01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 380/15114/25
адміністративне провадження № К/990/45464/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Гриціва М.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу № 380/15114/25
за позовом ОСОБА_1 до Львівської районної військової адміністрації про визнання протиправними дій, визнання недійсною державної реєстрації та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 (суддя Ланкевич А. З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 (головуючий суддя Довга О. І., судді Запотічний І. І., Шинкар Т. І.),
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської районної військової адміністрації, у якому просив:
- визнати протиправною дію державного реєстратора Пустомитівської районної державної адміністрації по наданню новоствореній юридичній особі приватній агрофірмі «Нива» ЄДРПОУ 00854363 29.03.2000;
- визнати недійсною державну реєстрацію приватної агрофірми «Нива» з 29.03.2000;
- зняти з державної реєстрації приватну агрофірму «Нива», ЄДРПОУ 00854353;
- внести в державний реєстр агроспілку «Нива», ЄДРПОУ 00854363 за адресою 81126, с. Лисиничі, вул. Шевченка, 48.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він є членом колективного сільськогосподарського господарства агрофірми «Нива», яка була зареєстрована на виконання розпорядження голови Пустомитівської районної ради від 18.04.1995 № 134, код ЄДРПОУ 00854363.
При цьому з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.07.2024 позивач дізнався, що Агрофірма «Нива» у цьому реєстрі не значиться. Натомість за кодом ЄДРПОУ 00854363 зареєстрована інша юридична особа Приватна агрофірма «Нива», засновником якої є громадянин ОСОБА_2 .
Позивач зазначив, що відсутність в державному реєстрі агроспілки «Нива» унеможливлює реалізацію його прав як члена цієї агроспілки.
Стверджує, що державний реєстратор діяв протиправно, надавши новоствореній юридичній особі (ПАФ «Нива») код ЄДРПОУ 00854363, який мала агроспілка «Нива». Відтак, на переконання позивача, вказана дія державного реєстратора повинна бути визнана недійсною з 29.03.2000 на підставі статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не створила юридичних наслідків.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.07.2025, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною першою статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суди наголосили, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
При цьому суди встановили, що спірні правовідносини виникли у сфері державної реєстрації юридичної особи, засновником якої не є позивач. Крім того спір пов'язаний зі встановленням недійсності правочину, проведеного державним реєстратором.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що цей спір має приватно-правовий характер та не стосується здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій відносно позивача.
ОСОБА_1 також було роз'яснено, що ця справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025, у якій просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач доводить, що ініційований ним спір є публічно-правовим, оскільки позовні вимоги заявлені ним як фізичною особою до суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд ухвалою від 10.11.2025 відкрив касаційне провадження у справі.
Відповідач не реалізував право подати відзив на касаційну скаргу.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації норми конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
За визначеннями, наведеними в пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункту 7 частини першої статті 4 КАС).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні), відповідно, зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29.09.2020 у справах № 712/5476/19 (пункт 19) і № 368/561/19 (пункт 22)).
Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних (господарських) справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18).
Також згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 30.09.2020 у справі № 815/6832/16, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 сформулювала такий висновок: якщо позивач не був заявником щодо оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Застосовуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів висновує, що спір, який розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржувані рішення (вчиняючи дії) про державну реєстрацію прав не мав публічно-правових відносин з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувалися реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
При цьому зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, вбачається, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав ОСОБА_1 у сфері саме публічно-правових відносин, оскільки подання цього позову спрямоване на поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів як члена агроспілки «Нива».
Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин і не робить цей спір публічно-правовим.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктами 3, 4 частини першої статті 20 ГПК передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
При цьому пункт 4 частини першої статті 20 ГПК не обмежує склад учасників такого спору.
У постанові від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПУ незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що спір між сторонами не стосується сфери публічно-правових відносин, перебуває поза межами адміністративної юрисдикції та підпадає під юрисдикцію господарських судів.
Доводи касаційної скарги такого висновку судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, ухвалені у справі судові рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 у справі № 380/15114/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.В. Тацій М.І. Грицiв С.Г. Стеценко