Дата документу 26.11.2025Справа № 554/928/23
Провадження № 1-кп/554/509/2025
«26» листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників обвинувачених - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
В провадженні Шевченківського районного суду міста Полтава перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК України
Від представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 надійшло клопотання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16.09.2022 року (№554/4919/22) в межах вказаного кримінального провадження, на грошові кошти та майно належне потерпілому, а саме: 26 банкнот номіналом по 1000 грн. загальною сумою 26000 грн.; 65 банкнот номіналом по 100 грн. загальною сумою 6500 грн.; 15 банкнот номіналом по 200 грн. загальною сумою 3 000 грн.; 278 банкнот номіналом по 500 грн. загальною сумою 139 000 грн.; 199 банкнот номіналом по 10 грн. загальною сумою 1 990 грн.; 22 банкноти номіналом по 100 Євро загальною сумою 2 200 Євро; 116 банкнот номіналом по 50 Євро загальною сумою 5800 Євро; 4 банкноти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 400 доларів США; сейф чорного кольору «GRIFFON». Клопотання обґрунтоване тим, що вказане майно належить потерпілому ОСОБА_7 , який в наслідок російської агресії проти України виїхав до Польщі з дружиною та своєю неповнолітньою дитиною, де тимчасово проживає і по сьогоднішній день. Так як, підприємницьку діяльність він не здійснює і тимчасово не працює, доходи відсутні, відповідно проживати в іншій країні досить складно. В наслідок арешту майна ОСОБА_7 не може повноцінно володіти та розпоряджатись належним йому майном, а саме грошовими коштами. Крім того, арештовані кошти жодними індивідуальними ознаками не наділені, кошти перераховані, описані, про що складено відповідні процесуальні документи, ніхто з учасників процесу не оспорює та не ставить під сумнів, що дані кошти є і саме в тій кількості, про яку повідомив потерпілий, обставин, при яких були вилучені грошові кошти також ніхто не оспорює. Крім того, вказані грошові кошти передані на зберігання ОСОБА_7 .
В судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 підтримав доводи клопотання, просить його задовольнити . Також зазначив, що обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнають провину у скоєнні кримінального правопорушення, по якому потерпілим є ОСОБА_7 , органом досудового розслідування всі необхідні процесуальні дії з приводу арештованого майна були виконані, в зв'язку з чим наразі відпала необхідність в арешті належного йому майна.
Інші учасники кримінального провадження не заперечували проти задоволення клопотання представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна.
Адвокат ОСОБА_10 зазначив, що на досудовому розслідуванні серійні номери кожної купюри не переписувались, була порахована лише загальну сума грошових коштів, тобто грошові кошти ідентифікувати неможливо. Обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вину по вказаному епізоду повністю визнали, претензій до них ОСОБА_7 немає, ОСОБА_9 він не знає. Вказані грошові кошти перебувають на зберіганні у ОСОБА_7 , який знаходиться за кордоном, в Україну приїжджати не збирається.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна. Суду пояснив, що необхідність в арешті належного потерпілому майна на даний час продовжує існувати, адже ще не були допитані самі обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які повідомили на початку судового розгляду, що визнають провину по вказаному епізоду, але обвинувачений ОСОБА_9 вказаний епізод взагалі не визнає. Свідки у вказаному кримінальному провадженні також ще не допитувались, письмові докази в повному обсязі не досліджені, а тому стверджувати, що відпала необхідність в арешті вказаного майна передчасно. Крім того, може виникнути необхідність в огляді вказаних грошових коштів.
Суд, вислухавши доводи клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 , думку обвинувачених та інших учасників судового провадження, які підтримали клопотання, прокурора, який заперечував проти його задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, приходить до наступних висновків:
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України.
Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. (абзац 2 частина перша статті 174 КПК України).
Із аналізу наведеної норми вбачається, що при розгляді клопотання про скасування арешту слідчий суддя, суд, з урахуванням наданих доказів, має з?ясувати питання обґрунтованості арешту, накладеного з тих чи інших підстав, визначених у ч. 2 ст. 170 КПК України, а також доцільність подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Отже, прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов:
- вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба;
- вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
Абзацом 1 ч. 1 ст.170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз.2 ч.1 ст. 170 КПК).
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч.3 ст. 170 КПК).
Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
З вимог ч.11 ст.170 КПК України вбачається, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення,пересування, передачі майна.
Частиною 2 ст. 173 ПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст. 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац 2 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).
Право на судовий захист є фундаментальним правом людини, яке є гарантією захисту її прав, свобод і законних інтересів, а рівень його забезпеченості характеризує демократизм держави та її правовий характер.
