24.10.2025 Справа №607/9512/25 Провадження №2/607/3206/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Михайлович, до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
09 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семененко С.М. - звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , із ціною позову 145 238 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько чоловіка позивача - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Адвокат вказує, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася з житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказане будинковолодіння було побудоване, відповідно до технічної документації у 1975 - 1990 роках та станом на 15 квітня 1991 року належало до суспільної групи господарств «робітничий двір» та рахується за ОСОБА_3 . У позові наголошено, що 26 травня 1987 року ОСОБА_3 зробив заповіт на ім'я ОСОБА_2 на цей будинок; після смерті ОСОБА_3 його син ОСОБА_2 спадщину прийняв шляхом вступу в управління та володіння майном, однак, при житті свої спадкові права не оформив.
Після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла позивач подавши відповідні заяви про прийняття спадщини за законом нотаріусу, однак останнім було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу про належність цього майна спадкодавцеві.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалася.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 травня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою від 13 червня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання ОСОБА_1 та її представник адвокат Семененко С.М. не з'явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі; у заяві представника позивача також висловлено прохання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, проте у поданій до суду заяві стороною відповідача висловлено прохання проводити розгляд справи у відсутності відповідача або його представника.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
26 травня 1987 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 належний йому на праві особистої власності житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в с. Курники Тернопільського району Тернопільської області; заповіт посвідчений державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Степановою Р.Г., зареєстровано в реєстрі за № 550 (а.с. 9, 49).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 , актовий запис за № 4, видане Лозівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 7).
21 травня 1983 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, серія НОМЕР_2 , актовий запис за № 14, місце реєстрації с. Чистилів Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 10).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_3 , актовий запис № 61, видане Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 8).
Як вказано у виписці із погосподарської книги Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 18 червня 2024 року № 119, головою робітничого двору станом на 15 квітня 1991 року в АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , 1913 року народження (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ). За цією адресою були зареєстровані: син - ОСОБА_2 , 1962 року народження (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ); невістка - ОСОБА_1 , 1963 року народження, внучка - ОСОБА_5 , 1983 року народження, внук - ОСОБА_6 , 1990 року народження (а.с. 17, 51).
Відповідно до витягу про осіб місце проживання, яких зареєстровано або було зареєстровано в період з 28 липня 1990 року по 21 травня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_2 , виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 143 від 18 червня 2024 року, ОСОБА_1 з 28 липня 1990 року по теперішній час; ОСОБА_7 з 15 травня 2012 року по теперішній час; ОСОБА_8 з 06 червня 2019 року по теперішній час; ОСОБА_6 з 20 червня 2006 року по теперішній час; ОСОБА_9 з 01 листопада 2011 року по теперішній час; ОСОБА_2 з 28 липня 1990 року по 23 травня 2024 року (а.с. 18, 45).
19 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, заява № 611, спадкова справа № 161/2024 (а.с. 44).
У витязі про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 77378993 від 19 червня 2024 року була зареєстрована спадкова справа № 72597731, номер у нотаріуса № 161/2024 (а.с. 44 зворотна сторона).
17 липня 2024 року ОСОБА_6 написав заяву до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, яка посвідчена старостою Курниківського старостинського округу Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Гулем Володимиром Миколайовичем, в якій відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надійшла до Тернопільської районної державної нотаріальної контори 01 жовтня 2025 року та зареєстрована за № 931 (а.с. 46).
22 липня 2024 року був виготовлений технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 108,7 кв.м., житловою площею 62,8 кв.м., на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 11 - 13).
Згідно Інформаційної довідки Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації від 24 липня 2024 року № 778, за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, видане Тернопільською районною радою 14 червня 1989 року на підставі рішення виконкому від 26 травня 1989 року № 124 та записано 14 червня 1989 року в реєстрову книгу № 1 за реєстром № 101 (а.с. 14, 51).
Відповідно до інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації від 24 липня 2024 року № 779, по обліку бюро житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 , рахується за ОСОБА_3 (а.с. 15, 50).
24 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, заява № 337, спадкова справа № 161/2024 (а.с. 47).
24 квітня 2025 року державним нотаріусом Тернопільського РДНК Темнікова Л.Г. видано 3 свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкова справа № 161/2024, зареєстровані в реєстрі за № 2-294, № 2-295, № 2-296, ОСОБА_1 на спадщину, яка складається із земельних ділянок та грошових вкладів (а.с. 47, 48).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 666/02-31 від 24 квітня 2025 року, постановленою державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Темніковою Л.Г., відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом якого був його син, ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 19, 52).
У висновку про ринкову вартість майна від 09 травня 2025 року, складеного ПП «Тернопільське експертно-консультаційне бюро», вказано, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість якого становить 145 238 грн (а.с. 16).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).
Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами частин першої - третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року
№ 6-р(ІІ)/2022).
У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).
Головним обов'язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб'єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).
Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.
Так, частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша); на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга).
Згідно з статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша); власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частина друга); усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя).
Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За статтею 328 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша); право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).
Якщо певне право, зокрема право власності, порушено, не визнається або оспорюється кожна особа має право на його захист (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Пунктом 1 частини другої цієї статті ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного право є визнання права.
2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
За статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218).
Аналіз приписів статей 1216 - 1218 ЦК України у їх системному зв'язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що спадкування є однією з підстав виникнення права власності.
Як встановлено частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкривається її спадщина.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
2.4. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує його право власності.
Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У частині другій статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952) вказано, що речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Частиною третьою цієї статті передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на час завершення спорудження будинку, регулювалася Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (втратила чинність на підставі наказу Державний комітет України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56; далі - Інструкція), та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року (далі - Тимчасове положення).
У пункті 4 Інструкції було зазначено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міського типу, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
Згідно з пунктом 1.6 Тимчасового положення державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Державна реєстрація права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно.
Державна реєстрація прав проводиться реєстратором БТІ за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, реєстратор якого проводить державну реєстрацію прав на цей об'єкт (пункт 1.7 Тимчасового положення).
Відповідно до розділу ІІІ Інструкції про порядок оформлення права власності на будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів реєстрація здійснюється, зокрема, у випадках включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадках їх перетворення в міста або селища міського типу при наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам; окремо складаються списки на будинки та домоволодіння, належні державним, кооперативним та громадським установам, підприємствам і організаціям - на підставі рішення виконкому місцевої Ради депутатів трудящих про оформлення права власності на будинок (домоволодіння) власникові видається свідоцтво про це або реєстраційне посвідчення (пункт 20 Інструкції).
Тож зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності чинним ЦК України та Законом № 1952.
Відповідно до пункту 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. Тобто, якщо будинок було побудовано в сільській місцевості, він не підлягав державній реєстрації та на нього не виготовлялась документація про право власності.
Відповідно до статей 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319 у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом № 1952, спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.
Згідно пункту 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до підпункт 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно підпунктом 4.17 пункту 4 глави 10 розділу ІІ вказаного Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, дане питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону № 1952 та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.
Статтею 31 Закону № 1952 встановлено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Листом Міністерства юстиції від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1 щодо державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, збудованих до 05 серпня 1992 року, надано роз'яснення, що єдиним документом, який засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.
Згідно положень пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає, тому, відповідно до статті 16 ЦК України, він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.
За встановлених обставин, з огляду на те, що спадкодавець ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 108,7 кв.м., житловою площею 62,8 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, не зареєстрував своє право власності на нього, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.
Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, а позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею на вказане майно за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , позовні вимоги щодо визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, є обґрунтованими.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем доведено наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності, у зв'язку із чим, враховуючи, що позивач прийняла спадщину в установленому законом порядку, але отримати свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкування на житловий будинок в нотаріальній конторі не може, її право підлягає захисту, а позовні вимоги - задоволенню. Цей спір підлягає розгляду в судовому порядку, оскільки іншим шляхом його вирішити неможливо, а набуття позивачем права власності на житловий будинок не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною дев'ятою статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник не з протиправних дій відповідача, судові витрати покладаються на позивача.
Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 79, 81, 89, 141, 258 - 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семененко Сергій Михайлович, до Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - задовольнити.
2. Визнати право власності за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 108,7 кв м, житловою площею 62,8 кв м, з господарськими будівлями та спорудами, у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за заповітом якого був його син - ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах нею понесених.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, адреса місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 43, с. Байківці, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ: 04394846.
Головуючий суддяТ. І. Якімець