03.11.2025 Справа №607/7993/25 Провадження №2/607/2930/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
17.04.2025 через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 10003187397 від 17.02.2021 (далі також - Договір) у розмірі 22 633,40 грн, а також стягнення судових витрат у вигляді судового збору та витрати на професійну (правничу) допомогу.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» зазначило, що 17.02.2021 ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту № 10003187397 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест Фінанс». Кредитний договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 17.02.2021 ОСОБА_1 перераховано кредитні кошти на банківську картку в сумі 6 600,00 грн.
05.09.2022 згідно умов договору факторингу № 556/ФК-22, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило право вимоги за Договором на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно останній набув право вимоги до відповідача у розмірі 22 633,40 грн, з яких: 6 600 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 033,40 грн - заборгованість за відсотками.
Беручи до уваги те, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яку ОСОБА_1 не погашає, у позивача виникла необхідність звернення до суду.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» у судове засідання не з'явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві та заяві про розгляд справи без участі висловив прохання провести розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечив.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином (рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610249367284, № 0610256255688, № 0610271925045, № 0610280996990).
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик.
Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).
Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Як було зазначено, представник позивача скористався вимогами цієї норми.
Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).
Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, представник позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення
Крім того, суд зазначає, що у зв'язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
17.02.2021 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису (а.с. 17 - 21).
Згідно п. 1.1 Договору, за цим Договором Товариство зобов'язується надати позичальникові кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним відповідно до умов Договору та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору, сума на який надається кредит 6 600 грн. Тип кредиту - кредит.
Згідно п. 1.3. Договору, строк надання кредиту 30 (тридцять ) календарних днів. Дата повернення кредиту вказується в Графіку платежів/розрахунків, що є Додатком № 1 до Договору. Строк кредиту може бути, продовжено у порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до п. 1.4. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за кожен день користування кредитом за процентною ставкою. Зазначена процентна ставка нараховується: в межах строку кредиту, передбаченого п. 1.3. Договору; в межах строку, на який було продовжено строк кредиту за домовленістю сторін, якщо інший розмір процентної ставки не передбачено відповідною додатковою угодою до цього Договору із урахуванням Програми лояльності.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає за ставкою 416,1% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору становить 8 857,20 грн (п.п. 1.6, 1.7 Договору).
Згідно п. 3.1 Договору, нарахування процентів за цим договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Як вбачається з Додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 100031873971 від 17.02.2021, який є графіком платежів, зазначено термін платежу 30 днів та суми до сплати: кредит - 6 600,00 грн; проценти - 2 257,20 грн, разом 8 857,20 грн (а.с. 21 зворотна сторона, 22).
Із інформаційної довідки за вих. № 62/4371/12 від 14.12.2022 вбачається, що ТОВ «Платежі Онлайн» як оператор платіжної інфраструктури повідомляє, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція за № 31359-60991-16593, сума транзакції 6 600 грн, дата 17.02.2021, картка № НОМЕР_1 (а.с. 25).
Як слідує з розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Компані Інвест Фінанс», за кредитним договором №10003187397 від 17.02.2021, за період 17.02.2021 по 27.11.2021, заборгованість ОСОБА_1 становить 22 633,40 грн, з яких: 6 600 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16 033,40,00 грн - заборгованість за відсотками. Дата початку кредитування - 17.02.2021, дата закінчення кредитування 19.03.2021 (а.с. 23, 24).
05.09.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу № 556/ФК-22 (а.с. 26 - 29).
Згідно п. 2.1 Договору факторингу, згідно умов цього договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.
У матеріалах справи наявні докази сплати коштів за договором факторингу № 556/ФК-22: платіжні інструкції № 2474, № 2493, № 2544 від 06, 12, та 19 вересня 2022 року відповідно (а.с. 41).
Відповідно до Додатку №1 до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10003187397 від 17.02.2021 у сумі 22 633,40 грн (а.с. 11).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).
Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).
За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво чи багатосторонніми (договори) (частина друга).
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах
(у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (абзац другий).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У статті 639 ЦК України вказано: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851).
Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина тертя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VІІІ (далі - Закон № 675).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).
Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п'ята статті 11 Закону № 675).
Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наявні в матеріалах справи докази, досліджені судом у судовому засіданні, дають підстави для висновку про дотримання всіх встановлених законодавством вимог при укладенні договору між позивачем та відповідачем у електронній формі, пропозиція (оферта) укласти електронний договір та її прийняття (акцепт) здійснені з дотриманням вимог статей 11 та 12 Закону № 675, що не дає підстав для сумніву в існуванні вільного волевиявлення сторін на укладення відповідного правочину.
2.2. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
У статті 526 ЦК України вказано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).
У зв'язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов'язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629)»
(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року
№ 6-р(II)/2022).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Судом встановлено, що при укладенні між сторонами цієї справи кредитного договору було дотримано його письмової форми з погодженням усіх істотних умов, а отже, між ними виникли відповідні зобов'язання.
2.3. Згідно із частиною першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в аспекті цієї справи ТОВ «ФК «Інвест Фінанс»).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
2.4. За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Так, 05.09.2022 між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 556/ФК-22. У матеріалах справи наявні докази сплати коштів за договором факторингу № 556/ФК-22: платіжні інструкції № 2474, № 2493, № 2544 від 06, 12, та 19 вересня 2022 року відповідно, а відповідно до Додатку №1 до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05.09.2022, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10003187397 від 17.02.2021 у сумі 22 633,40 грн
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором.
Таким чином, суд, ґрунтуючись на аналізі змісту спірних правовідносин, встановив, що договір між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Волевиявлення позичальника на час укладення договору підтверджено вчиненням фактичних дій, спрямованих на ознайомлення із умовами кредитування, складанням відповідних документів і внесенням до них конфіденційної інформації, відомої тільки відповідачу.
Без здійснення входу на сайт позивача за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, використання аналога власноручного підпису, кредитний договір (анкета - заява на кредит ) не міг би бути укладеним.
Цей висновок суду кореспондує з правовими позиціями Верховного Суду, який, зокрема, вказував, що укладений між сторонами договір в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, якщо одна сторона через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитодавець надіслав клієнту за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді
СМС-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору, такий договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, оскільки без здійснення вказаних дій клієнтом не був би укладений сторонами (див, зокрема, постанову Верховного Суду від 01 листопада 2021 року, справа № 234/8084/20).
Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
2.5. Стосовно заявленої вимоги про стягнення заборгованості за Договором у частині нарахованих позивачем відсотків суд вважає за необхідне зазначити нижченаведене.
Відповідно до п. п. 1.3. Договору, строк надання кредиту 30 календарних днів. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає за ставкою 416,1% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає за ставкою 8 857,20 грн. (п.п. 1.6, 1.7 Договору).
Отже, за таких умов Договору, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки за договором лише 30 днів, починаючи з дня укладення договору. Договором не передбачено нарахування відсотків після закінчення терміну його дії, який складає 30 днів - до 19.03.2021 включно. Оновленого графіку платежів, складеного у відповідності до Додатку № 1 до Договору, матеріали справи не містять.
Отже, при вирішенні спірних правовідносин суд зауважує на необхідності застосування положення contra proferentem (неоднозначні умови тлумачать проти того, хто їх запропонував).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року (справа № 352/1950/15-ц) зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 14 травня 2022 року (справа № 944/3046/20), вказано, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».
Конституційний Суд України свого часу зазначав, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).
Позивачем не надано доказів, які б давали можливість дійти висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено відповідну угоду про продовження строку кредитування.
В матеріалах справи міститься додаткова угода про зміну умов Договору. Разом із тим суд, критично оцінює зазначену угоду, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказана додаткова угода була доведена до відома відповідача, та що відповідач погодився із нею, а також у зв'язку з відсутністю на ній підписів сторін. Відтак твердження позивача про пролонгацію договору поза межами дати 19.03.2021 не знайшли свого підтвердження.
А тому, суд вважає, що допустимим періодом для розрахунку відсотків ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» є тридцять днів, що відповідає строку дії цього правочину, відповідно до пункту 1.3 Договору.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
У зв'язку з порушенням грошового зобов'язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, а не продовження строку кредитування.
Нарахування відсотків поза межами строку кредитування, у тому числі і автопролонгації є неправомірним.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків, а саме 6 600,00 грн - тіло кредиту, 30 днів - строк Договору, дата повернення кредиту 19.03.2021, 2 257,20 грн - розмір відсотків за Договором,
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (пункт 54).
Враховуючи наведене вище, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, доходить висновку, що позові вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача кошти на загальну суму 8 857,20 гривень за кредитним договором № 1003187397 від 17.02.2021, з яких: 6 600 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2 257,20 гривень - заборгованість за відсотками.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
3.1. Враховуючи вищенаведене, суд констатує, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є підставними та підлягають частковому задоволенню. Тож з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути кошти на загальну суму 8 857,20 грн за кредитним договором № 1003187397 від 17.02.2021, з яких:
6 600 грн - заборгованість за основним боргом; 2 257,20 грн - заборгованість за відсотками.
3.2. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 947,96 грн (8857,20 * 2 422,40 : 22633,40), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
3.3. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076 передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 5076 адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону № 5076).
За статтею 30 Закону № 5076: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша); порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга); при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року (справа № 751/3840/15-ц) вказано, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини витрати можуть бути компенсовані лише за умови, що вони були фактично понесені, є необхідними та розумними за обсягом (див., зокрема, пункт 79 справи «Ніколова проти Болгарії»/Nikolova v. Bulgaria від 25 березня 1999 року (заява № 31195/96).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 755/9215/15-ц) зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року; так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).
Для стягнення витрат на правову (правничу) допомогу ТОВ «Діджи Фінанс» долучено договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025, укладений між позивачем та адвокатом Білецьким Б.М.; додаткову угоду № 10003187397 до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02.04.2025, загальна сума 9 000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 із клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не звертався, а тому, на думку суду, ТОВ «Діджи Фінанс» надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
За вказаних обставин, відповідно до вимог частини першою статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути понесені останнім витрати на правову допомогу у сумі 3 522 грн (8857,20 * 9 000,00 : 22633,40), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 133, 137, 141, 223, 247, 258 - 268, 273 - 274, 280 - 289, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.
2. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 10003187397 від 17 лютого 2021 року у розмірі 8 857 (вісім тисяч вісімсот п'ятдесят сім) гривень 20 копійок.
3. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 947 (дев'ятсот сорок сім) гривень 96 копійок.
4. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі
3 522 (три тисячі п'ятсот двадцять дві) гривні.
5. Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
7. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
12. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
13. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлений 03 листопада 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ: 42649746, адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець