Справа № 758/3380/25
(ЗАОЧНЕ)
01 грудня 2025 року Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючої судді - Блащука А.М.,
секретаря судового засідання Пащелопи Д.Р.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна,-
12.03.2025 керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить витребувати від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ: 22883141, вул. Хрещатик, 36, м. Київ) нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 913156080000).
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» житловий будинок по АДРЕСА_2 загальною площею 933 кв.м включено до переліку майна, що передається у комунальну власність територіальної громади Подільського району міста Києва (п. 30 таблиці 6 додатку 8 до вказаного рішення Київради).
Надалі, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 933 кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені) додатку 7 до вказаного розпорядження).
В подальшому, розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації «Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування» від 29.01.2015 № 50 житловий будинок загальною площею 933 кв.м по АДРЕСА_2 передано на баланс та закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (п. 163 розпорядження).
В той самий час, згідно із листом Подільської районної в місті державної адміністрації від 16.02.2024 на виконання рішення Київської міської ради «Про питання, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 23.10.2013 № 270/9758 комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» 27.02.2018 поданий пакет документів до Центру надання адміністративних послуг з метою реєстрації права власності на нежитлові приміщення загальною площею 564,6 кв.м по АДРЕСА_2 .
Однак, рішенням від 03.03.2018 № 39982613 отримано відмову у зв'язку із тим, що право власності на вказаний об'єкт вже зареєстровано. На повторне звернення комунального підприємства до Центру надання адміністративних послуг, поданого 20.08.2018, щодо реєстрації права власності за територіальною громадою міста Києва вищевказаних приміщень - отримано відмову. Відповідно до листа Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.02.2018 Київською міською радою не приймалось рішення про відчуження та приватизацію вказаного будинку.
Зазначає, що відповідно до листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.04.2024, на виконання доручення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2024 № 08/14143 на лист прокуратури від 12.04.2024 органи приватизації житлового та нежитлового фонду Подільського району міста Києва до 2010 року та Департамент комунальної власності міста Києва приватизацію об'єктів нерухомості по АДРЕСА_2 не здійснювали. Інформація та документи щодо підстав відчуження нежитлових приміщень за вказаною адресою в адміністрації відсутні.
Також, за інформацією КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04.12.2024 нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 , як окремі об'єкти нерухомого майна на праві власності не зареєстровані.
Зазначає, що за інформацією Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.02.2024 будинок «60-В» та «60 літ. В» по АДРЕСА_2 є одним і тим самим будинком.
Окрім цього, відповідно до листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 15.08.2024, адресованого начальнику з питань майна комунальної власності Подільської районної в місті державної адміністрації, на підставі комісійного обстеження приміщень загальною площею 639,4 кв.м, розташованих у 1-му, 2-му, 3-му та 4-му поверхах будинку АДРЕСА_2 державною адміністрацією та комунальним підприємством було констатовано факт використання приміщень 1-го, 2-го та 4-го поверхів під готель (хостел). В ході обстеження, доступу до приміщень 3-го поверху та частин 4-го поверху не надано. Метою комунального підприємства було проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, з подальшою реєстрацією речових прав на нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, відповідно до тої площі, яка зазначена в рядку 163 розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 № 50. Проте, враховуючи, що до частини нежитлових приміщень доступу не надано, в зв'язку з цим було замовлено проведення технічної інвентаризації і виготовлено технічний паспорт від 03.08.2017 № 10/88 на ту площу, до якої мав фізичний доступ інженер, який проводив обміри, а саме 1-го, 2-го та частини 4-го поверхів.
Тобто, вказані нежитлові приміщення є комунальною власністю територіальної громади столиці.
Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду упродовж розумного строку не звернулась, фактично переклавши свій обов'язок щодо захисту інтересів держави на прокурора.
Зазначає, що оскільки спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Києва, Київською міською радою рішення про відчуження (приватизацію) спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а отже право власності територіальної громади на згадане майно не припинялося. У зв'язку з цим, спірні нежитлові приміщення підлягають витребуванню від відповідача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки вибули з комунальної власності незаконно та без згоди міської ради.
14.04.2025 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
04.06.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.
Прокурор подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Представник Київської міської ради та відповідач у судове засідання повторно не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, не використала наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду сторони позивача, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункти 38, 39).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) та від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22).
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).
Київська міська рада, як власник, зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення права власності територіальної громади - невідкладно реагувати. Разом з цим, Київська міська рада, у даному випадку, незважаючи на відкритість та загальну доступність даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не відреагувала на факт заволодіння її майном.
Тобто, Київська міська рада повинна була виявити порушення інтересів держави та звернутись до суду щодо захисту порушеного права, однак, маючи таку можливість, не реалізувала її.
Подільською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлялися листи щодо виявленого порушення та про вжиття останньою заходів цивільно-правового характеру з приводу повернення вказаного комунального майна (від 08.11.2024 № 45-10608ВИХ.24, 07.01.2025 № 45-146ВИХ.25).
За дорученням Київської міської ради вищевказані листи прокуратури розглянуті Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією, яка листами від 22.11.2024, 13.01.2025 повторно висловила прохання щодо вжиття заходів представницького характеру окружною прокуратурою за вказаним фактом.
Однак, Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, якнайменше - з лютого 2018 року (під час отримання інформації від ЦНАП про відмову в проведенні державної реєстрації на спірне майно), маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду упродовж розумного строку не звернулась, фактично переклавши свій обов'язок щодо захисту інтересів держави на прокурора.
Подільська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 16.02.2024 (на виконання доручення обов'язків голови Київської міської адміністрації від 30.08.2023 № 27717/1 (106/1) звернулась до окружної прокуратури з метою вжиття заходів представницького характеру прокуратурою.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси територіальної громади порушено внаслідок вибуття майна із володіння громади не з її волі, а шляхом відчуження цього майна особою, що не мала на нього права власності.
Так, рішенням Київської міської ради «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» від 27.12.2001 № 208/1642 житловий будинок по АДРЕСА_2 загальною площею 933 кв.м включено до переліку майна, що передається у комунальну власність територіальної громади Подільського району міста Києва (п.30 таблиці 6 додатку 8 до вказаного рішення Київради).
Надалі, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_2 загальною площею 933 кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені) додатку 7 до вказаного розпорядження).
В подальшому, розпорядженням Подільської районної у місті Києві державної адміністрації «Про передачу на баланс та закріплення на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» житлового та нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та приватизованого житлового фонду з метою подальшого обслуговування» від 29.01.2015 № 50 житловий будинок загальною площею 933 кв.м по АДРЕСА_2 передано на баланс та закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» (п. 163 розпорядження).
Водночас, згідно із листом Подільської районної в місті державної адміністрації від 16.02.2024 на виконання рішення Київської міської ради «Про питання, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 23.10.2013 № 270/9758 комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» 27.02.2018 поданий пакет документів до Центру надання адміністративних послуг з метою реєстрації права власності на нежитлові приміщення загальною площею 564,6 кв.м по АДРЕСА_2 .
Однак, рішенням від 03.03.2018 № 39982613 отримано відмову у зв'язку із тим, що право власності на вказаний об'єкт вже зареєстровано. На повторне звернення комунального підприємства до Центру надання адміністративних послуг, поданого 20.08.2018, щодо реєстрації права власності за територіальною громадою міста Києва вищевказаних приміщень - отримано відмову. Відповідно до листа Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.02.2018 Київською міською радою не приймалось рішення про відчуження та приватизацію вказаного будинку.
Більше того, відповідно до листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.04.2024, на виконання доручення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2024 № 08/14143 на лист прокуратури від 12.04.2024 органи приватизації житлового та нежитлового фонду Подільського району міста Києва до 2010 року та Департамент комунальної власності міста Києва приватизацію об'єктів нерухомості по АДРЕСА_2 не здійснювали. Інформація та документи щодо підстав відчуження нежитлових приміщень за вказаною адресою в адміністрації відсутні.
Також, за інформацією КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04.12.2024 нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 як окремі об'єкти нерухомого майна на праві власності не зареєстровані.
За інформацією Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.02.2024 будинок «60-В» та «60 літ. В» по АДРЕСА_2 є одним і тим самим будинком.
Окрім цього, відповідно до листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 15.08.2024, адресованого начальнику з питань майна комунальної власності Подільської районної в місті державної адміністрації, на підставі комісійного обстеження приміщень загальною площею 639,4 кв.м, розташованих у 1-му, 2-му, 3-му та 4-му поверхах будинку АДРЕСА_2 державною адміністрацією та комунальним підприємством було констатовано факт використання приміщень 1-го, 2-го та 4-го поверхів під готель (хостел). В ході обстеження, доступу до приміщень 3-го поверху та частин 4-го поверху не надано. Метою комунального підприємства було проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, з подальшою реєстрацією речових прав на нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, відповідно до тої площі, яка зазначена в рядку 163 розпорядження Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.01.2015 № 50. Проте, враховуючи, що до частини нежитлових приміщень доступу не надано, в зв'язку з цим було замовлено проведення технічної інвентаризації і виготовлено технічний паспорт від 03.08.2017 № 10/88 на ту площу, до якої мав фізичний доступ інженер, який проводив обміри, а саме 1-го, 2-го та частини 4-го поверхів.
Тобто вказані нежитлові приміщення є комунальною власністю територіальної громади столиці.
Частиною 1 статтею 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, рішенням відповідного органу місцевого самоврядування має затверджуватися Порядок надання дозволу на перепланування та/або переобладнання житлових та нежитлових приміщень, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, житлових будинків квартирного типу у будинок садибного типу, а також переведення житлових будинків і житлових приміщень у нежитлові. Відповідно до встановленого Порядку власник нежитлового приміщення подає заявку про переведення нежитлового приміщення в житлове.
Таким чином, переведення майна із нежитлового стану в житловий має вирішуватися в позасудовому порядку.
Як зазначалось вище, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10.12.2010 № 1112 до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_2 загальною площею 933кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені) додатку 7 до вказаного розпорядження).
Порядок надання дозволу на перепланування та/або переобладнання житлових та нежитлових приміщень, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, переведення житлових будинків і житлових приміщень у нежитлові затверджується рішенням органів місцевого самоврядування.
Водночас, за інформацією Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 02.10.2024, наданої на виконання доручення заступника міського голови-секретаря Київської міської ради В. Бондаренка від 23.09.2024, у Подільській районній в місті Києві державній адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» інформація щодо рішень рад про переобладнання, для використання в інших цілях, зносу, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових будинку за адресою: АДРЕСА_2, відсутня.
Разом з тим, Подільською окружною прокуратурою міста Києва встановлено факт протиправного вибуття нежитлових приміщень п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 19.12.2017 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.12.2017 № 3342 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 913101080000).
Первинна державна реєстрація вказаного об'єкта відбулась на підставі рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 та ухвали суду від 21.05.2012 у справі № 2-2026/2010.
Примірник вказаних рішень суду відсутні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до примірника рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026, який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, рішення суду стосувалось визнання права власності за ОСОБА_2 визнано право власності на наступні об'єкти:
- жилий будинок (в літ. А) з прибудовою загальною площею 130,4 кв.м та господарською спорудою - сарай загальною площею 21,25 кв.м по АДРЕСА_3 ;
- нежилий будинок (в літ. А) загальною площею 299,4 кв.м по АДРЕСА_4 ;
- нежитлові приміщення третього поверху з № 5 по № 8 включно (частини групи приміщень № 6) (в літ. В) загальною площею 28,4 кв.м по АДРЕСА_2 ;
- нежитлові приміщення третього поверху групи приміщень № 1 (в літ.В) загальною площею 57,9 кв.м по АДРЕСА_2 ;
- нежитлові приміщення четвертого поверху з № 18 по № 21 включно (частини групи приміщень № 8) (в літ. В) загальною площею 23,5 кв.м по АДРЕСА_2 .
Тобто, вказаним рішення суду не визнавалось право власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 .
Більше того, відповідно до листа Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04.03.2025 (як правонаступника Брянківського районного суду Луганської області) рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 та ухвала від 21.05.2012 у справі № 2-2026/2010 не передані до архіву Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Однак, судом надано копію ухвали Брянківського міського суду Луганської області від 22.06.2012 у справі № 8/1206/3295/12 щодо перегляду за нововиявленими обставинами рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026/2010.
Вказаною ухвалою суду рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026/2010 за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Промтехніка», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Святошинська районна в місті Києві рада, скасовано на підставі того, що суду були надані неправдиві відомості та неправдиві документи, на підставі яких прийнято рішення, яким визнано право власності на вищенаведені об'єкти нерухомості.
У вказаній ухвалі суду, як і у рішенні від 25.11.2010 не йде мова про нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 .
Незважаючи на вказане, рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 28.04.2016 № 29455182 ОСОБА_4 за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказані приміщення.
Підставою для реєстрації вказаного права власності стало рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 № 2-2026 та ухвала суду від 21.05.2012 № 2-2026/2010.
У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом Андрієм Євгеновичем 19.12.2017 прийнято рішення №35482332 про державну реєстрацію права власності на вказані приміщення за товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД». Підставою для державної реєстрації права власності стала інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29.05.2017 №88254534; акт оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД» від 12.05.2017, виданий ОСОБА_5 та ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД»; заява від 24.05.2017 № 270, видана приватним нотаріусом Олешківського районного нотаріального округу Херсонської області Вороніним О.Ю.
19.12.2017 між ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу № 3342, яким останньому передано у власність нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 .
Реєстрація права власності за ОСОБА_1 проведена на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юр-Капіноса Андрія Євгеновича (рішення від 19.12.2017 № 38834180).
Тобто державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції Бродюк І.Ю. за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказані приміщення, які у встановленому законом порядку не передавались у власність будь-яким фізичним особам.
Протоколом допиту свідка від 03.02.2025 головного спеціаліста відділу з питань майна комунальної власності апарату Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Калачнікової Алли Федорівни у кримінальному провадженні № 42023102070000323 від 27.10.2023 встановлено, що про вказаний факт Подільську окружну прокуратуру міста Києва повідомлено листом від 16.02.2024. Окрім цього, спеціалістом підтверджено, що будинок АДРЕСА_2 перебуває у комунальній власності міста Києва.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 до сфери управління Подільської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено будинок АДРЕСА_2 загальною площею 933 кв.м (п. 9 таблиці 6 (Будинки, які визнані непридатними для проживання, але не переведені в нежитловий фонд (мешканці відселені). Київська міська рада не приймала рішень про переобладнання, для використання в інших цілях, зносу, переведення нежитлових приміщень у категорію житлових будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Окрім цього, вказані нежитлові приміщення, які непридатні для проживання, на даний час використовуються для розміщення готелю. Вказане підтверджується листом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 15.08.2024, а також даними з веб-сайту https://vozd-hotel.com/.
Таким чином ОСОБА_5 незаконно зареєструвала та в подальшому відчужила право власності на майно, яке є комунальною власністю, та підлягає витребуванню на користь територіальної громади.
Разом з тим, зважаючи, що рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.11.2010 у справі № 2-2026 не стосувалось спірних приміщень, а також те, що вказане рішення скасовано, останнє не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою (вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.12.2019 у справі №755/9182/17).
Таким чином, спірні нежитлові приміщення є комунальною власністю та належать територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею може здійснювати від імені та в інтересах держави виключно уповноважені на те органи та посадові особи.
Враховуючи, що нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 , в приватну власність не передавались, рішення органу місцевого самоврядування про переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, розпорядження органу приватизації відносно вказаної квартири не приймались, відчуження спірного майна здійснено поза приватизаційною процедурою.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 658 Цивільного кодексу України встановлено, що право продажу товару належить власникові товару.
Оскільки ОСОБА_1 не набув право власності на спірні приміщення у спосіб, передбачений діючим законодавством, тому він не є власником спірних нежитлових приміщень і не має законних прав розпоряджатися ним.
Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №48/340).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (п. 10.9).
Відповідно до закріпленого в статті 387 Цивільного кодексу України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 Цивільного кодексу України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв?язку реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.
За нормами статей 330, 387, 388 Цивільного кодексу України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (п. 85).
