Справа № 580/4693/25 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА
28 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області неправомірними і такими, що порушують права третіх осіб;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відшкодувати збитки, враховуючи моральну шкоду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити субсидію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно не призначає позивачу житлову субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки його донька ОСОБА_2 лише зареєстрована у домогосподарстві позивача, однак фактично проживає в іншому місті зі своєю сім'єю. Позивач вважає, що вищезазначені дії щодо відмови у призначенні житлової субсидії також порушують права третіх осіб (дочки позивача та членів її сім'ї), що має наслідком відшкодування відповідачем на користь позивача збитків, враховуючи моральну шкоду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки позивачем подано заяву на виконання вимог ухвали від 17.05.2025, яку суд не врахував та не виніс процесуальну ухвалу за результатом розгляду поданої заяви.
Апелянт також стверджує, що суд не забезпечив його правом подання відповіді на відзив. Про дату і час розгляду справи позивача судом не було повідомлено, що свідчить, на думку апелянта, про порушення права доступу до суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягає, що судом не надано оцінку факту постійного проживання ОСОБА_2 не в м. Каневі, а в м. Черкаси.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 та від 16.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 17.03.2025 звернувся на Урядову «гарячу лінію» щодо призначення субсидії на оплату ЖКГ.
Листом відповідача від 14.04.2025 №3910-3166/Х-02/8-2300/25 повідомлено позивача про те, що він 10.01.2025 звернувся із заявою для призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг до Канівської територіальної громади. При перевірці справи позивача відповідачем виявлено, що ним подано недостовірні відомості щодо складу домогосподарства (не надано інформацію стосовно одруженої доньки ОСОБА_2 та членів її сім'ї), тому відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу субсидії на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2025 (а.с.3).
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо відмови у призначенні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» визначено, що з 1 грудня 2022 року призначення житлових субсидій здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Механізм використання коштів, передбачених у Державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу у грошовій формі, умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій визначає Положення про порядок призначення житлових субсидій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення житлової субсидії (далі-Положення №848).
Відповідно до пункту 1 Положення №848 це Положення визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій:
- щомісячної житлової субсидії на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме:
- житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком;
- комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами;
- щомісячної житлової субсидії на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об'єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку;
- житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.
Пунктом 22 Положення №848 встановлено, що житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства:
- які зареєстровані (задекларовані) в житловому приміщенні (будинку);
- які не зареєстровані (не задекларовані) в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому на підставі договору наймання (оренди) житла (далі - орендарі), за рішенням суду, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги;
- які не зареєстровані (не задекларовані) в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору наймання (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами.
У випадках, передбачених абзацами третім і четвертим цього пункту, склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії з додаванням до заяви відповідних документів, що підтверджують проживання за фактичною адресою домогосподарства.
Житлова субсидія не може призначатися одночасно і за зареєстрованим місцем проживання особи, і за її задекларованим місцем проживання, і за місцем її фактичного проживання.
Згідно з пунктом 24 Положення №848 житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються всі особи, що зареєстровані та/або задекларовані в житловому приміщенні (будинку) (для орендарів, внутрішньо переміщених осіб - особи, які фактично проживають), крім осіб, які перебувають за кордоном понад 60 днів на день звернення за призначенням житлової субсидії або день призначення житлової субсидії, без звернення громадян. На осіб із складу домогосподарства розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і їх доходи враховуються під час призначення житлової субсидії.
Під час призначення житлової субсидії враховуються також доходи членів сім'ї особи із складу домогосподарства у разі, коли їх зареєстроване/задеклароване або фактичне місце проживання відмінне від адреси домогосподарства (крім доходів одного з подружжя, якщо обом більше 60 років і вони проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, доходів батьків у разі призначення субсидії студентам, які зареєстровані у гуртожитку за місцем навчання, та доходів одного з батьків дитини у разі призначення субсидії другому з батьків з дитиною у разі, коли батьки розлучені або не перебували у шлюбі, а також осіб, які перебувають у полоні, що підтверджується відомостями та/або документами, наданими уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними реєстраторами, суб'єктами державної реєстрації, установами та організаціями в порядку та випадках, визначених законодавством, або вважаються безвісно відсутніми за рішенням суду, або мають правовий статус осіб, зниклих безвісти, або перебувають за кордоном понад 60 днів на день звернення за призначенням житлової субсидії або день призначення житлової субсидії, без звернення громадян). При цьому соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування за адресою домогосподарства на таких осіб не розраховуються.
Під час призначення житлової субсидії соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на членів домогосподарства, які зареєстровані (задекларовані) в житловому приміщенні (будинку), але фактично в ньому не проживають у зв'язку з призовом на строкову військову службу. При цьому фактичні доходи таких осіб не враховуються в сукупний дохід домогосподарства.
Кількість членів домогосподарства визначається на початок місяця, з якого призначається житлова субсидія.
Відповідно до пункту 25 Положення №848 у разі коли у складі домогосподарства кількість фактично проживаючих зареєстрованих та/або задекларованих членів домогосподарства є меншою за кількість членів домогосподарства, зареєстрованих та/або задекларованих у житловому приміщенні (будинку), соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на фактично проживаючих зареєстрованих та/або задекларованих за цією адресою членів домогосподарства.
Доходи членів домогосподарства, які зареєстровані (задекларовані) в житловому приміщенні (будинку), але фактично за цією адресою не проживають, у сукупний дохід домогосподарства не враховуються. Ця норма не поширюється на випадок, визначений в абзаці третьому пункту 24 цього Положення (за винятком осіб, які вважаються безвісно відсутніми за рішенням суду або мають правовий статус осіб, зниклих безвісти, або перебувають за кордоном понад 60 днів на день звернення за призначенням житлової субсидії або день призначення житлової субсидії, без звернення громадян).
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши норми Положення №848 зробив висновок про те, що до складу домогосподарства включаються всі особи, які зареєстровані та (або) задекларовані в житловому приміщенні (для орендарів, внутрішньо переміщених осіб особи, які фактично проживають). Однак, доходи членів домогосподарства, які зареєстровані (задекларовані) в житловому приміщенні (будинку), але фактично за цією адресою не проживають, у сукупний дохід домогосподарства не враховуються.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у призначенні житлової субсидії ОСОБА_1 , відповідачем вказано, що позивачем подано недостовірні відомості щодо складу домогосподарства (не надано інформацію стосовно одруженої доньки ОСОБА_2 та членів її сім'ї).
Так, позивач не заперечує факт того, що донька ОСОБА_2 лише зареєстрована у його домогосподарстві. Вищевказані обставини підтверджуються актом фактичного проживання осіб від 09.10.2023 №665. (а.с.7).
Однак, доказів того, що ОСОБА_2 фактично проживає у домогосподарстві ОСОБА_1 відповідачем не надано.
Факт реєстрації місця проживання у відповідному нерухомому майні не є безумовною обставиною для висновку про те, що така особа є членом домогосподарства.
Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку про недотримання відповідачем норм Положення №848 та звертає увагу на те, що відповідач не виконав обов'язку щодо врахування усіх обставин, які мали значення для прийняття рішення про відмову у призначенні субсидії на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2025: не встановив кількість фактично проживаючих членів домогосподарства та у цьому випадку, різницю між фактично проживаючими і зареєстрованими членами домогосподарства.
Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Таким чином, суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у призначенні субсидії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2025 з урахуванням висновків суду, які викладені у цій постанові.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: позивачем подано заяву на виконання вимог ухвали від 17.05.2025, яку суд не врахував та не виніс процесуальну ухвалу за результатом розгляду поданої заяви, а також суд не забезпечив його правом подання відповіді на відзив, не заслуговують на увагу, виходячи із такого.
Так, судом першої інстанції 05.05.2025 винесено процесуальну ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Позивачем 17.05.2025 подано до суду заяву на виконання вимог ухвали, за результатом розгляду якої судом ухвалою від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.20).
Крім цього, позивач реалізував своє право, передбачене статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, подавши до суду першої інстанції відповідь на відзив, яка прийнята судом до уваги під час розгляду справи, про що зазначено в оскаржуваному судовому рішенні від 15.07.2025.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відшкодувати збитки, враховуючи моральну шкоду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У справах про відшкодування шкоди, в тому числі моральної обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Таким чином, обов'язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.
Разом з тим, у позовній заяві в частині заявлених вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди не зазначено позивачем, якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Натомість, позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із рішенням відповідача.
Доказів на підтвердження існування моральних страждань до матеріалів справи не надано.
Відтак, позовна вимога про зобов'язання відшкодувати збитки, враховуючи моральну шкоду, не підлягає задоволенню.
Зі змісту статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодекс адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для перерозподілу судових витрат у даній справі.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі №580/4693/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у призначенні субсидії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг з 01.01.2025 з урахуванням висновків цієї постанови.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
Є.І.Мєзєнцев