Провадження № 22-ц/803/5939/25 Справа № 214/9928/23 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
01 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/9928/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шафранова Олена Валеріївна, на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2024 року, яке ухвалено суддею Євтушенком О.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 липня 2024 року,
В грудні 2023 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснює постачання теплової енергії для опалення житла населенню, яке відповідно з вимогами ЖК України, зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.
Позивач надає послуги з теплопостачання відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , однак відповідачі в повному обсязі оплату за отримані послуги не здійснювали, в результаті чого виникла заборгованість за послуги з постачання теплової енергії.
Уточнивши позовні вимоги позивач просив стягнути заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» за період з 01 листопада 2019 року до 17 травня 2020 року в розмірі основного боргу - 4 428 грн 58 коп, інфляційні втрати - 733 грн 33 коп, 3% річних - 256 грн. 34 коп., а також солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» за період з 18 травня 2020 року до 31 жовтня 2023 року в розмірі основного боргу - 17 645 грн 64 коп, інфляційні втрати - 561 грн 08 коп, 3% річних - 178 грн 05 коп, плату за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2021 року до 31 жовтня 2023 року - 188 грн 88 коп; стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 2 684 грн.
Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 червня 2024 року поновлено представникові позивача АТ «Криворізька теплоцентраль» процесуальний строк на подання заяви про заміну відповідачів, клопотання задоволено та замінено неналежних відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належним відповідачем ОСОБА_1 (а.с.52).
Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2019 року до 17 травня 2020 року в розмірі основного боргу - 4 428 грн 58 коп, інфляційні втрати - 733 грн 33 коп, 3% річних - 256 грн 34 коп, та за період з 18 травня 2020 року до 31 жовтня 2023 року в розмірі основного боргу - 17 645 грн 64 коп, інфляційні втрати - 561 грн 08 коп, 3% річних - 178 грн 05 коп, плату за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2021 року до 30 жовтня 2023 року - 188 грн 88 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» 2 684 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтом зазначено про неотримання теплової енергії до кв. АДРЕСА_2 у зв'язку з встановленням автономної системи опалення, та вважає, що відключення квартири не було самовільним. Також зазначено про застосування строків позовної давності та неправомірне нарахування позивачем інфляційних витрат та 3% річних.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на думку позивача, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, ціна позову у якій не перевищує тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідно споживачем послуг, що надаються АТ «Криворізька теплоцентраль» як постачальником теплової енергії, в силу дії тягаря утримання майна.
Житлове приміщення набуте відповідачем в особисту приватну власність на підставі договору дарування від 14 листопада 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацком Я.О., зареєстрованого в реєстрі за №13336, Право власності зареєстроване за відповідачем з 17 травня 2004 року, запис № 248 в книзі 21п-278, реєстраційний номер майна 3424272, що слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 червня 2024 року № 382286140 (а.с.44).
На ім'я відповідача в АТ «Криворізька теплоцентраль» оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.5).
Фактично ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 - з 25 листопада 1986 року та дотепер (а.с.20).
За наданим позивачем розрахунком, заборгованість за послуги теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 листопада 2019 року до 17 травня 2020 року складає 4 428 грн. 58 коп, та за період з 18 травня 2020 року до 31 жовтня 2023 року складає 17 645 грн 64 коп, а в загальному розмірі становить 22 074 грн 22 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Крім того, оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат і 3% річних.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.ст.4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За визначенням, наданим у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові - послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Законом України від 03 грудня 2020 року №1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», який набрав чинності 01 травня 2021 року, до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» внесено зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (з урахуванням змін), надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка обирається виключно за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги, а саме: індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У той же час, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
АТ «Криворізька теплоцентраль», як виконавцем послуг 01 жовтня 2021 року на своєму офіційному веб-сайті: https://tec.dp.ua розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (типовий індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання. Протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору, на адресу позивача від відповідача не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин.
Договір про надання послуг з централізованого опалення та обслуговування внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення між АТ «Криворізька теплоцентраль» та відповідачем не укладався, але житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Відтак, відсутність укладеного договору про надання послуг з централізованого опалення не виключає обов'язок відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов'язку - нести відповідальність в порядку, встановленому законом.
Відповідна правова позиція з цього приводу сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16. Крім того, з 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем, як споживачем послуги з постачання теплової енергії, фактично укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до п.30 типового індивідуального договору, плата за послугу постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://tec.dp.ua/plata-za-abonentske-obslugovuvannya/.
За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Як визначено ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених ст.16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Щомісяця, протягом дії опалювальних сезонів з 2019 до 2023 року включно позивач нараховував плату за надані послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , виходячи із встановлених тарифів, опалювальної площі житлового приміщення - 36,2 кв.м., відсутності пільг, субсидії та компенсації, однак ОСОБА_1 кошти за вказані послуги належним чином не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01 листопада 2019 року до 17 травня 2020 року в розмірі 4 428 грн 58 коп, та за період з 18 травня 2020 року до 31 жовтня 2023 року у розмірі 17 645 грн 64 коп. При цьому, загалом в межах заявлених періодів відповідач сплатив 414 грн 10 коп. Нараховану з 01 листопада 2021 року до 31 жовтня 2023 року плату за абонентське обслуговування у загальній сумі 188 грн 88 коп, відповідач не сплатив.
Докази звернення відповідача в установленому законодавством порядку з претензіями щодо порушення порядку надання житлово-комунальних послуг АТ «Криворізька теплоцентраль», зміни їхніх споживчих властивостей та перевищення строків проведення аварійно-відновних робіт, складання та підпису відповідних актів-претензій у зв'язку з цим у матеріалах справи відсутні.
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правовідносини, які склалися між сторонами щодо надання та отримання житлово-комунальних послуг, є грошовими зобов'язаннями, у яких, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК), - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Беручи до уваги зазначене, правовідносини і зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11, від 20 червня 2012 року у справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13; постанова Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 369/88/17, провадження № 61-4924св18).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов'язаний нести витрати по її утриманню.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, що становить за період з 01 листопада 2019 року до 17 травня 2020 року - 4 428 грн 58 коп та за період з 18 травня 2020 року до 31 жовтня 2023 року- 17 645 грн 64 коп.
При цьому, оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України та погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат і 3% річних.
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про неотримання теплової енергії до кв. АДРЕСА_2 у зв'язку з встановленням автономної системи опалення, оскільки надані представником відповідача акти ОСББ «Спаська-8» жодним чином не підтверджують факт законності встановлення автономного опалення за адресою: АДРЕСА_1 .
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, з огляду на наступне.
Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2023 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів із листопада 2019 року по листопад 2020 року, включно.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 карантин закінчився 30 червня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року карантин було скасовано з 01 липня 2023 року. Таким чином, в період з 02 квітня 2020 року по 01 липня 2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Отже, оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за листопада 2019 року закінчився під час дії карантину, ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
Отже, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з листопада 2019 року.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач не здійснював з 24 лютого 2022 року інфляційні нарахування та нарахування 3% річних на заборгованість зі сплати житлово комунальних послуг і не просив у позові їх стягнути з відповідача, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 434,39 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 1 294,41 грн, які нараховані до 24 лютого 2022 року є обґрунтованими.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шафранова Олена Валеріївна, залишити без задоволення.
Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: