Провадження № 11-кп/803/3437/25 Справа № 174/660/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Заводського районного суду м.Кам'янського Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ст. 348, ч. 2 ст. 15, п. 1, 9 ч. 2 ст. 115 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Заводського районного суду м.Кам'янського Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року, ОСОБА_7 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 грудня 2025 року включно, також застосовано заставу в розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 514 000 грн.
Своє рішення суд мотивував тим, що при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які є наявними та актуальними, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Або зменшити визначений розмір застави.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисниця посилається на те, що визначений судом розмір застави у сумі 1514000,00 грн. є завідомо очевидно непомірним для обвинуваченого ОСОБА_7 та його родини, з урахуванням їх матеріального стану, а тому його необхідно зменшити до меж ч.5 ст.182 КПК України. Вказала, що ОСОБА_7 більше 5 років перебуває під вартою, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має двох неповнолітніх дітей, доходи його дружини ОСОБА_8 не досягають рівня можливості внесення застави у розмірі 500 ПМ, мати ОСОБА_7 - ОСОБА_9 пенсіонерка, розмір її грошових виплат від держави теж не дозволяє їй виступити заставодавцем за визначеним місцевим судом розміром застави.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та зменшити розмір застави, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, яке згідно ст.12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами, зокрема за які (п.п. 1, 9 ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК України) передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, та позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічного позбавлення волі, відповідно, а також наявність передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, про існування вказаних ризиків свідчить як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, введення на території України воєнного стану, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, встановлена ст.23 КПК України процедура отримання показань від учасників кримінального провадження, так і дані про особу обвинуваченого, який є раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі корисливих, відбував покарання у виді реального позбавлення волі, строк якого за останнім у часі вироком сплив у березні 2023 року, офіційно не працевлаштований та законного джерела доходу не має.
Також судом зазначено, що у справі з початку здійснюється судовий розгляд, оголошено письмові матеріали справи, допитано потерпілого, переглянуто відеоматеріали та призначено експертизу аудіо-відеозапису.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу на домашній арешт та зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави, погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не досліджено усіх доказів та за клопотанням сторони захисту призначено експертизу аудіо-відеозапису, апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 19 грудня 2025 року. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Водночас, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, посилання захисника на тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а саме з 17.03.2019 року, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, оскільки розгляд кримінального провадження триває, судом встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, тривалість розгляду пов'язана з відставкою судді учасника колегії, та саме за заявою сторони захисту судовий розгляд справи здійснюється спочатку і призначено експертизу аудіо-відеозапису.
Також тривалість розгляду справи пов'язана, в тому числі, з не доставкою до суду обвинуваченого, неявкою в судові засідання захисника, зайнятості суддів в інших провадженнях та розглядом клопотань сторони захисту.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є, в тому числі, складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, та поведінки учасників кримінального провадження.
Крім того, всупереч доводам апеляційної скарги сторони захисту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для зменшення обвинуваченому ОСОБА_7 визначеної Дніпровським апеляційним судом 22 вересня 2025 року застави у розмірі 500 розмірів для прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 514 000,00 грн, оскільки встановлена сума застави повністю відповідає обставинам інкримінованих кримінальних правопорушень, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_7 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави на даному етапі кримінального провадження колегія суддів апеляційного суду також не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК Україниза наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала колегії суддів Заводського районного суду міста Кам'янського від 22 жовтня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , -залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м.Кам'янського Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 19 грудня 2025 року включно з альтернативою внесення застави, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4