Провадження № 22-ц/803/10537/25 Справа № 213/3552/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
01 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/3552/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 серпня 2025 року, -
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (надалі - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою укладено електронний договір №7406003 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у сумі 6 500,00 грн.
Відповідачка не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування кредитом не сплачує.
27 листопада 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та позивачем укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф, на підставі якого позивач набув право вимоги за договором №7406003.
Посилаючись на викладене, просив суд: стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 23 139,48 гривень, а також судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 гривень.
Заочним рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просить суд рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилачись на неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про факт укладення між сторонами кредитного договору відповідає нормам матеріального права, ніким не оспорюється.
Разом з тим, судом не було враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.
З огляду на викладене, договорами про споживчий кредит, які укладаються зі споживачами після 24 грудня 2023 року (дати набрання чинності Законом № 3498-IX), а також договорами, строк кредитування яких продовжено після 24 грудня 2023 року, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення (продовження) договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання (продовження) такого договору.
Листом Національного банку України № 14-0004/3433 від 15 січня 2024 року, враховуючи наданий Законом фінансовим установам Перехідний період за договорами, укладеними протягом Перехідного періоду, або строк дії яких було продовжено протягом Перехідного періоду, роз'яснено, що денна процентна ставка може перевищувати законодавчо встановлений максимальний розмір лише протягом Перехідного періоду та за умови, що строк виконання зобов'язань позичальника за такими договорами спливає до закінчення Перехідного періоду. За договорами про споживчий кредит, які укладаються зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21 серпня 2024 року, денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладення такого договору. При цьому денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не виносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).
Відповідно, денна процентна ставка за Кредитним договором (як за умови застосування зниженої процентної ставки в день, так і за умови застосування стандартної процентної ставки в день) не перевищує розмір максимальної денної процентної ставки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», який був встановлений на дату укладення Кредитного договору. До Кредитного договору не було укладено жодних додаткових угод (тобто не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки).
Також вищезазначене узгоджується із роз'ясненнями Національного Банку України від 19 лютого 2024 року щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування, долученими представником позивача до матеріалів справи.
Таким чином, суд першої інстанції не врахував поетапного зменшення розміру денної процентної ставки, внаслідок чого, наведений судом першої інстанції розрахунок заборгованості, виходячи із максимальної денної процентної ставки 1% за весь період кредитування, є неправильним.
Із наданого позивачем детального розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом у загальній сумі 16 782,48 грн включають в себе нараховані за зниженою (пільговою) процентною ставкою 1,10% у період з 24.12.2023 по 22.01.2024, а з 24.01.2024 по 18.08.2024 - по стандартній процентній ставці - 2,20%. Отже, відсотки нараховані позивачем протягом строку дії договору були застосовані за ставками, які є меншим за законодавчо визначене обмеження, що не було враховано судом першої інстанції.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково при обчисленні застосував 1% за весь період кредитування, не врахувавши, що протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» застосовується процентна ставка 2,5% та 1,5% в залежності від періоду кредитування.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір №7406003 про надання споживчого кредиту.
Відповідно до умов договору відповідачці надано кредит в сумі 6 000,00 грн, строком на 360 днів, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , стандартна процентна ставка - 2,2% в день, знижена процентна ставка - 1,1% в день.
Договір підписаний відповідачкою ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
26 грудня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено електронну додаткову угоду до договору 7406003, за умовами якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 500,00 грн: викладено умови договору в новій редакції, зокрема сума кредиту (загальний розмір) складає: 6 500,00 грн.
Згідно з листом ТОВ «ПЕЙТЕК» вих. № 20250519-42 від 19 травня 2025 року, Товариством 24 грудня 2023 року успішно перераховано кошти в сумі 6 000,00 грн від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 .
27 листопада 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №27.11/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою ОСОБА_1 (номер запису в реєстрі боржників - 192). Розмір заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 23 139,48 грн.
Згідно з розрахунком, заборгованість за кредитним договором становить 23 139,48 грн і складається з наступного: заборгованість з тіла кредиту - 6 357,00 грн; заборгованість за процентами - 16782,48 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанціх виходив з того, що позивачем підтверджений факт укладення електронного кредитного договору між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , набуття позивачем ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за цим договором.
Однак, суд першої інстанції не погодився в повній мірі з наданим позивачем розрахунком заборгованості та зробив свій перерахунок, зазначивши, що позивачем доведено отримання позичальницею грошових коштів у сумі 6 000 грн. та кредитний договір був укладений 24 грудня 2023 року, тобто, після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тому встановлення у кредитному договорі процентної ставки у розмірі 1,1 % в день та 2,2% в день не відповідає вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», та денна процентна ставка у відповідності до чинного законодавства не може перевищувати 1 %, а тому, беручи до уваги суму кредиту 6 000 грн та те, що денна відсоткова ставка не може перевищувати 1% в день, розмір здійснених відповідачем платежів у цей період перевищує розмір процентів, а тому позовні вимоги задоволенню не пілягають.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне. Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
З урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Так, матеріалами справи становлено, що 24 грудня 2023 року ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором С4373, а 26 грудня 2023 року - додаткову угоду до нього - одноразовим ідентифікатором С3275, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, підписавши вказаний договір та додаткову угоду до нього електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилася та погодилася з умовами договору, при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема щодо визначення розміру процентів за його користування.
Факт перерахування відповідачці коштів в розмірі 6 000,00 грн на виконання умов договору підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕПК УКРАЇНА» вих. № 20250519-42 від 19 травня 2025 року, де вказано, що24 грудня 2023 року успішно перераховано кошти в сумі 6 000,00 грн від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на платіжну картку клієнта НОМЕР_1 .
При цьому, відповідачкою ОСОБА_1 не надано відзив на позовну заяву та не висловлено незгоду із розміром отриманих нею кредитних кошітв, згідно Додаткової угоди від 26 грудня 2023 року.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Як зазначено вище, відповідачкою жодними доказами не спростовано факт укладення кредитного договору і додаткової угоди до нього та отримання відповідно до їх умов кредитних коштів.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_1 отримала кредитні кошти за кредитним договором, проте не виконала взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернула.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Відповідно до ст. 1 Закону, що містить визначення термінів, 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; 1-2) денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Тобто, нарахування денної процентної ставки в більшому розмірі ніж визначено в перехідних положеннях є неправомірним.
Згідно п. 1.5. Договору тип процентної ставки - фіксована.
За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:
1.5.1.Стандартна процентна ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
1.5.2. Знижена процентна ставка 1,10 % в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо Споживач до 23.01.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, Споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки
З матеріалів справи слідує, що відповідачка отримала кредитні кошти що 24 грудня 2023 року.
Отже, згідно вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків має бути не більше 2,5 % за період з 25 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року, та не більше 1,5% за період з 22 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року, й таких вимог кредитодавцем дотримано, а тому розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 за цей період, визначено позивачем вірно.
Згідно із частиною першоюстатті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст.1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
27 листопада 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №27.11/24-Ф, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою ОСОБА_1 (номер запису в реєстрі боржників - 192). Розмір заборгованості на момент відступлення права вимоги становить 23 139,48 грн.
Отже, внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .
За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, що складає суму 6056,00 грн. (2422,40 грн. + 3633,60 грн.) слід покласти на відповідачку.
Щодо витрат на правничу допомогу, то колегія суддів виходить з такого.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано: Договір №42649746 пр надання правової допомоги від 01 січня 2025 року та Додаткову угоду №7406003 до нього від 02 квітня 2025 року, а також детальні описи виконаних робіт у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції, із підтвердженям виконання цих робіт Актами від 31 березня 2025 року та 26 веерсня 2025 року на загалььну суму 12 000 грн.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», положення якої знайшли свій розвиток у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року), гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, зважаючи на задоовлення позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» - задовольнити.
Заочне рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року -скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №7406003 від 24 грудня 2023 року у розмірі 23 139 (двадцять три тисячі сто тридцять дев?ять) гривень 48 (сорок вісім) копійок, із яких: заборгованість за кредитом - 6 357 гривень 00 копійок, заборгованість за процентами - 16 782 гривень 48 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати понесені на сплату судового збору, за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: