Справа № 524/4181/24 Номер провадження 22-ц/814/2376/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
18 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника відповідача - адвоката Назаренко І.С., представника позивача- адвоката Сілаєвої Т.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Назаренко Іриною Сергіївною,
на рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 24 лютого 2025 року (повний текст складено 26 лютого 2025 року) та додаткове рішення цього ж суду від 12 березня 2025 року, постановлені суддею Андрієць Д.Д.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
17.04.2024 ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 768 346,65 грн.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що 09.07.2020 позичив ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 467 107,00 грн., що складало еквівалент 17 430,00 доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів останньою складено розписку, де зазначено строк виконання зобов'язання до 14.07.2020. Після настання дати повернення позики відповідач своїх зобов'язань за позикою не виконав, вимоги повернути кошти ігнорує. Вважає, що оскільки відповідно до розписки позику надано у гривнях та зазначено її грошовий еквівалент в іноземній валюті, сплаті за розпискою підлягає сума у гривнях за офіційним курсом долару США на день платежу (позову), а саме: 17 430,00*39,5737 = 689 769,60 грн. Також, у зв'язку із порушенням грошового зобов'язання, окрім суми боргу, заявляє до стягнення 3% річних, нарахованих за період із 15.07.2020 по 16.04.2024 у розмірі 78 577,05 грн.
Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 24.02.2025 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 09.07.2020 у сумі 689 769,59 грн, 3% річних за період із 15.07.2020 до 16.04.2024 в сумі 77 740,55 грн.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 7 675,02 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами наявність між сторонами правовідносин позики відповідно до умов розписки, на підставі якої позивач передав, а відповідач отримав у борг грошові кошти, зобов'язавшись їх повернути у визначений строк. Факт отримання грошових коштів відповідачем не спростовано, як і природу зобов'язання, яке залишається невиконаним.
Із підстав викладеного, а також установивши, що сторони визначили еквівалент зобов'язання в іноземній валюті в доларах США, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає заборгованість за договором позики в національній валюті за курсом валют, встановленим НБУ.
Суд першої інстанції також визнав наявними підстави для стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих за період із 15.07.2020 до 16.04.2024, навівши власний розрахунок, за яким сума стягнення склала 77 740,55 грн.
Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 12.03.2025 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. В іншій частині вимог відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Назаренко І.С., оскаржила указані рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, просить відповідні рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати.
Зазначає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, що грошові кошти у розмірі 467 107,00 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «ТРУА ТРЕЙД», власником і директором якого є ОСОБА_1 , а не отримані нею особисто.
Повідомляє, що із 2020 року та до повномасштабного вторгнення країни агресора на територію України сторони співпрацювали в межах здійснення господарської діяльності. Зокрема, відповідачка поставляла товари (тканини та нитки і іншу фурнітуру) на виробництво позивача, зареєстрованого ФО-П. Відповідно, грошові кошти у розмірі 467 107,00 грн. за розпискою, це грошові кошти - передплата за купівлю позивачем тканин, ниток та іншої фурнітури.
Звертає увагу, що договірні відносини між сторонами у письмовій формі не укладалися. Відвантаження товарів відбувалось на підставі видаткових накладних. На даний момент підприємство ТОВ «ТРУА ТРЕЙД» передане відповідачкою в управління іншим учасникам, а тому вона немає правових підстав на розпорядження, володіння та доступу до бухгалтерських документів, розрахункових рахунків даного підприємства і надати деталізоване підтвердження постачання товарів на ФО-П позивача за липень 2020 року і подальше відвантаження не має можливості. Проте, підтвердити викладене, за потреби, можуть працівники підприємства, які відвантажували товар позивачу у липні 2020 року.
Як на доказ існування між сторонами співпраці в межах здійснення господарської діяльності, посилається на електронну переписку, виписки щодо поставки товарів та рахунки на закупівлю товарів, а також свідчення працівників відповідачки, які були присутні під час розмови з позивачем щодо постачання товарів та взаєморозрахунків на суму боргу приблизно у 30 000,00 доларів США, які відповідачка списала позивачу та не вимагала її повернення.
Вважає безпідставною відмову районного суду у задоволенні клопотання про допит свідків, що мало наслідком обмеження її процесуальних правах, зокрема, праві на доказування, натомість відповідне клопотання було ініційовано нею у межах процесуального строку, визначеного судом в ухвалі про відкриття провадження.
Вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні помилково указав на відсутність заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав та доводить неможливість застосування грошового еквіваленту до розписки, оскільки відповідачка отримала грошові кошти на банківський рахунок підприємства в гривні, а тому і повертати кошти має в гривні.
Звертає увагу, що договір позики між сторонами не укладався, окрім розписки інших письмових документів між ними укладено не було, а сама розписка не містить відомостей щодо отримання/повернення грошових коштів в іноземній валюті та має виключну валюту- українську гривню.
Із огляду на той факт, що сума боргу за укладеною розпискою склала 467 107,00 грн., а не 689 769,60 грн., вважає неправильним розрахунок 3% річних.
При цьому, відповідач категорично заперечує проти нарахування 3% річних, оскільки вважає відсутнім у неї обов'язок з повернення грошових коштів у розмірі 467 107,00 грн. за розпискою. Натомість, вважає, що саме позивач порушив вимоги чинного законодавства, оскільки розписку з невідомих причин відповідачу не повернув, на самій розписці відміток щодо неможливості повернення кредитором розписки теж не зазначив.
Вважає відсутніми підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача правничих витрат, які не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, не відповідають критеріям реальності адвокатських послуг та їх співмірності зі складністю справи.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 13.05.2025 та від 30.05.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 13.05.2025 та 04.06.2025.
21.05.2025 та 18.06.2025 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Назаренко І.С. доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Представника позивача - адвокат Сілаєвої Т.Є. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.07.2020 складено розписку, за змістом якої ОСОБА_1 взяла в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 467 107,00 грн., що в еквіваленті 17 430,00 доларів США. Зобов'язується повернути до 14.07.2020 включно./а.с.100/
Узв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач заявляє до стягнення 3% річних, нарахованих за період із 15.07.2020 по 16.04.2024 у розмірі 78 577,05 грн., про що у позовній заяві наведено відповідний розрахунок.
При постановленні рішення суд першої інстанції виходив із того, що текст розписки не містить відомостей про те, що кошти отримані в рахунок поставки товару, а також про те, що сторони погодили повернення боргу шляхом надання товару чи послуг. Натомість, надана позивачем розписка містить відомості про те, що кошти отримані відповідачем у борг і, на переконання суду, такі положення не підлягають іншому тлумаченню та не свідчать про виникнення між сторонами інших правовідносин.
За таких обставин, приймаючи до уваги зміст договору позики та враховуючи відсутність доказів, які б спростовували факт отримання коштів, районний суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення боргу є обґрунтованими.
Разом із тим, суд першої інстанції не погодився із розрахунком вказаних позивачем відсотків та визнав за можливе навести власний розрахунок: ((17430,00 x 3 % x 170 : 366 : 100 (з 15/07/2020 до 31/12/2020)) + (17430,00 x 3 % x 1095 : 365 : 100 (з 01/01/2021 до 31/12/2023) + (17430,00 x 3 % x 107 : 366 : 100(з 01/01/2024 до 16/04/2024)) = 242,88 дол. США + 1568,70 дол. США + 152,87 дол. США) = 1964,45 дол. США, що становить 77 740,55 грн за курсом валют, встановленим НБУ (1 дол. США = 39,5737 грн) станом на 16.04.2024 (день подання позову).
Відтак, районний суд частково (99.89%) задовольнив позов, оскільки позивач заявив вимоги про стягнення боргу в національній валюті без визначення еквіваленту, а тому суд постановив до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 09.07.2020 у сумі 689 769,59 грн, 3% річних за період із 15.07.2020 до 16.04.2024 у розмірі 77 740,55 грн.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16 та від 23.04.2020 у справі №501/1773/16-ц.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
З огляду на викладене, установивши, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, а кошти, отримані у позику, не повернуті, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, розмір якої не спростований відповідачем.
Доводи апеляційної скарги, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, що грошові кошти у розмірі 467 107,00 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ «ТРУА ТРЕЙД», власником і директором якого є ОСОБА_1 , а не отримані нею особисто, колегія суддів відхиляє. Оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції будь-яких відомостей про те, що кошти в сумі 467 107,00 грн, що в еквіваленті становить 17430 дол. США отримуються відповідачем, як директором товариства чи в рахунок оплати поставки товару, розписка не містить.
При цьому загальні посилання сторони відповідача на співпрацю сторін в межах здійснення господарської діяльності до 2020 року не змінюють природи зобов'язання за договором позики та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, які б підтверджували, що кошти за розпискою є передплатою за купівлю позивачем тканин, ниток та іншої фурнітури.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що докази на підтвердження того, що відвантаження товарів відбувалось на підставі видаткових накладних, які наразі знаходяться у ТОВ «ТРУА ТРЕЙД» і вона, відповідачка не має до них доступу, колегія суддів відхиляє. При цьому враховує наступне.
Згідно вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із позицію Верховного Суду, сформованою у справі №499/895/19 від 12.10.2023, інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.
Із огляду на викладене та враховуючи, що належність виконання зобов'язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, який в межах заявленого спору, диспозитивно розпорядившись належними йому правами, не ініціював питання витребування судом доказів ТОВ «ТРУА ТРЕЙД», останній несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
Доводи апеляційної скарги, що характер взаємовідносин між сторонами можуть працівники підприємства, які відвантажували товар позивачу у липні 2020 року, колегія суддів до уваги не приймає. Оскільки, якщо договірні позики мають бути укладені в письмовій формі, рішення суду не може обґрунтовуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позичальника або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформованій у справі №206/6401/18 від 12.01.2022, яка є обов'язковою для застосування.
Посилання відповідача у доводах апеляційної скарги як на доказ існування між сторонами співпраці в межах здійснення господарської діяльності, на електронну переписку, виписки щодо поставки товарів та рахунки на закупівлю товарів, не є належними та допустимими доказами, оскільки підприємницька діяльність сторін не спростовує природу зобов'язання в цій справі та не звільняє позичальника від обов'язку його належного виконання. атомість, зміст розписки дозволяє установити істотні умови зобов'язання, зокрема розмір позики, як у національній валюті, так і в її доларовому еквіваленті, а також строк виконання зобов'язання до 14.07.2020 і не містить відомостей, що такі кошти їй перераховані на банківський рахунок підприємства. Посилання відповідача на неможливість застосування грошового еквіваленту до розписки, колегія суддів відхиляє, як такі, що зводяться до нерозуміння природи зобов'язання, що не звільняє від обов'язку його виконання.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, заперечення щодо підставності стягнення нарахувань в порядку статті 625 ЦК України зводяться до заперечення існування зобов'язання в цілому та не містять спростування наведеного судом першої інстанції розрахунку заборгованості.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно з пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №925/1545/20 від 18.02.2022.
У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №824/9/22 зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Відтак, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14-ц.
Із матеріалів справи убачається, що представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснювалося адвокатом Ушаковою Т.Є., якою на підставі договору про надання правничої допомоги від 21.04.2023 №286/23-в та додаткової угоди до нього, а перелік наданих правничих послуг наведено в акті наданих послуг від 25.02.2025, фактично оплачених клієнтом.
Установивши викладене та враховуючи відсутність детального опису робіт із зазначенням витраченого адвокатом часу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового відшкодування понесених позивачем правничих витрат на суму 15 000,00 грн. Такий розмір стягнення, враховуючи реальний характер наданих адвокатом послуг, відповідає критеріям складності справи, принципам співмірності та розумності судових витрат.
Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Назаренко Іриною Сергіївною, - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 24 лютого 2025 року - залити без змін.
Додаткове рішення Автозаводського районного суду м.Кременчука від 12 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.11.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак