Справа № 620/1986/25 Головуючий у 1-й інстанції: Лукашова О.Б.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
28 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мельничука В.П., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 06 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок за період з 29 січня 2020 року по 06 грудня 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет У країни на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань нарахованих у вказаний період, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань нарахованих у вказаний період, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 звернулись до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.03.2015 по 06.12.2024, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2015 №13 та витягом з наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 06.12.2024 №1384.
Вважаючи, що під час проходження служби відповідачем протиправно виплачувалося грошове забезпечення у зменшеному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивував своє рішення тим, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. При цьому, відповідачами не надано жодного доказу на спростування доводів позивача щодо невірного нарахування йому грошового забезпечення за спірний період. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що військова частина НОМЕР_2 не є юридичною особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування позивачу грошового забезпечення за період проходження служби, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена військова частина НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_2 у своїй скарзі зазначає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Також, апелянт відзначає, що після набрання чинності цим Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а відтак відсутні правові підстави для використання величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Крім того, апелянт посилається на положення Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 та наполягає на правомірності своїх дій при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою стосовно всіх виплат, що розраховувались із розміру посадового окладу. З цих та інших підстав, на думку військової частини НОМЕР_2 , оскаржуване нею рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Військова частина НОМЕР_1 у своїй скарзі зазначає, що остання перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , а тому нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення здійснює саме військова частина НОМЕР_3 . Військова частина НОМЕР_1 наполягає на тому, що на стадії виниклих між сторонами спірних правовідносин ним не було допущено протиправної бездіяльності (та/або вчинено протиправних дій) у відношенні позивача щодо нарахування і виплати йому спірної суми індексації грошового забезпечення. З цих та інших підстав, на думку військової частини НОМЕР_1 , оскаржуване нею рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянтів безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянти у своїх апеляційних скаргах оскаржують судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються, зокрема до пункту 4 Постанови КМУ № 704, який викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
До внесення вказаних змін пункт 4 Постанови КМУ № 704 діяв у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, в адміністративній справі № 826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, з 29.01.2020 відповідні зміни, які були внесені до постанов КМУ, втратили чинність.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Правила), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (ТЦК та СП), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 1.3 Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
- Міністр оборони України головний розпорядник;
- командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів другого рівня);
- командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).
Із змісту пункту 1.5 Правил вбачається, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно з пунктом 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов'язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов'язань, доході і видатків.
Командир військової частини зобов'язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що зміни, зокрема до пункту 4 постанови КМУ № 704, були внесені на підставі пункту 6 постанови КМУ № 103, який 29.01.2020 скасовано судовим рішенням, що в цей же день набрало законної сили. Отже, вказаний пункт 4 підлягає застосуванню в первинній редакції, яка існувала до внесення до нього відповідних змін.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Вказана норма Закону № 1774-VІІІ є чинною та за юридичною силою вищою, ніж приписи пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Отже, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Аналогічна правовий підхід викладений Верховним Судом, зокрема в постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22.
При цьому, колегія суддів враховує саме останні релевантні правові висновки Верховного Суду, а тому помилковим є посилання військової частини № НОМЕР_4 на правову позицію ВС, викладену, зокрема, у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 240/12309/20.
Також, колегія суддів зауважує, що у зв'язку з тим, що розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розраховується з урахуванням розміру грошового забезпечення військовослужбовця, вказані виплати також підлягають перерахунку.
Доводи військової частини № НОМЕР_4 про те, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункова величина не застосовується, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом першої інстанції було застосовано саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів військової частини № НОМЕР_5 про те, що ним не було допущено протиправної бездіяльності (та/або вчинено протиправних дій) у відношенні позивача, оскільки військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , колегія суддів зазначає про їх необґрунтованість, оскільки у відповідності до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що військова частина НОМЕР_2 не є юридичною особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування позивачу грошового забезпечення за період проходження служби, оскільки такими повноваженнями щодо позивача була наділена саме військова частина НОМЕР_1 .
Доводи апелянта-військової частини НОМЕР_1 про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку тим обставинам, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 є безпідставними з огляду на вищезазначене та колегією суддів до уваги не приймаються.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в перевіряємій судом апеляційної інстанції частині.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Мельничук В.П.
Кузьменко В.В.