоренко Ю.В., із рішенням суду першої інстанції не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд застосував нерелевантну позицію Верховного Суду, сформовану у справі №461/2565/20 від 22.07.2022, оскільки у згаданій постанові йдеться про кваліфікацію заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, тобто з підстав, що прямо не передбачені ні статтею 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України.
Наголошує, що заповідач ОСОБА_3 не читав весь заповіт, а обмежився лише частиною, у якій вказано його особисті дані. При цьому зі слів свідка ОСОБА_4 було виявлено описку у місці його народження, тому вона поверталася на роботу її виправляти, але при цьому не виявлено помилку в тексті заповіту, де магазин зазначений об'єктом житлової нерухомості.
Припускає, що якби заповіт був прочитаний вголос свідками, при яких повинен був посвідчуватись заповіт, цієї помилки не було б, та і зміст заповіту можливо був би іншим.
Зазначає, що дотримання порядку посвідчення заповіту як гарантія того, що остання воля заповідача виражена вільно і не виникає жодного сумніву в цьому, в даному випадку є особливо важливим, враховуючи те, що згідно з поясненнями свідка ОСОБА_4 вона посвідчувала 08.08.2023 заповіт ОСОБА_3 з його слів, які він їй говорив ще у червні 2023 року, до операції. При цьому на момент посвідчення заповіту ОСОБА_3 вже півтора місяці знаходився під постійною дією (в середньому 4 ампули на день) сильнодіючого знеболювального препарату, однією з побічних дій якого, згідно інструкції по застосуванню, є сплутаність свідомості.
Таким чином, при посвідченні заповіту ОСОБА_3 було допущене порушення вимог щодо порядку посвідчення заповіту, встановлених абзацами другим і третім частини другої статті 1248 ЦК України та частиною другою статті 1253 ЦК України, наслідком чого, що прямо передбачено частиною першою статті 1257 ЦК України, є нікчемність заповіту.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.07.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 31.07.2025.
Відзив на апеляційну скаргу не находив.
06.10.2025 до апеляційного суду надійшла заява третьої особи Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області про розгляд справи за відсутності представника ради.
У суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Сидоренка Ю.В. доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Представник відповідача- адвокат Акрітова Е.К. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін оскаржуване судове рішення, як законне та обґрунтоване.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Судом першої інстанції установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Гоголеве Миргородського району Полтавської області помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Миколаївка, Цюрупинського району, Павлодарської області, Республіки Казахстан, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 24.08.2023./а.с.5 т.1/
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 06.01.1982./а.с.6 т.1/.
08.08.2023 ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Гоголівської селищної ради Миргородського району Полтавської області Писаренко Л.П., зареєстрований в реєстрі за №87, відповідно до якого належну йому на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , громадський будинок (магазин), об'єкт житлової нерухомості та земельну ділянку, що знаходиться під ним площею 0,01 га, кадастровий номер 5320255400:30:002:0112, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку, площею 2,98 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323083800:00:005:0211, розташовану на території Михайлівської сільської ради, Машівського району, Полтавської області заповів ОСОБА_2 ./а.с.10 т.1/
Відповідно до наданої суду медичної документації ОСОБА_3 за життя хворів; 13.07.2023 проведено оперативне вручання «Термінова верхня трахеотомія»./а.с.11 т.1/.
Рішеннями першої сесії восьмого скликання Гоголівської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 13.11.2020 на секретаря Гоголівської селищної ради Писаренко Л.П. покладені обов'язки секретаря виконавчого комітету Гоголівської селищної ради та уповноважено вчиняти нотаріальні дії, передбачені ч.1 ст.37 Закону України «Про нотаріат», проводити державну реєстрацію актів цивільного стану, визначених ч.2 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»./а.с.40, 41 т.1/.
Згідно інформації КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» виконавчого комітету Гоголівської селищної ради ОСОБА_3 перебував на диспансерному обліку у сімейного лікаря Гоголівської АЗПСМ ОСОБА_4 з діагнозом С01, йому призначався розчин трамадолу 5% по 2мл для внутрішньо м'язового введення. За період призначення з 20.06.23 по 31.07.2023 в кількості 170 ампул. Медичний препарат видавався дочці ОСОБА_2 під особистий підпис для подальшого використання./а.с.207 т.1/.
При постановленні рішення, районний суд виходив із того, що позивач, обґрунтовуючи нікчемність заповіту, посилався на відсутність свідків при його посвідченні. Проте у тексті заповіту відсутні відомості про те, що заповідач через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт при його посвідченні, натомість текст заповіту містить власноручно виконаний запис: «Текст заповіту мною особисто прочитаний, власноручно підписаний та його зміст повністю відповідає моїй волі» та підпис заповідача.
При цьому судом першої інстанції враховано, що сторони у судовому засіданні підтвердили, що заповідач на момент посвідчення договору не міг говорити вголос, проте не заперечували, що останній міг читати. Як позивач, так і відповідач пояснювали, що вони спілкувалися з ним за допомогою листування з використанням мобільного телефону чи записів на папері.
Установивши викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для кваліфікації оскаржуваного заповіту, як нікчемного, що виключає підстави для застосування наслідків його нікчемності.
Посилання сторони позивача на те, що запис та підпис у заповіті виконанні не заповідачем, а іншою особою районний суд відхилив, як такі, що не підтверджені належними доказами, зокрема, в контексті того, що від проведення судової почеркознавчої експертизи позивач відмовився. При цьому належних та допустимих доказів, які б свідчили про нездатність заповідача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, позивачем не надано, а вказана обставина виходить за межі підстав позову.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до довільного трактування норм права на власну суб'єктивну користь.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Натомість, статтею 1253 ЦК України визначено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Згідно з частиною другою статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Стаття 1257 ЦК України містить вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.
Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Наведений процесуальний обов'язок позивачем не виконано та не надано належних та допустимих доказів, як б підтверджували наявність підстав для кваліфікації заповіту ОСОБА_3 , як нікчемного, що виключає підстави для застосування наслідків його нікчемності.
Доводи апеляційної скарги, що заповідач не читав весь заповіт, а обмежився лише частиною, у якій вказано його особисті дані, є припущеннями сторони позивача, які не знайшли свого підтвердження як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.
Натомість посилання позивача на покази свідка ОСОБА_4 щодо описок у тексті заповіту стосовно місця народження не є достатніми та достовірними доказами для спростування презумпції правомірності оспореного правочину. Наведене відповідає позиції Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №692/1164/18 за змістом якої, якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту. Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги позивача з посиланням на стан здоров'я заповідача, який приймав сильнодіючи знеболювальні препарати, однією з побічних дій яких, була сплутаність свідомості також не підтверджені належними доказами та не спростовують правомірність оскаржуваного правочину.
Інші доводи апеляційної скарги, зводяться до цитування нерелевантною позиції Верховного Суду, а також суперечливих та взаємовиключних тверджень сторони позивача, з якими останній пов'язує, як нікчемність, так і недійсність оскаржуваного правочину.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення районного суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Сидоренко Юрієм Володимировичем, - залишити без задоволення.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 червня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.11.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак