Справа № 810/3577/14 Суддя (судді) першої інстанції: Дору Ю.Ю.
25 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан кемікал продактс" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан кемікал продактс" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До суду звернулося Приватне акціонерне товариство "Юкрейніан Кемікал Продактс" до Генічеської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Херсонській області, Скадовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області, третя особа Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.12.2013 року №0000652200 про збільшення грошового зобов'язання за платежем "надходження від розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини" в сумі 375195,33 грн. (у тому числі 250130,22 грн. за основним платежем та 125065,11 грн. за штрафними санкціями); № 0000642200, за яким визначено грошове зобов'язання з названого виду податку в сумі 1969775,48 грн. (у тому числі 1313183,65 грн. за основним платежем та 656591,83 грн. за штрафними санкціями); №0001962201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини" всього в сумі 17800218,00 грн., у тому числі основний платіж - 11866812,00 грн. та штрафні санкції - 5933406,00 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Податковим органом проведено планову документальну виїзну перевірку Приватне акціонерне товариство "Кримський титан" (правонаступник - "ПАТ "Юкрейніан кемікал продактс") з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 30.06.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 30.06.2013, оформлену актом від 29.11.2013 № 595/22.0/32785994.
Перевіркою виявлено, що для складування виробничих відходів позивачем використовувалися місця видалення відходів (МВВ): Кислотонакопичувач, Огарконакопичувач, Фосфогіпсосховище № 1, Фосфогіпсосховище № 2, Полігон для складування та захоронення промислових відходів та сміття, Відвал сухого фосфогіпсу, які не забезпечують повне виключення забруднення атмосферного повітря, оскільки, як встановлено Державною екологічною інспекцією в АР Крим під час перевірки дотримання позивачем вимог природоохоронного законодавства України за період з 17.04.2013 по 15.05.2013, забруднення атмосферного повітря при експлуатації названих МВВ здійснюється при вантажно-відвантажувальних роботах та у повітряну погоду.
На підставі цього податкова інспекція, дійшовши висновку про необхідність збільшення платникові ставки екологічного податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів у 3 рази, як це передбачено пунктом 246.4 статті 246 Податкового кодексу України, прийняла податкові повідомлення-рішення:
- від 17.12.2013 № 0000652200 про збільшення Товариству грошового зобов'язання за платежем «надходження від розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини» в сумі 375 195,33 грн. (у тому числі 250 130,22 грн. за основним платежем та 125 065,11 грн. за штрафними санкціями);
- від 17.12.2013 № 0000642200, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з названого виду податку в сумі 1 969 775,48 грн. (у тому числі 1 313 183,65 грн. за основним платежем та 656 591,83 грн. за штрафними санкціями);
- від 17.12.2013 №0001962201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: «надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини» всього в сумі 17 800 218грн., у тому числі основний платіж - 11 866 812грн. та штрафні санкції - 5 933 406грн.
Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених вище доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач посилається на недоведеність контролюючим органом належності МВВ, що експлуатуються Товариством, до категорії звалищ, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України, платниками податку визнаються суб'єкти господарювання, юридичні особи, які не здійснюють підприємницьку діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи й організації, а також постійні представництва нерезидентів, включно з тими, що виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів або їхніх засновників. Податковий обов'язок виникає у разі здійснення на території України, а також у межах її континентального шельфу та виключної морської економічної зони діяльності, яка зокрема передбачає розміщення відходів (за винятком окремих видів чи класів вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях/об'єктах суб'єктів господарювання) - відповідно до підпункту 240.1.3.
Зі змісту пункту 242.1 статті 242 ПК України випливає, що об'єктом і базою оподаткування є обсяг та види (класи) розміщених відходів, окрім таких, що є вторинною сировиною та розміщуються на власних майданчиках суб'єктів господарювання (підпункт 242.1.3).
Розміри ставок податку за розміщення відходів у спеціально призначених місцях або на об'єктах установлено статтею 246 ПК України. Вони диференціюються залежно від складу відходів, їхнього класу небезпеки та рівня шкідливості.
При цьому пункт 246.4 статті 246 ПК передбачає, що у разі розміщення відходів на звалищах, які не гарантують повного запобігання забрудненню атмосферного повітря чи водних об'єктів, ставки податку, передбачені пунктами 246.1- 246.3, повинні застосовуватися у трикратному розмірі.
Судом встановлено, що позивач експлуатував місця видалення відходів (МВВ), зазначені в акті перевірки, а саме:
· МВВ «Кислотонакопичувач», паспорти якого зареєстровані Радою міністрів АР Крим №16 від 22.12.2004 та 19.06.2012, а також Херсонською ОДА №34 від 19.11.2008 і №34 від 23.04.2012; об'єкт частково розташований на території Чаплинського району;
· МВВ «Фосфогіпсосховище №2» із паспортами МВВ, зареєстрованими Херсонською ОДА №36 від 19.11.2008 та №36 від 23.04.2012.
Як зазначено в паспортах, ці МВВ є спеціально спорудженими та обладнаними об'єктами для видалення відходів.
На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається на те, що паспорти об'єктів не містять інформації про те, що вони є звалищами, які не забезпечують повного запобігання забрудненню повітря чи водних об'єктів. МВВ створено на підставі проєктної документації та експлуатуються згідно з чинними нормами. Перевірки Мінприроди України не встановили атмосферного забруднення, яке б виникало внаслідок їх роботи.
За класифікацією операцій з видалення відходів, визначеною постановою КМУ від 03.08.1998 №1216, паспорти МВВ вказують:
· що операція з видалення відходів у кислотонакопичувачі має код «Д4» - скид (розміщення) у поверхневі природні водойми;
· що операція з видалення відходів у фосфогіпсосховище №2 має код «Д15» - зберігання до моменту здійснення інших операцій, зазначених у додатку.
На думку позивача, ці дані спростовують висновки податкового органу в акті перевірки щодо обов'язковості застосування трикратної ставки екологічного податку за розміщення відходів на звалищах.
Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про відходи», для обліку та опису функціонуючих, закритих чи законсервованих МВВ, а також їх складу та контролю за впливом на довкілля та здоров'я людей ведеться реєстр місць видалення відходів. Реєстр заповнюється на підставі паспортів, звітності виробників відходів та інформації компетентних державних органів. Дані оновлюються щороку. Порядок ведення реєстру визначається урядом.
Згідно з пунктом 5 Порядку, для кожного МВВ складається спеціальний паспорт, що містить відомості про найменування, код і склад відходів, їх походження, технічні характеристики, а також методи контролю та безпечної експлуатації. Паспорт оформлюється власником МВВ за Інструкцією щодо його складання. Пункт 9 Порядку передбачає, що до реєстру вносяться узагальнені дані про кожне МВВ, і ці дані також щорічно уточнюються.
Отже, хоча паспорт є документом, на основі якого визначаються категорії екологічної безпеки МВВ, він не відображає реального стану об'єкта, оскільки фактична інформація оновлюється щорічно на підставі даних уповноважених органів.
Разом із тим пункт 246.4 ПК України пов'язує застосування підвищеної ставки податку не з паспортними характеристиками МВВ, а з фактичним рівнем захищеності довкілля від забруднення.
Таким чином, при визначенні податкових зобов'язань з екологічного податку суд виходить із реальної здатності МВВ забезпечити повне недопущення забруднення повітря та водних об'єктів у період перевірки, а не з даних паспортів.
Лист Державної екологічної інспекції в АР Крим від 19.06.2013 №2997 за результатами перевірки, проведеної з 17.04.2013 по 15.05.2013, встановлює, що підприємство здійснює складування виробничих відходів на власних МВВ, зокрема у кислотонакопичувачі, огарконакопичувачі, фосфогіпсосховищах №1 і №2, на полігоні промислових відходів та у відвалі сухого фосфогіпсу. Згідно з цією інформацією, жодне з цих МВВ не забезпечує повного запобігання забрудненню атмосферного повітря, оскільки забруднення виникає під час вантажно-розвантажувальних робіт та у вітряні періоди. З огляду на це застосування коефіцієнта 3 при нарахуванні екологічного податку є обов'язковим згідно з п. 246.4 ПК України.
Беручи до уваги, що контроль за охороною довкілля та поводженням з відходами належить до компетенції Державної екологічної інспекції України, суд визнає лист №2997 належним доказом. Отже, підприємство зобов'язане застосовувати трикратний коефіцієнт до ставок податку за розміщення відходів у кислотонакопичувачі та фосфогіпсосховищі №2.
Як зазначено в ухвалі ВАСУ від 28 лютого 2017 року, судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи відповідає інформація, наведена в листі Інспекції №2997, висновкам перевірки, викладеним у її акті.
Оцінюючи достовірність інформації від Інспекції щодо незабезпечення повного виключення забруднення повітря МВВ, суд наголошує, що податковий орган не має повноважень оскаржувати рішення ДЕІ. Отримані від Інспекції дані правомірно покладені в основу акта перевірки та податкових повідомлень-рішень.
Беручи до уваги позицію ВАСУ у справі №810/3577/14 та необхідність врахування висновків у справі №801/6848/13-а, а також результати державної екологічної експертизи, суд робить висновки.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.10.2013 у справі №801/6848/13-а були скасовані рішення ДЕІ АР Крим №45- 50 про тимчасову заборону експлуатації окремих МВВ ПрАТ «Кримський ТИТАН». Однак суд критично оцінює посилання на це рішення, оскільки сторонами не було надано оригіналу або належним чином засвідченої копії із підтвердженням набрання чинності. У ЄДРСР рішення наявне, але даних про його чинність немає.
Отже, колегія суддів, зазначає, що для визначення ставки екологічного податку пріоритет має фактичний стан місць видалення відходів, а не паспортні дані. Оскільки Державна екологічна інспекція встановила реальне забруднення атмосферного повітря МВВ, позивач зобов'язаний застосовувати трикратний коефіцієнт відповідно до п. 246.4 ПК України. Дані, надані Інспекцією, є належним доказом, а рішення суду щодо скасування приписів ДЕІ не може бути враховано, оскільки факту набрання ним законної сили не підтверджено.
Узагальнюючи результати повного та всебічного аналізу матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх відмови у задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Юкрейніан кемікал продактс" - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено « 01» грудня 2025 року.