Провадження № 22-ц/803/9275/25 Справа № 183/158/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Доповідач - Макаров М. О.
01 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 25 вересня 2020 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 22031000413298, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 37 022,85 грн. з нарахуванням процентів за користування кредитом зі строком кредитування до 25 вересня 2024 року. 28 березня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладений договір факторингу № 28/03/2024, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 51310 грн. 07 коп., у тому числі: тіло кредиту - 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., заборгованість по комісії - 19 436 грн. 97 коп.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року позов задоволено та ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року у розмірі 51310 грн. 07 коп. (п'ятдесят одна тисяча триста десять гривень 07 копійок), у тому числі: тіло кредиту 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., заборгованість по комісії 19 436 грн. 97 коп. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є доведеними та обгрунтованими.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Так, судом встановлено, що 25 вересня 2020 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 22031000413298, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 37 022,85 грн. з нарахуванням процентів за користування кредитом зі строком кредитування до 25 вересня 2024 року (а.с. 88).
28 березня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладений договір факторингу № 28/03/2024, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року (а.с. 79-80).
Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року у розмірі 51310 грн. 07 коп., у тому числі: тіло кредиту - 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., заборгованість по комісії - 19 436 грн. 97 коп.
Зазначений розмір заборгованості підтверджується карткою обліку заборгованості, витягом з реєстру боржників, розрахунком заборгованості, випискою по особовому рахунку (а.с. 71, а.с. 72-74, а.с. 10-69).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Проте, колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ "Банк Кредит Дніпро").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На дату звернення ТОВ “Цикл Фінанс» до суду заборгованість відповідача за Кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року у розмірі 51310 грн. 07 коп., у тому числі: тіло кредиту - 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., заборгованість по комісії - 19 436 грн. 97 коп.
Станом на час подання позовної заяви зобов'язання з приводу повернення кредитних коштів за вказаним Кредитним договором відповідачем не виконано.
Звернувшись до суду із цим позовом, ТОВ “Цикл Фінанс» просили суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року у розмірі 51310 грн. 07 коп., у тому числі: тіло кредиту - 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., заборгованість по комісії - 19 436 грн. 97 коп.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, відповідачка ОСОБА_1 має перед позивачем заборгованість за кредитним договором № 22031000413298 від 25 вересня 2020 року яка складається з тіла кредиту - 31 872 грн. 24 коп., заборгованості по відсоткам 0 грн. 86 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення комісії за користування кредитом слід зазначити, з кредитного договору вбачається, п. 1.2 передбачено щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 25 вересня 2020 року по 24 жовтня 2021 - 3% від суми кредиту, з 25 жовтня 2021 року по 24 жовтня 2022 року - 2,5 % від суми кредиту, з 25 жовтня 2022 року по 24 жовтня 2023 року - 1,5 % від суми кредиту, з 25 жовтня 2023 року по 25 вересня 2024 року по 0,925 % від суми кредиту.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року
№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої
статті 22 Закону України “Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача комісії за користування кредитом у розмірі 19 436 грн. 97 коп.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів відхиляє,з огляду на наступне.
Згідно з частинами 3,4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У даному випадку кінцевий строк виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором - 25 вересня 2024 року, а відповідно до розрахунку заборгованості останній платіж позичальником був здійснений 26 липня 2021 року.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Позивач звернувся до суду 06 січня 2025 року (дата формування позовної заяви в системі «Електронний суд»).
У період з 12 березня 2020 року до 01 липня 2023 року на всій території України був встановлений карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), ця обставина є загальновідомою.
За змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже трирічний строк загальної позовної давності, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, на час дії карантину продовжувався.
Згідно з пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Воєнний стан в Україні введено 24 лютого 2022 року і до теперішнього часу не припинено і не скасовано, таким чином з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності зупинено.
Отже підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі не встановив фактичні обставини, в зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ “Цикл Фінанс» заборгованість по комісії у розмірі 19 436 грн. 97 коп., та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 19 436 грн. 97 коп. - відмовити.
Вважати загальну суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» - 31 873 грн. 10 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір в розмірі 1504 грн. 79 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1376 грн. 56 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
О.В. Свистунова