Справа № 161/10532/24 Провадження №11-кп/802/413/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
27 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024030580001655 за апеляційною обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року щодо нього,
Вказаним вироком суду ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Луцька, Волинської області, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, не працюючий, не судимий,
засуджений за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він будучи визнаним 14.02.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 обмежено придатним до проходження військової служби та таким, що підлягає призову на військову службу під час мобілізації, 14.02.2024 отримав під особистий підпис персональну повістку про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оголошений Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та затвердженого Законом України від 24.02.2022 за №2102-ХІ, продовженого Указом Президента України від 05.02.2024 № 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» про явку о 09:00 год. 04.03.2024 року на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого у АДРЕСА_2 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 за №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 за 2105-IX та продовженого Указом Президента від 05 лютого 2024 року № 50/2024, затвердженого Законом України від 06 лютого 2024 року № 3565-IX для зарахуванням в Команду №1008 та проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
Проте, ОСОБА_8 всупереч вимог ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином повідомленим про необхідність прибуття, обмежено придатним за станом здоров'я для проходження військової служби та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ухилився від призову за мобілізацією, на особливий період та без поважних причин не прибув о 09:00 год. 04.03.2024 на збірний пункт ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у команді № НОМЕР_1 до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій, вважає вирок суду в частині призначеного покарання незаконним. Вказує на те, що при обранні міри покарання обвинуваченому суд не врахував те, що на момент вчинення кримінального правопорушення визнаний обмежено придатним до проходження військової служби, після отримання персональної повістки проходив до обстеження та амбулаторне лікування. Посилається на те, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , за наявності засобів зв'язку, заходи щодо встановлення причини його неявки та повторного виклику для повторного вручення повістки не вживалися, ОСОБА_8 добровільно та самостійно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для повторного проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої 14.02.2025 визнаний придатним до служби, однак тричі не був прийнятий через відмову. Просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання та відповідно до ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали та просили застосувати щодо ОСОБА_8 положення ст.75 КК України, прокурора, яка апеляційну скаргу визнавала частково та просила змінити вирок суду, призначивши обвинуваченому покарання у виді пробаційного нагляду, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після з'ясування думки обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 в частині пом'якшення йому покарання апеляційний суд вважає слушними, при цьому вимоги про можливість пом'якшення йому покарання, шляхом застосування до інституту звільнення від відбування покарання із застосуванням ст.75 КК України, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання про правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Відповідно до положень ч.1 ст.66 КК України, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються в тому числі щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Разом з тим, відповідно до оскаржуваного вироку місцевого суду, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , є щире каяття, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Крім того, обвинувачений під час розгляду справи місцевим судом вину визнав повністю, у вчиненому розкаявся, дав визнавальні показання з приводу обставин викладених в обвинувальному акті, у зв'язку з чим розгляд справи було проведено в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Таким чином, під час розгляду кримінального провадження апеляційним судом встановлено декілька відомих обставин, яких не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , а саме: притягнення до кримінальної відповідальності вперше та встановлення істини в суді.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 в місцевому і в апеляційному судах вину свою визнав повністю, щиро розкаявся, просив суворо не карати, в подальшому зобов'язується дотримуватися бездоганної поведінки, кримінальне провадження місцевим судом розглянуто в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Тому, на підставі ч.1 ст.66 КК України слід визнати обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , - щире каяття, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді.
Обставин, які обтяжує покарання ОСОБА_8 , апеляційним судом не встановлено.
Під час розгляду справи апеляційним судом обвинувачений ОСОБА_8 вину визнав повністю, щиро розкаявся, просив пом'якшити покарання.
Апеляційний суд бере до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання, його вік (59 років) та стан його здоров'я, є особою пенсійного віку, раніше не судимий.
Враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення: щире каяття, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та сприяння встановленню істини в суді, враховуючи особу винного, який вину визнав повністю, щиро розкаявся, раніше не судимий, в лютому 2026 року йому виповниться 60 років, апеляційний суд на підставі ч.1 ст.69 КК України вважає за можливе зменшити ОСОБА_8 призначене йому судом покарання за ст.336 КК України, та перейти до покарання не зазначеного в санкції ст.336 КК України, а саме до покарання у виді двох років пробаційного нагляду з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України.
Враховуючи ступень тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до нетяжких злочинів, проте вчинене в умовах особливого періоду під час збройної агресії російської федерації, створює в очах суспільства враження безкарності, та те, що підстав передбачених законодавством на відстрочку від призову чи інших поважних причин ОСОБА_8 не мав, в період особливого стану при оголошеній загальній мобілізації умисно проігнорував свій конституційний обов'язок щодо захисту Батьківщини, апеляційний суд не знаходить переконливих підстав для застосування щодо обвинуваченого інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 в цій частині до задоволення не підлягають.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
На думку апеляційного суду, саме покарання у виді апробаційного нагляду, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Крім того, визначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м'яким.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
В силу приписів п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
За змістом вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду - зміні в частині призначеного покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 квітня 2025 року щодо нього в частині призначеного покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_8 за ст.336 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду.
На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обв'язки:
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня його постановки на облік до уповноваженого органу з питань пробації.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: