01 грудня 2025 року
м. Київ
справа №240/29525/23
адміністративне провадження № К/990/46057/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок Андрій Вікторович, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду 23 січня 2025 року та на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач ), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати акт розслідування нещасного випадку № 372/5 від 23.08.2023 (форми Н-1/НПВ), складений комісією Департаменту патрульної поліції України;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції України провести службове розслідування нещасного випадку, який стався 02.12.2022 о 05:59 год з інспектором взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 відповідно до «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими», затвердженого наказом МВС України від 05.10.2020 № 705, склавши за його результатами акт за формою Н-1/НПВ, в якому зазначити, що нещасний випадок, який трапився 02.12.2022 о 05:59 год з інспектором взводу №1 роти № 3 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції України, старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 є таким, що трапився під час виконання ним службових обов'язків.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.01.2025, залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2025 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок А.В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Враховуючи, що справа № 240/29525/23 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п'ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов'язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування наявність загальних підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 8 розділу ІІІ Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 28.05.2024 у справі № 620/7671/23 та від 24.01.2025 у справі № 420/2449/23.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
У цій справі суди вказали, що із урахуванням обставини при яких отримано тілесні ушкодження позивачем, за результатами розслідування нещасного випадку, на підставі підпункту 1 пункту 8 розділу III Порядку № 705 комісія дійшла правильного висновку про те, що нещасний випадок, який трапився із позивачем стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Суди попередніх інстанцій у цій справі погодилися із висновками комісії про те, що старший лейтенант поліції ОСОБА_1 порушив статтю 14 розділу ІІІ Закону України «Про охорону праці», пункт 2.1 Інструкції з охорони праці у зимовий період, затвердженої наказом ДПП від 07.08.2019 № 1396.
Отже, за висновками судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі позивач отримав травму лише із власної необережності, оскільки не дотримувався Інструкції з охорони праці у зимовий період, вимоги якої неодноразово доводились особовому складу УПП старшим інспектором державного нагляду за охороною праці УПП в Житомирській області ДПП.
У постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 620/7671/23, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що якщо поліцейський отримав травму у службовий час, перебуваючи на службі, однак не під час безпосереднього виконання повноваження поліції, що передбачені статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію», однак у зв'язку із діянням, яке пов'язано з виконанням завдань та повноважень поліції (виконання посадових обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці служби з моменту прибуття в підрозділ до його відбуття; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; прямування до об'єкта обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження тощо), така обставина не підпадає під дію підпункту 1 пункту 8 розділу III Порядку № 705.
У постанові від 24.01.2025 у справі № 420/2449/23, на яку позивач також посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд за обставин встановлених у справі дійшов висновку, що оскаржуваний Акт № 1/13 від 02.01.2023 складений з порушенням положень Порядку № 705 та приписів Закону України «Про Національну поліцію», а тому є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сачок Андрій Вікторович, на рішення Житомирського окружного адміністративного суду 23 січня 2025 року та на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк