Провадження № 22-ц/803/4119/25 Справа № 204/8520/24 Головуючий у першій інстанції: Самсонова В. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
01 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у складі судді Самсонової В.В. від 18 жовтня 2024 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 13.01.2021 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір №212551-КС-001 про надання кредиту, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», за умовами якого позичальнику надано грошові кошти в розмірі 34000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 строком на 16 тижнів зі сплатою за користування процентів за ставкою 0,95167493 в день. До теперішнього часу боржник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти на загальну суму 23120,00 грн. У з в'язку з цим, станом на 16.08.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 43321,79 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 25812,13 грн, суми прострочених платежів по процентах - 17509,66 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 43321,79 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 18 жовтня 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №212551-КС-001 про надання кредиту від 13.01.2021 року, що становить 43321,79 грн, яка складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 25812,13 грн, суми прострочених платежів по процентах - 17509,66 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2422,40 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 43321,79 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 13.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №212551-КС-001 про надання кредиту, за умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 34000,00грн на строк 16 тижнів (112 днів) зі сплатою за користування процентів за ставкою 0,95167493 в день.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 34000,00грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується копією платіжного доручення №23636 від 13.01.2021 (а.с. 31).
ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов'язання за кредитним договором №212551-КС-001, внаслідок чого станом на 16.08.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 43321,79 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 25812,13 грн, суми прострочених платежів по процентах - 17509,66 грн.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.
Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір №212551-КС-001 від 13.01.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , що останнім не спростовано.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
При цьому у відповідності до ч. 3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
При цьому принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі №280/4456/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19, від 09.06.2023 у справі №280/4461/20.
Відповідачем не заперечується та не спростовано факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та отримання кредитних коштів (а.с. 112).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору №212551-КС-001 від 13.01.2021 року та отримання позичальником кредитних коштів у сумі 34000,00 грн; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» за вказаним договором заборгованості за по тілу кредиту в сумі 25812,13 грн та прострочених процентів у розмірі 17509,66 грн.
Зазначена вище заборгованість підтверджується представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем (а.с. 12-22).
Крім того, проценти за користування кредитом нараховані у межах строку кредитування (112 днів), погодженого сторонами, тобто у період до 04.05.2021. Згідно змісту розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом з 05.05.2021 позивачем не нараховувались.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строків позовної давності є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідачем до ухвалення оскаржуваного рішення подано заяву про застосування строків позовної давності, яка викладена у відзиві на позовну заяву (а.с. 98-112).
Умовами кредитного договору (Графіком платежів) погоджено погашення кредиту щомісячними платежами з 27.01.2021 по 05.05.2021 (а.с. 26).
З даним позовом до суду позивач звернувся через систему "Електронний суд" 02.09.2024 (а.с. 1).
Останній платіж на погашення кредиту внесено відповідачем 01.05.2021 на суму 500,00 грн, відповідно до розрахунку заборгованості.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено обов'язок відповідача сплачувати кредитщомісячно , початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року.
Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Крім того, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що уперіод дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії воєнного стану в Україні.
Отже, позивачем не пропущено загальний трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту за щомісячними платежами з 27.01.2021 по 05.05.2021 та про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих з дня укладення кредитного договору 13.01.2021 по 04.05.2021.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині сплаченої позивачем заборгованості за комісією, колегія зазначає наступне.
У пункті 1 кредитного договору №212551-КС-001 від 13.01.2021 року погоджено, що комісія за надання кредиту становить 1700,00 грн.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
За положеннями частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за змістом якої після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Однак, умовами кредитного договору погоджено фіксовану одноразову комісію за надання кредиту. Будь-яких умов про оплатність послуг (нарахування комісії) з надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, - кредитний договір №212551-КС-001 від 13.01.2021 року не містить.
З огляду на викладене вище, судом не встановлено нікчемність положень пункту 1 кредитного договору №212551-КС-001 від 13.01.2021 року щодо нарахування позивачем одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 1700,00 грн.
Доказів оспорення договору №212551-КС-001 від 13.01.2021 року, або певних його умов, зокрема, щодо нарахування комісії, - суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Посилання апелянта на недопустимість доказу у справі - Правил надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», які відповідачем не підписані (а.с. 32-37), не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, адже всі істотні умови (зокрема, розмір кредиту, процентна ставка, комісія, строк кредитування, тощо) погоджені в самому кредитному договорі.
Щодо обґрунтування апеляційної скарги положеннями статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія зазначає наступне.
За змістом пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (на який посилається апелянт в апеляційній скарзі), несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Разом з тим, частиною п'ятою вказаною вище статті встановлено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Як зазначалось вище, доказів оспорення договору №212551-КС-001 від 13.01.2021 року, або певних його умов, зокрема, - суду не надано. У даній цивільній справі відповідних зустрічних позовних вимог про визнання недійсними певних (на думку відповідача несправедливих) умов вказаного договору - не заявлено.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складений 01 грудня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова