Справа №760/13989/25 2/760/10126/25
(З А О Ч Н Е)
25 листопада 2025 року місто Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., позивача ОСОБА_1 , розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 05 жовтня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 2501 (надалі за текстом - договір).
Згідно пункту 1.1 договору позики позикодавець передає позичальнику власні грошові кошти в розмірі 494 000 гривень 00 копійок, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 13 000 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, не пізніше ніж до 05.12.2023 року.
За домовленістю сторін, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму позику, визначену в пункті 1 договору, зі сплатою 6% щомісячних, що становить 29 640 гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін є еквівалентом 780 доларів США 00 центів.
Також, 28 червня 2024 року відповідач підтвердив отримання від позивача грошових коштів у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США 11 грудня 2023 року на підставі розписки. Первинний строк повернення позики був установлений до 19 грудня 2023 року. Однак, за домовленістю сторін строк користування позикою продовжено до 28 липня 2024 року зі сплатою щомісячних відсотків у розмірі 6% від суми позики.
Умовами розписки від 28 червня 2024 року погоджено, що у разі порушення умов щодо своєчасного повернення грошових коштів, передбачено сплату відсотків у розмірі 25% від суми боргу за кожен місяць прострочення.
Відповідно до умов договору, строк повернення позики настав 05.12.2023 року. Відповідно до умов розписки, строк повернення позики настав 28.07.2024 року.
Відповідач ухиляється від виконання свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, отриманих у борг за договором та розпискою.
Ухвалою суду від 05 червня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 10 вересня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні надав для огляду суду оригінал договору та розписки, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов до суду не подав. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався.
Згідно вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2501 (а.с. 12-13).
Згідно пункту 1.1 договору позики позикодавець передає позичальнику власні грошові кошти в розмірі 494 000 гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін є еквівалентом на момент укладення договору 13 000 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме, 494 000 гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін є еквівалентом на момент укладення договору 13 000 доларів США 00 центів, не пізніше ніж до 05.12.2023 року.
За домовленістю сторін, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму позики, визначену в пункті 1 договору, зі сплатою 6% щомісячних, що становить 29 640 гривень 00 копійок, що за домовленістю сторін є еквівалентом 780 доларів США 00 центів.
Як вбачається з розрахунку який наданий позивачем, відсотки за договором - 6 % щомісячно за період з 06.12.2023 по 18.05.2025 = 494 000 грн. (основна сума) х 0,06 (відсотки) х 18 (кількість місяців) = 533 520 грн.
Отже, за договором позики від 05.10.2023 року з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 494 000 грн. (основна сума) + 533 520 грн. = 1 027 520 грн.
28 червня 2024 року відповідач шляхом написання розписки підтвердив отримання від позивача грошових коштів у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США 11-го грудня 2023 року. Первинний строк повернення позики був установлений до 19 грудня 2023 року (а.с. 14). Однак, згідно тексту розписки, за домовленістю сторін строк користування позикою продовжено до 28 липня 2024 року зі сплатою щомісячних відсотків у розмірі 6% від суми позики.
Умовами розписки від 28 червня 2024 року погоджено, що у разі порушення умов щодо своєчасного повернення грошових коштів, передбачено сплату відсотків у розмірі 25% від суми боргу за кожен місяць прострочення.
Як вбачається з розрахунку, наданому позивачем, відсотки за розпискою ним нараховані за період з 11.12.2023 по 28.07.2024 в розмірі 6%, що склало 155 400 грн., а з 29.07.2024 по 18.05.2025 року у розмірі 25%, що склало 1 080 400 грн.
Проте, з вказаним розрахунком позивача в частині періоду нарахування процентів суд не може погодитись, з огляду на те, що відсоткова ставка передбачена розпискою, яка складена саме 28.06.2024, тому стягнення з відповідача відсотків за попередній період (а саме, за 6 місяців до цього) є необґрунтованим. Тому, з відповідача підлягає стягненню за період з 28.06.2024 до 28.07.2024 нараховані 6 %, що становить 370 000 х 0,06 х 1 = 22 200 грн., а за період з 29.07.2024 по 18.05.2025 відмотки в розмірі 25 %, що становить 370 000 х 0,25 х 10= 925 000 грн., загалом всього розмір відсотків за розпискою становить 947 200 грн.
Отже, за розпискою від 28.06.2024 року з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 370 000 грн. (основна сума) + 947 200 грн. = 1 317 200 грн.
Підсумовуючи викладене, в частині стягнення заборгованості за розпискою суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а статтею 525 ЦКУ передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Враховуючи порушення відповідачем своїх зобов'язань, визначених договором позики та розпискою, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача заборгованості, яка становить 2 344 720 грн., є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, стягненню з Відповідача підлягає компенсація сплаченого позивачем судового збору за подання позову в розмірі 14 322,44 грн. та 605, 60 грн. за заяву про забезпечення позову = 14 928,04 грн.
Керуючись статтями 161, 525, 526, 530, 553, 625, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 2 344 720 (два мільйона триста сорок чотири тисячі сімсот двадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 928 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) гривень 44 копійки.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя І.В. Верещінська