Справа № 320/28034/24 Головуючий у І інстанції - Парненко В.С.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
28 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 06.03.2024.
Позов обґрунтований тим, що Відповідач здійснив протиправні дії, які полягають у відмові у призначенні пенсії та зарахуванні Позивачці періодів роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012 до стажу роботи у подвійному розмірі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 року та з 16.01.2001 по 25.12.2012, до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 06.03.2024.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Бориспільська районна санепідемстанція (період роботи Позивачки з 10.11.1994 по 03.04.2000) та Переяслав-Хмельницька районна санепідемстанція (період роботи Позивачки з 16.01.2001 по 25.12.2012) не відносяться до інфекційних закладів охорони здоров'я, передбачених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (для кратного обчислення страхового стажу).
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Згідно з записами трудової книжки Позивачки (а.с. 13, 14), остання з 10.11.1994 до 03.04.2000 працювала на посаді лаборанта-бактеріолога санітарно-бактеріологічної лабораторії Бориспільської районної Санітарно-епідеміологічної станції; з 16.01.2001 по 25.12.2012 працювала на посаді лаборанта-паразитолога санітарно-бактеріологічної лабораторії Переяслав-Хмельницької районної Санітарно-епідеміологічної станції.
06.03.2024 року Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про зарахування вказаного вище періоду роботи в подвійному розмірі.
Листом від 21.03.2024 № 1000-0202-8/51156 Відповідач відмовив їй в зарахуванні періоду роботи з 10.11.1994 по 03.04.2000 та з 16.01.2001 по 25.12.2012 у подвійному розмірі, оскільки вищезазначені установи не відносяться до інфекційних закладів охорони здоров'я, передбачених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (для кратного обчислення страхового стажу).
Позивачка, вважаючи такі дії Відповідача протиправними, звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що робота Позивачки була пов'язана з дослідженнями особливо небезпечних інфекцій та збудників інфекційних захворювань, що дозволяє прирівняти її діяльність до роботи в інфекційних закладах, оскільки Бактеріологічна лабораторія Бориспільської райсанепідемстанції та Переяслав-Хмельницька районна санепідемстанція, де працювала Позивачка, є інфекційними закладами, які належать до установ охорони здоров'я, зазначених у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, робота Позивачки в вказаних вище закладах дає право на пільги з обчислення стажу роботи у подвійному розмірі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Положеннями частини 1 ст. 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Так, правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються також Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у трудовій книжці Позивачки (а.с. 13, 14) містяться наступні записи про роботу: з 10.11.1994 до 03.04.2000 працювала на посаді лаборанта-бактеріолога санітарно-бактеріологічної лабораторії Бориспільської районної Санітарно-епідеміологічної станції; з 16.01.2001 по 25.12.2012 працювала на посаді лаборанта-паразитолога санітарно-бактеріологічної лабораторії Переяслав-Хмельницької районної Санітарно-епідеміологічної станції.
Крім того, відповідно до довідки Бориспільської районної філії Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» від 06.06.2023 №01.01-04/937 (а.с. 22), Позивачка дійсно працювала в Бориспільській райСЕС (Бориспільській районній Санітарно-епідеміологічній станції) на посаді лаборанта-бактеріолога санітарно-бактеріологічної лабораторії з 10.11.1994, та з 03.04.2000 звільнилась з посади лаборанта-бактеріолога бактеріологічної лабораторії.
Також, згідно довідки Бориспільської районної філії Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» від 06.06.2023 №01.01-04/938 (а.с. 15), Позивачка дійсно працювала в період із 10.11.1994 року (наказ № 100/к від 10.11.1994 року) до 03.04.2000 року (наказ № 38/к від 03.04.2000 року) на посаді лаборанта-бактеріолога бактеріологічної лабораторії Бориспільської райсанепідемстанції, та весь цей час вона працювала з матеріалами, інфікованими або потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб, і має право на обчислення стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та роз'яснення Міністерства охорони здоров'я України від 27.01.2010 № 0503-18-54/973.
Як вбачається з довідки Бориспільської районної філії Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» від 06.06.2023 № 01.01-04/939 (а.с. 15зв.), Позивачка дійсно працювала на посаді лаборанта-паразитолога в Переяслав-Хмельницькій районній санепідемстанції з 16.01.2001 року (наказ № 7 від 16.01.2001, §1) до 25.12.2012 року. Її було звільнено у зв'язку з ліквідацією Переяславського закладу (наказ № 61-0 від 25.12.2012).
Відповідно до постанови Верховної Ради від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» Переяслівська міська територіальна громада ввійшла в склад Бориспільського району і обслуговується Бориспільською районною філією Державної установи «Київський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».
Колегія суддів звертає увагу, що згідно роз'яснень Міністерства охорони здоров'я України від 27 січня 2010 року № 05.03-18-54/973 «інфекційний заклад (відділення)» є заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Законом «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;
- небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби, що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я в окремих хворих і становлять небезпеку для їх життя та здоров'я;
- особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення;
- джерело збудника інфекційної хвороби (далі - джерело інфекції) - людина або тварина, заражені збудниками інфекційної хвороби.
Згідно зі статтею 33 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:
- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;
- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;
- підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
- проведення санітарно-епідеміологічних розслідувань захворювань, спричинених інфекційними хворобами, масовими неінфекційними захворюваннями, отруєнь та радіаційних уражень людей і здійснення контролю за усуненням їх причин та умов виникнення і поширення;
- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
- видача висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;
- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;
- методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.
Працівники бактеріологічних лабораторій закладів охорони здоров'я всіх рівнів, у межах своїх посадових обов'язків, постійно працюють із матеріалами, потенційно інфікованими збудниками інфекційних хвороб, а також із живими збудниками таких хвороб. Це передбачено їхніми кваліфікаційними характеристиками, викладеними у довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров'я, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29.03.2002 № 117.
Інструкція про санітарно-епідеміологічний режим і охорону праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР від 04 серпня 1983 року № 916, яка діє на території України відповідно до вказівки Міністерства охорони здоров'я України № 165 від 28 травня 1996 року, поширюється на головних лікарів, персонал інфекційних лікарень та відділень, а також на працівників санітарно-епідеміологічних і дезінфекційних станцій.
Вказана інструкція містить ідентичні вимоги та норми щодо режиму й охорони праці для працівників інфекційних лікарень, бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень, а також бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що робота Позивачки була пов'язана з дослідженнями особливо небезпечних інфекцій та збудників інфекційних захворювань, що дозволяє прирівняти її діяльність до роботи в інфекційних закладах, оскільки Бактеріологічна лабораторія Бориспільської райсанепідемстанції та Переяслав-Хмельницька районна санепідемстанція, де працювала Позивачка, є інфекційними закладами, які належать до установ охорони здоров'я, зазначених у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, робота Позивачки в вказаних вище закладах дає право на пільги з обчислення стажу роботи у подвійному розмірі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 485/103/17.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірності своїх доводів.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев