Провадження № 11-кп/803/3394/25 Справа № 185/4220/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України,
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 12 грудня 2025 року, без визначення застави.
Судом першої інстанції встановлено, що ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, є триваючими та на час розгляду клопотання не зменшились. Зазначено про неможливість на даній стадії розгляду кримінального провадження застосувати до обвинуваченого більш м'яких запобіжний захід, оскільки останній не зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому з огляду на тяжкість, характер та суспільний інтерес інкримінованого злочину, продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 просить скасувати та застосувати до обвинуваченої альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та обвинуваченої на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п. 1 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачена може переховуватися від суду, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винною у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки останньої під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченої під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 , на 60 діб, тобто до 12 грудня 2025 року включно.
Водночас колегія суддів зазначає, що згідно приписів ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, у вигляді тримання під вартою.
Оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України та приписи вищевказаної статті не передбачають обрання альтернативного запобіжного заходу, тому відсутні підстави для застосування відносно нього інших більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді домашнього арешту або особистого зобов'язання, на чому наполягає сторона захисту.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК, підстав для продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку останньої є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченій ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченої, характеру та тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 не порушує її права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Також колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були належним чином враховані положення ч.4 ст.183 КПК та обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України, проти основ національної безпеки України, вчиненого під час дії воєнного стану. Підстав для визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів також не вбачає.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга сторони захисту є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року, про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, строком до 12 грудня 2025 року без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4