Провадження № 11-сс/803/1861/25 Справа № 203/5839/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
слідчого ОСОБА_8 ,
іншого учасника провадження ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування №12025042110002114 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м.Дніпра від 25 серпня 2025 року про арешт майна, -
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Дніпра від 25 серпня 2025 року було задоволено клопотання слідчого СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 погоджене з прокурором Центральної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_11 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025042110002114 від 18.08.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та накладено арешт на транспортний засіб - автомобіль «BMW M3», р.н. НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_10 , із забороною відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна та повернути автомобіль власнику.
Разом з апеляційною скаргою захисник подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді. Просив визнати причину пропсуку строку поважними.
Вважає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам справи.
Зазначає, що клопотання про арешт майна було розглянуто за відсутності власника автомобіля, у зв'язку з чим, останній був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.
Зазначає, що матеріали справи не містять додатків, які свідчили б про наявність встановленої особи потерпілого, або підозрюваного в межах кримінального провадження. Вважає, що з огляду на те, що в матеріалах справи не містяться будь-які докази наявності завданої шкоди здоров'ю майном ОСОБА_10 у вигляді висновку СМЕ, а тому недоцільно утримувати майно ОСОБА_10 .
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити ухвалу слідчого судді без змін.
Інший учасник провадження ОСОБА_9 надала письмові заперечення на апеляційну скаргу, просила ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думки учасників провадження, пояснення слідчого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, зокрема, арешт майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п. 3 ч. 3, ч. 5 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК).
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Вказані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про арешт майна, слідчим суддею виконані належним чином.
Матеріалами справи встановлено, що СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025042110002114, відомості за яким внесено до ЄРДР 18.08.2025 року з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.286 КК України, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 17.08.2025 року за участю автомобіля «BMW M3», р/н НОМЕР_1 , під керуванням невстановленої особи, який не впоравшись із керуванням, виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення із автомобілем «Toyota Yarіs», р/н НОМЕР_3 , який був аварійно зупинений на зупинці громадського транспорту. Внаслідок ДТП, пасажиру автомобіля ОСОБА_12 було спричинено тілесні ушкодження.
Згідно протоколу огляду місця ДТП від 17.08.2025 року зазначені вище транспортні засоби було вилучено та постановою слідчого від 18.08.2025 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
В наданому клопотанні слідчим, з метою збереження як речового доказу, поставлено питання про арешт автомобіля «BMW M3», р/н НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_10 , із забороною відчуження, розпорядження та користування транспортним засобом.
Постановою слідчого СВ ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області від 18.08.2025 року автомобіль марки «BMW M3», р/н НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025042110002114.
Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що майно, вилучене під час огляду, має значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також може містити сліди залишені на ньому, для забезпечення проведення необхідних оглядів за участі відповідних спеціалістів, призначення в подальшому експертиз, зокрема експертизи технічного стану транспортного засобу, арешт на це майно слідчим суддею накладено обґрунтовано, за наявності для цього достатніх правових підстав.
Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 стосовно того, що відсутні підстави та мета накладення арешту, є безпідставними.
Колегією суддів встановлено, що відомості внесенні до ЄРДР за №12025042110002114 від 18.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на теперішній час досудове розслідування перебуває на початковій стадії і для забезпечення доказів у кримінальному провадженні звернення до суду слідчим з клопотанням про накладення арешту на майно є цілком обґрунтованим.
Згідно із вимогами ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3,10, 11 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказане майно, вилучене під час огляду, має значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також може містити інші відомості, які будуть використані, як доказ факту чи обставин, під час розслідування кримінального провадження.
Беручи до уваги, що існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно є доказом злочину у даному провадженні, а також необхідність проведення низки слідчих та інших процесуальних дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що на даному етапі досудового розслідування є виправданим таке втручання в право власності особи та накладення арешту шляхом застосування заборони відчуження, розпорядження та користування майном, про яке слідчий зазначає в клопотанні.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно практики ЄСПЛ, втручання держави у володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється для задоволення суспільного інтересу, у визначенні якого Суд надає державам право користуватися значною свободою розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і перебувають у кращому становищі, ніж міжнародний суддя для оцінки того, що становить суспільний інтерес.
Правомірним є арешт за умови одночасного існування критеріїв правомірності цього втручання (зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що арешт майна це тимчасовий захід, а тому власник майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про зняття арешту в разі не проведення слідчих дій з транспортним засобом протягом тривалого часу.
Таким чином, доводів, які б були безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді апелянтами не наведено.
Колегія суддів вважає, що слідчим суддею дотримано вимоги правомірності втручання у право власності фізичних осіб, таке втручання є законним, відповідає суспільному інтересу та при цьому враховано розумність та співмірність (справедливий баланс) обмеження права власності завданням кримінального провадження, передбаченим ст. 2 КПК України, оскільки іншим чином неможливо збереження речових доказів.
За таких обставин, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є такою, що відповідає вимогам ст.ст. 170-173 КПК України, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 310, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м.Дніпра від 25 серпня 2025 року про арешт майна, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4