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі від 21.12.2016 № 6-223316, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, відповідно до вимог ст. ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передано поза межами волі власника, не набувається, у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.
Отже, Київська міська рада вправі вимагати витребування спірного майна від останнього набувача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України оскільки вказане майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва без відповідного волевиявлення.
Таким чином, саме витребування майна є ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Києва, у якої майно вибуло поза її волею, а отже відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи. При цьому, застосування речового-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечують захист прав та територіальних інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які також є учасниками цивільного обороту.
Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи с такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення прокурора до суду відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм ст. 388 Цивільного кодексу України, яка відповідає передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.
Сумніви відповідача у правильності тлумачення та застосування цієї норми судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Прокурор звернувся до суду з даним позовом для захисту інтересів не конкретної особи, а мешканців територіальної громади, що свідчить про наявність суспільного інтересу, який превалює над інтересом індивідуальним, і потребує захисту.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов?язаними з втручанням, та інтересами цього потребують загальні інтереси суспільства.
Отже, втручання є законним, має суспільний інтерес та є пропорційним визначеним цілям, оскільки переслідує легітимну мету - захист економічних інтересів держави в особі Київської міської ради, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Також, звертаючи увагу на поведінку останнього набувача спірного приміщення - ОСОБА_1 , слід зазначити, що первісна реєстрація права власності на спірні приміщення зареєстровані саме за ОСОБА_5 , яка відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.11.2024 з 30.01.2016 є дружиною ОСОБА_1 (актовий запис про шлюб № 42, складений Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відповідно до відкритих даних веб-сайту youcontrol.com.ua ОСОБА_5 (дружина ОСОБА_1 ) була засновником та керівником ТОВ «ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ ТРАНСАВТОБУД».
До того ж, вказане рішення суду взагалі не стосувалось спірних приміщень.
Тим самим, ОСОБА_5 надала суду неправдиві відомості та неправдиві документи, на підставі яких винесено рішення, яким визнано за нею право власності на вказані приміщення, а потім незаконно відчужено своєму чоловікові.
За умовами договору купівлі-продажу від 19.12.2017 ОСОБА_1 придбав спірні нежитлові приміщення за 23 280,00 грн.
Разом з цим, згідно із загальнодоступними статистичними цінами на https://blagovist.ua/uk/realtystat/2018-10 вартість 1 кв. м приміщення у грудні 2017 року в Подільському районі міста Києва (Поділ) становила якнайменше 1,890 тис. доларів США (що за курсом валют Національного банку України на 19.12.2017 еквівалентно 861 952 грн).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 203/4439/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 вказано, що: «п. 45. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів Цивільного кодекс України, слід застосовувати припис п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шлях внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (п. 37), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (п. 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 53), постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі N? 761/22556/18). У пункті 46 визначено, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст. 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц (п. 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пп. 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пп. 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п. 61), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 211), від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (п. 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (п. 5.66), постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 761/22556/18).
3 огляду на характер спірних правовідносин, втручання у право власності відповідача не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Таким чином, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв. м по АДРЕСА_2 підлягають витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради як дійсного власника, оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва за відсутності її волевиявлення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м по АДРЕСА_2 у приватну власність не передавались, рішення органу місцевого самоврядування про переведення нежитлових приміщень у категорію житлових, розпорядження органу приватизації відносно вказаних приміщень не приймались, а відтак право власності на спірні нежитлові приміщення від територіальної громади перейшло до відповідача без дотримання встановленої законодавством приватизаційної процедури.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування вказаного майна від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 45 821,18 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна - задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення п'ятого поверху з № 1 по № 8 включно (частини групи приміщень № 10) (в літ. «В») загальною площею 58,2 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 913156080000).
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 34050,68 (тридцять чотири тисячі п'ятдесят) грн. 68 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
позивач - керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва, адреса місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 19-Б, код ЄДРПОУ 291001927;
особа, в інтересах якої подано позов, - Київська міська рада, адреса місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141;
відповідач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Повний текст судового рішення складений 01.12.2025 року.
Суддя А.М. Блащук