про відмову у відводі суддів
01 грудня 2025 року
м. Київ
справа №990/534/25
адміністративне провадження №Зі/990/238/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О., і всіх інших суддів Верховного Суду, від розгляду справи №990/534/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту,
02.11.2025 до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя, у якій, із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить Суд:
визнати протиправним та таким, що суперечить закону і не може застосовуватись з моменту його прийняття, пункт 121 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 25.01.2022 №83/0/15-22, як частини Положення, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя від 17.08.2021, у частині, що передбачає визначення судді засобами автоматизованої системи документообігу суду (АСДС) (зазначений пункт згодом набув нумерації пункту 130 згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.03.2024 №700/0/15-24;
визнати протиправним та таким, що суперечить закону і не може застосовуватись з моменту його прийняття, рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023 №162/0/15-23 «Про відтермінування набрання чинності нормами розділу IV Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС;
визнати дії Вищої ради правосуддя щодо затвердження та застосування пункту 121 Положення (у редакції пункту 130) та рішення №162/0/15-23 такими, що порушують право ОСОБА_1 на виконання суб'єктом владних повноважень (яким є Вища рада правосуддя), зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, гарантоване статтею 19 Конституції України, та право на суд, встановлений законом, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
стягнути на користь позивача із державного бюджету України грошову суму у розмірі 20000000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.
Автоматизований розподіл судової справи між суддями визначив склад колегії суддів: Жук А.В. (суддя-доповідач), Радишевська О.Р., Желєзний І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.
Верховний Суд ухвалою від 24.11.2025 відкрив провадження у справі, увалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів, призначив підготовче судове засідання на 24.11.2025 о 16 год 00 хв.
26.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла до Суду заява про відвід суддів на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій позивач заявляє відвід суддям всього складу колегії суддів у цій справі і всім іншим суддям Верховного Суду.
На обґрунтування цієї заяви позивач зазначає, що в матеріалах справи (додатково долучено до заяви) міститься лист Верховного Суду, в якому Верховний Суд заперечує проти впровадження ЄСІТС, тобто, увесь склад суддів Верховного Суду зацікавлений і надалі використовувати АСДС Ради суддів замість ЄСІТС.
На переконання заявника, є доказ того, що судді Верховного Суду прямо заінтересовані в результаті розгляду цієї справи на боці відповідача, який відповідно до побажань Верховного Суду на невизначений строк відтермінував впровадження ЄСІТС для розподілу суддів, що є предметом спору у справі №990/534/25.
Позивач вважає, що склад суду для розгляду цієї справи також був визначений на підставі модуля АСДС від Ради суддів, тобто, виникає ситуація коли рішення суду на користь позивача автоматично зробить це рішення нелегітимним через «незаконно утворений суд». Вважає, що судді, проголошуючи рішення про задоволення позову визнають власну нелегітимність розглядати цей позов.
Додатково позивач зазначає, що інстанційно жодний суд не може замінити Верховний Суд для розгляду цієї справи через вимоги КАС України і з іншого боку порушене право не може залишитися без розгляду.
Вказує, що вимушений до цього кроку із міркувань продемонструвати на майбутнє Європейському Суду, що використав всі національні засоби захисту (зокрема процедуру відводу суддів).
На підставі цього, позивач указує, що залишає суддям Верховного Суду підказку як самостійно виплутатися із цієї пастки та нейтралізувати підстави для відводу, Верховному Суду достатньо відкликати свій лист або надіслати до Вищої ради правосуддя інший лист, де вказати свою готовність до впровадження ЄСІТС.
Верховний Суд ухвалою від 27.11.2025 визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід суддів в частині відводу суддів Верховного Суду Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О. від розгляду справи №990/534/25 і з огляду на потребу розв'язання питання про наявність підстав для відводу суддів передано на автоматизований розподіл для визначення у встановленому КАС України порядку судді, яким вирішуватиметься питання про відвід за цією заявою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 для розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід суддів визначено суддю Єзерова А.А.
Розглядаючи правове питання, яке порушене у заяві про відвід суддів, Верховний Суд бере до уваги таке.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КАС України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Інститут відводу (самовідводу) судді є однією з процесуальних гарантій незалежності судді (суду), запобіжником упередженості судді (суду) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами.
Частина перша статті 129 Конституції України встановлює, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме: неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 36 КАС України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
У цьому світлі Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд касаційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Таким чином, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
При цьому припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами не може бути підставою для відводу судді відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України не може бути підставою для відводу. Сподівання і припущення позивача на той чи інший результат розгляду цієї справи, не може свідчити про наявність підстав уважати, що колегія суддів у наведеному вище складі прямо чи опосередковано заінтересовані в результаті розгляду цієї справи.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно Верховний Суд підкреслює, що не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Відвід має бути вмотивований, тобто у ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу «a priori» не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України).
Оцінюючи заявлені позивачем обставини з позиції стороннього спостерігача, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для розумного сумніву в неупередженості колегії суддів, оскільки процесуальні дії були зумовлені положеннями КАС України, здійснювалися в межах дискреційних повноважень суду та не містили ознак переваги або упередженого ставлення до сторін.
Твердження заявника про те, що він вимушений подати заяву про відвід із міркувань продемонструвати на майбутнє Європейському Суду, що використав всі національні засоби захисту (зокрема процедуру відводу судді), свідчать про формальний характер заявлення відводу.
Проаналізувавши доводи заявника про відвід, Верховний Суд дійшов висновку, що жодна з обставин, на які посилається заявник, не свідчить про порушення правил автоматизованого розподілу справи (стаття 31 КАС України ), наявність родинних, близьких чи професійних зв'язків суддів зі сторонами або іншими учасниками процесу (пункт 3 частини першої статті 36 КАС України), участь суддів раніше у цій справі в іншій процесуальній ролі (пункт 1 частини першої статті 36 КАС України ) чи про наявність їх прямої чи опосередкованої заінтересованості в результаті розгляду справи (пункт 2 частини першої статті 36 КАС України).
Натомість наведені заявником аргументи стосуються виключно незгоди позивача з можливим ухваленням рішення, що не є підставою для відводу.
Сама лише незгода сторони з можливим рішенням суду, за відсутності будь-яких інших об'єктивних даних, що свідчили б про упередженість чи небезсторонність суддів, відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд в ухвалах від 13.05.2024 у справі №215/2945/23, від 23.07.2024 у справі №990/217/24 неодноразово зазначав, що суб'єктивна незгода сторони з діями судді (ів) не може вважатися обставиною, яка викликає сумнів у його(їх) неупередженості.
Викладені у заяві про відвід доводи не є такими, що за об'єктивним критерієм (пункт 4 частини першої статті 36 КАС України) можуть викликати обґрунтований сумнів у неупередженості складу суду в стороннього спостерігача, а тому немає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Наведені у заяві мотиви не можуть слугувати підставою для відведення суддів, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та оціночних судженнях учасника процесу.
Водночас Верховний Суд зауважує, що у заяві про відвід не доведені будь-які факти прояву суддями поведінки, яка б свідчила про їхню упередженість чи небезсторонність у цій справі.
Тому аргументи, якими заявник мотивує своє клопотання про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О. у справі № 990/534/25 не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності суддів, оскільки не мають жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цих суддів.
Інших обставин, визначених статтею 36 чи статтею 37 КАС України, які б свідчили про особисту упередженість суддів: Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О. у справі № 990/534/25 або їхню необ'єктивність під час розгляду цієї справи у своїй заяві заявник не довів, а Верховний Суд під час розгляду заяви таких обставин не встановив.
З огляду на наведене слід відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід від участі у розгляді справи № 990/534/25 колегії суддів Верховного Суду у складі: Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.
Щодо заяви про відвід в частині всіх інших суддів Верховного Суду, Суд зазначає, що з аналізу норм процесуального закону слідує, що відвід учасникам справи можу бути заявлено лише тому судді, (суддям), який (які) визначений (визначені) в установленому порядку для розгляду відповідної справи.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 256 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду у складі: Жука А.В., Радишевської О.Р., Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О. від участі у розгляді справи № 990/534/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і не оскаржується.
Суддя А.А. Єзеров