Справа № 758/15168/19
Категорія 47
08 липня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, -
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач 1), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що квартиру позивача АДРЕСА_1 (надалі за текстом - квартира №11 ) було залито внаслідок проведення ремонту труб у квартирі відповідача, з огляду на що, позивач просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) стягнути з співвідповідачів 50170,00 грн. збитків, 20 530,00 грн. Інфляційних втрат та 45 000,00 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Суду від 29.04.2020 (суддя Васильченко О.В.) відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
Ухвалою Суду від 01.10.2024 (суддя Васильченко О.В.) витребувано докази, на виконання вимог якої 07.04.2021 надійшли витребувані відомості.
На підставі розпорядження від 26.04.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено суддю Рибалку Ю.В.
30.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про витребування доказів.
Ухвалою Суду від 30.08.2023 (суддя Рибалка Ю.В.) задоволено заяву позивача та витребувано докази, на виконання вимог якої, 22.09.2023 надійшли витребувані відомості.
19.10.2023 до суду від позивача надійшла заява про витребування доказів.
Ухвалою Суду від 19.10.2023 (суддя Рибалка Ю.В.) задоволено заяву позивача та витребувано докази, на виконання вимог якої, 30.11.2023 надійшли витребувані відомості.
На підставі розпорядження від 26.04.2021 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено суддю Гребенюка В.В.
Ухвалою суду від 22.01.2024 справу прийнято до розгляду та продовжено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні 17.04.2024 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка була задоволена у цьому ж засіданні, про що постановлена відповідна Ухвала від 17.04.2024.
28.06.2024 до суду від позивача надійшла заява про залучення співвідповідачів.
05.09.2024 до суду від позивача надійшла позовна заява в новій редакції (заява про збільшення позовних вимог).
Ухвалою суду від 09.09.2024 до участі у справі залучено ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач 2) та ОСОБА_5 (надалі за текстом - відповідач 3).
Відповідно до розписки від 09.09.2024 відповідач 1 отримала позовну заяву в новій редакції.
12.12.2024 до суду від відповідача 1 надійшла заява про вручення документів.
У судове засідання 08.07.2025 сторони не прибули.
Від відповідача до суду відзив не надходив.
Позивач у заяві від 07.07.2025 не заперечував проти ухвалення судом заочного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, наявні передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України підстави для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач є власником квартири №11 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно №152861591 від 16.01.2019.
У листі Подільської РДА від 29.11.2023 вказано, що у квартирі АДРЕСА_3 (надалі за текстом - квартира №19 ) зареєстровані, зокрема, співвідповідачі.
Згідно листа БТІ від 22.09.2023 та листа МЮ України від 23.03.2021 право власності на квартиру №19 не зареєстровано.
25.10.2018 відбулось залиття квартири №11 , відомості про що викладено у Акті від 26.07.2019.
У вказаному Акті зазначено, що залиття квартири №11 сталось з квартири №19 через недбале поводження мешканців.
За змістом дефектної відомості від 08.04.2019 зафіксовано пошкодження оздоблення приміщення у вигляді залиття стелі, плям навколо вмонтованих світильників, деформації ламінату, відшарування шпалер, тріщин на стіні та стелі, впалої витяжки, пошкодження кухонних меблів, плям на стелі та плісняві.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 02.05.2019 вартість збитку нанесеного позивачу внаслідок залиття квартири №11 , а також кухонних меблів, що знаходились у зазначеній квартирі на момент залиття та зазнали пошкоджень становлять 50 173,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч.1 ст. 759 ЦК України).
За змістом ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.
Згідно положень ст. 64 ЖК України Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Судом встановлено, що співвідповідачі зареєстровані у квартирі №19 , а відтак, зобов'язані користуватись квартирою №19 належним чином та у випадку неналежного використання відшкодувати завдані збитки.
Відповідно до частини третьої статті 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Суд зазначає, що під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відсутність своєї вини відповідно до вимог ч.2 ст.1166 ЦК України має доводити саме заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Розглядаючи позов про відшкодування шкоди суд враховує що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої бути протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: шкода; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача; вина.
Положеннями ст. ст. 319, 312 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво-або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Статтею 151 Житлового кодексу України визначено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572, власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
Наведені норми матеріального права встановлюють зобов'язання власника нерухомого майна щодо його утримання, це стосується й внутрішньоквартирних систем.
Отже, власник (наймач) зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Невиконання цього обов'язку, якщо результатом такого невиконання є нанесення шкоди іншим особам, тягне за собою відшкодування власником збитків.
Тобто, відповідальність за належний стан санітарно-технічного обладнання та внутрішньо квартирних мереж в квартирі несе безпосередньо сам власник, утримання внутрішніх (внутрішньо квартирних) мереж водопостачання є обов'язком власника квартири.
Матеріалами справи підтверджується, що залиття квартири №11 відбулось з квартири №19 , в якій зареєстровані співвідповідачі, внаслідок чого майну позивача було завдано шкоду на суму 50 170,03 грн.
Судом встановлено факт залиття квартири №11 відбулось з квартири №19 , в якій зареєстровані співвідповідачі, внаслідок чого майну позивача було завдано шкоду на суму 50 173,00 грн.
За змістом положень ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що між неправомірними діями відповідача, які виразились в неналежному користуванні внутрішньобудинковими системами трубопроводу та завданою позивачу матеріальною шкодою, є безпосередній причинний зв'язок і є вина відповідача, а відтак, позов підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача, підлягають стягненню збитки у розмірі 50 173,00 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21 527,00 грн інфляційних втрат.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат на суму 50 173,00 грн. за період з 08.04.2019 по 13.04.2024.
Перевіривши розрахунок та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення 21 527,00 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров'я.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Однак у цій справі позивачем не надано жодного доказу в частині обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди, та не було надано доказів того, що діями співвідповідачів було принижено честь або гідність позивача, або порушились нормальні життєві зв'язки позивача.
Відтак, у відшкодуванні моральної шкоди, слід відмовити.
Підсумовуючи викладене вище, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири - задовольнити частково;
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50 173 (п'ятдесят тисяч сто сімдесят три) гривень, 21 527 (двадцять одну тисячу п'ятсот двадцять сім) гривень інфляційних втрат та пропорційно судовий збір у розмірі 1650 (одна тисяча шістсот п'ятдесят) гривень 40 копійок;
В іншій частині позову в задоволенні вимог відмовити;
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП невідомий);
Відповідач 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач 3: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП невідомий);
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду;
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя В.В. Гребенюк