Справа № 739/195/25 Суддя (судді) першої інстанції: І.К. Іващенко
28 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом, у якому просив:
- скасувати постанову № 26 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17.01.2025. постановлену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, та застосування до нього санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн як незаконно постановлену.
- провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17.01.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП
Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
При цьому, суд першої інстанції залишаючи позов без задоволення дійшов висновку, що порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий час, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами.
Не погоджується з наведеним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій останній зазначив, що рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року підлягає скасуванню, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а обставини, які мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими були недоведеними належними та допустимими доказами.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та 30 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке призначено на 17 червня 2025 року о 11:55, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому останній просить відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
За наведених обставин та керуючись положеннями ст. 313 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України вирішила розглядати дану справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 08.01.2025 року відповідальним працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення. Згідно вказаного протоколу встановлено наступне:
08.01.2025 о 21 год. 31 хв. в умовах особливого періоду під час проведення мобілізації при перевірці наявних у громадянина ОСОБА_1 документів уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що ОСОБА_1 в порушення вимог частини 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не мав при собі військово-облікового документа, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Гр. ОСОБА_1 роз'яснено ст.63 Конституції України, його права та обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП, повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 12.00 11.01.2025. В графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності» зазначено, що гр. ОСОБА_1 вказав, що військово-облікового документ він залишив в автомобілі, з якого його забрали до ТЦК та йому не надали юридичної допомоги.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції було встановлено, що за клопотанням представника позивача розгляд адміністративного матеріалу було відкладено на 17 січня 2025 року про що позивач був повідомлений.
Згідно копії постанови про накладення адміністративного стягнення № 26 від 17.01.2025 року, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 грн. Копія постанови вручена позивачу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною 3 наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною 1 цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543, зі змінами та доповненнями, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закон № 3543, відповідно до частини 6 якої, у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану, а його відсутність є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Апелянт зазначає, що у поясненнях до протоколу №26 від 17.01.2025 ОСОБА_1 зазначив, що військово-обліковий квиток забув у машині через хвилювання - як зазначається в апеляційній скарзі, позивач мав на увазі саме військово-обліковий документ у паперовій формі, роздруківка електронного військово-облікового документу. Також додав, що показав електронний військово-обліковий документ з мобільного телефону.
Частиною 10 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11.04.2024) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року № 559 (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.
Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
- в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
- у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.
Згідно із пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Отже, дійсно надання уповноваженій особі військово-облікового документу в електронній формі є обставиною, що виключає притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення вимог частини 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", однак в контексті цієї справи не може бути застосовано до позивача з огляду на формування такого через 3 години після складання протоколу про адміністративне правопорушення.
У своїх поясненнях, зафіксованих у протоколі від 08.01.2025, позивач також підтвердив відсутність у нього при собі військового документу на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення.
В свою чергу, матеріали справи не містять відомостей про неможливість отримання таких даних з реєстрів.
Відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
З наявних матеріалів справи не вбачається, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання персональних відомостей позивача в порядку електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.
Отже, відповідачем не доведено наявності передбачених законом умов, за яких позивач міг бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1КУпАП (у розумінні примітки до ст.210 КУпАП), як і не доведено відсутності підстав для застосування у спірному випадку примітки до ст.210 КУпАП.
Відтак, відповідач не був позбавлений можливості отримати відомості щодо позивача з реєстрів держателем яких він є.
При цьому, як зазначено вище, примітка до ст.210 КУпАП виключає у такому випадку можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП.
Однак, з огляду на викладені норми, які не було враховано судом першої інстанції, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки відповідачем не було доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови, з огляду на можливість отримання відповідних даних держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відтак апеляційна скарга відлягає задоволенню.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на відсутність достатнього зв'язку доказів у їх сукупності та процесуальні недоліки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд доходить до висновку, що доводи апелянта знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Проте належним способом захисту порушеним прав позивача є уточнення даних Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Апеляційний суд встановив, що позивач мав сплатити за подання позову 605,60 грн. (3028*0,2), а за подання апеляційної скарги 908,40 грн (3028*0,2*150%). Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1514,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову № 26 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 17.01.2025. постановлену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, та застосування до нього санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О. О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 28 листопада 2025 року)