У кримінальному судочинстві, де стикаються публічні та приватні інтереси, виникає потреба у створенні таких механізмів реалізації права на судовий захист, які забезпечували б ефективне поновлення прав особи, були максимально пристосовані для вирішення його завдань на всіх етапах провадження.
Як визначено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол до Конвенції), ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово та послідовно зазначав, що «перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява № 31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява № 58254/00), § 33].
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
При цьому суд враховує, що гарантування права власності є одним із основоположних аспектів забезпечення верховенства права.
За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не слідує із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).
Гарантії захисту та порядок відновлення порушеного права на власність мають своє відображення у кримінальному процесуальному законодавстві України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16.09.2022 року накладено арешт на грошові кошти та речі, а саме: 26 банкнот номіналом по 1000 грн. загальною сумою 26000 грн.; 65 банкнот номіналом по 100 грн. загальною сумою 6500 грн.; 15 банкнот номіналом по 200 грн. загальною сумою 3 000 грн.; 278 банкнот номіналом по 500 грн. загальною сумою 139 000 грн.; 199 банкнот номіналом по 10 грн. загальною сумою 1 990 грн.; 22 банкноти номіналом по 100 Євро загальною сумою 2 200 Євро; 116 банкнот номіналом по 50 Євро загальною сумою 5800 Євро; 4 банкноти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 400 доларів США; сейф чорного кольору «GRIFFON», належні потерпілому ОСОБА_7 .
Арешт на вказане майно, згідно ухвали слідчого судді, накладено з метою забезпечення збереження речових доказів по кримінальному провадженню.
В судовому засіданні 30.09.2025 року було допитано потерпілого ОСОБА_7 , який в теперішній час проживає в Польщі разом з дружиною та неповнолітньою дитиною.
Судом встановлено, що грошові кошти та сейф «GRIFFON», належні потерпілому ОСОБА_7 , передані йому на відповідальне зберігання. Останній претензій до обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не має, вказані обвинувачені по вказаному епізоду повністю визнали свою провину.
Прокурором в судовому засіданні не були спростовані доводи представника потерпілого в частині визначення вказаних грошових коштів родовими, а не індивідуальними ознаками, у зв'язку із чим суд буде позбавлений можливості, навіть у разі необхідності їх огляду, ідентифікувати їх, оскільки жодних індивідуальних ознак як, наприклад, серія та номер грошових купюр визначено не було.
Крім того, ОСОБА_7 є потерпілим у кримінальному провадженні, вчиненням злочину йому завдано шкоди, а позбавлення його права вільно розпоряджатись належними на праві власності грошовими коштами достатньою тривалий час, на сьогоднішній день становить надмірне втручання держави у володіння потерпілим ОСОБА_7 належним йому майном, становить надмірний тягар для нього, а отже не відповідає законним цілям і не є пропорційним тим цілям, для яких застосувалось, а тому потреба у подальшому застосуванні цього заходу відпала.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна грошових коштів, а тому клопотання про скасування арешту майна підлягає частковому задоволенню.
В судовому засіданні представник потерпілого не наполягав на задоволенні клопотання в частині скасування арешту з сейфу чорного кольору «GRIFFON», а тому в цій частині клопотання слід відмовити.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено у разі скасування арешту.
Керуючись ст.ст. 131, 132, 174, 350, 369-372 КПК України,
Клопотання представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна - задовольнити частково.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 16.09.2022 року на вилучені під час огляду 07.09.2022 грошові кошти, а саме:
1) 26 банкнот номіналом по 1000 грн. загальною сумою 26000 грн.;
2) 65 банкнот номіналом по 100 грн. загальною сумою 6500 грн.;
3) 15 банкнот номіналом по 200 грн. загальною сумою 3 000 грн.;
4) 278 банкнот номіналом по 500 грн. загальною сумою 139 000 грн.;
5) 199 банкнот номіналом по 10 грн. загальною сумою 1 990 грн.;
6) 22 банкнот номіналом по 100 Євро загальною сумою 2 200 Євро.;
7) 116 банкнот номіналом по 50 Євро, загальною сумою 5800 Євро.;
8) 4 банкноти номіналом по 100 доларів США загальною сумою 400 доларів США.;
- поміщені до спеціального сейф-пакунку Національної поліції України №KIV3126712, які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_7 - скасувати.
В іншій частині клопотання - відмовити.
Скасування арешту майна тягне за собою негайне повернення особі тимчасово вилученого майна.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Шевченківського районного
суду міста Полтави: ОСОБА_12