Справа № 580/4030/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
01 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати частини не сплаченої пенсії у проміжок часу з 07.07.2021 по 28.03.2024 ОСОБА_1 , по встановленій III групі інвалідності, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, з урахуванням проведених індексацій з 01.03.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з 01.03.2023 відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок основної пенсії та виплатити частину не сплаченої пенсії ОСОБА_1 по встановленій III групі інвалідності, що діяла у проміжок часу з 07.07.2021 по 28.03.2024, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, з урахуванням проведених індексацій з 01.03.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", з 01.03.2023 відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду та ненаведенням поважних причин пропуску такого строку.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, поновити пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом та зобов'язати суд відкрити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про те, що позивач повинна була слідкувати за рішенням Конституційного Суду України та мала б дізнатися про менший розмір пенсії, починаючи з 01.07.2021, оскільки позивач не має спеціальної юридичної освіти, яка могла б дозволила зрозуміти рішення відповідне рішення Конституційного Суду України. При цьому, апелянт зазначає, що є інвалідом ЧАЕС та має специфічне захворювання опорно-рухового апарату, що призводить до постійного лікування.
Також апелянт зазначає, що суд при застосуванні процесуальних норм повинен уникати надмірного формалізму, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 311, 312 КАСУ справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, залишаючи адміністративний позов без розгляду, зазначив, що з моменту отримання пенсії за липень 2021 року у позивачки виникли підстави для звернення з вимогами, зазначеними в цій позовній заяві, тому саме з цього моменту розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення в суд. Разом з тим, позивачка звернулась в суд з цим позовом 14.04.2025, тобто з пропуском строку звернення, визначеним частиною 2 статті 122 КАС України.
Також суд першої інстанції зазначив, що отримання позивачем листа відповідача від 24.02.2025 № 4956-4615/Л-02/8-1000/25 у відповідь на її заяву від 11.02.2025 не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав.
Крім вказаного, суд першої інстанції вказав, що позивач не навела в заяві про поновлення такого строку доводів, які б свідчили про поважність причин його пропуску.
Водночас, суд першої інстанції встановив, що право позивача на пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з 06.09.2024 було предметом спору у справі № 580/2568/25 Черкаського окружного адміністративного суду. У свою чергу, у межах цієї справи позовні вимоги охоплюють період з 07.07.2021 до 28.03.2024.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, позивач в обґрунтування наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали посилається на те, що в правовідносинах, пов'язаних з перерахунком пенсії, який здійснюється у зв'язку з визнанням норми закону неконституційною, виплата призначеної пенсії має здійснюватися саме з дати втрати чинності такою нормою, визначеною у відповідному рішенні Конституційного Суду України, у зв'язку з чим вона може реалізувати право на такий перерахунок без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів зазначає, що за визначенням, наведеним в частині першій статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тож, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність визначається як законне право правопорушника не бути притягнутим до відповідальності або судимості після закінчення певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд в своїх постановах, зокрема, від 30.01.2025 у справі №300/546/23, від 22.01.2025 у справі № 200/2711/24, від 30.05.2025 у справі № 580/8300/24, від 15.07.2025 по справі № 520/11316/23 та інших, неодноразово наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Водночас, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанови Верховного Суду від 01.09.2025 у справі №580/10373/24, від 24.07.2025 у справі № 320/5355/22, від 23.07.2025 у справі №580/3428/22 та інші).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Разом з тим, за змістом частин першої та другої статті 94 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» оприлюднення всіх актів Конституційного Суду України за результатами конституційного провадження, крім висновків щодо відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, здійснюється на офіційному веб-сайті Конституційного Суду України. Опублікування актів Конституційного Суду України разом з окремими думками суддів здійснюється також у "Віснику Конституційного Суду України" та інших офіційних друкованих виданнях України.
Так, рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021, яким було визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону 76-VIII, було опубліковане, зокрема, 11.05.2021 в «Офіційному віснику України» №36.
Отже, про існування рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 всі зацікавлені особи, зокрема пенсіонери, основна пенсія яких обрахована відповідно до частини третьої статті 54 Закону №796-XII, мали можливість дізнатись з 11.05.2021 - з моменту його офіційного оприлюднення.
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, після оприлюднення рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021 особа, яка отримала пенсійну виплату, в розмірі меншому ніж встановлено частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила може бути випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як видно з матеріалів справи позивач лише в 2025 році звернулась до ГУ ПФУ з відповідною заявою про перерахунок пенсії з 01.07.2021 і на момент звернення їй було відомо про наявність правових підстав для перерахунку її пенсії в розмірі, визначеному частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.
За таких обставин звернення позивача до ГУ ПФУ з відповідною заявою більш ніж через три роки після виникнення підстав для перерахунку пенсії не може вважатись таким, що було здійснене без зайвих зволікань і в розумні строки.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 дійшов висновку про те, що звернення до суду з позовом, який обґрунтовано посиланням на визнання рішенням Конституційного Суду України неконституційними окремих положень закону, якими врегульовувались спірні правовідносини, не змінює правил обрахунку строків звернення до адміністративного суду, визначених процесуальним законом, у зв'язку з чим у спорах щодо перерахунку та виплати пенсій, які виникли у зв'язку з визнанням неконституційними норм закону, що врегульовували спірні правовідносини, застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.
Застосовуючи наведені вище висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення цього адміністративного позову без розгляду, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а тому не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма