01.12.2025 Провадження по справі № 2/940/742/25
Справа № 357/12528/25
Іменем України
01 грудня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.
розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» (надалі по тексту - ТОВ «Українські Фінансові Операції») звернулося до суду з позовом, в якому просить: стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за договором у розмірі 150537,81 гривень; понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 гривень та витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 гривень; впорядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції».
Позовна заява обґрунтована тим, що 16.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі по тексту - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 4561730 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором виконало та надало ОСОБА_1 кредит в сумі 9600,00 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк».
У подальшому ОСОБА_1 було підписано додатковий договір та кошти у розмірі 6000,00 гривень від первісного кредитора, згідно договору, були надіслані платіжною системою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на картку відповідачки.
25.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 4561730 від 16.04.2024.
Водночас зазначено, що відповідачка належним чином не виконує взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість за договорами у розмірі 150537,81 гривень, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 .
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 23.09.2025 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідачки тричі надсилалась ухвала про відкриття провадження, яка повернулась до суду не врученою з відмітками Укрпошти про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, відповідачка про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Відтак, оскільки ухвала про відкриття провадження надіслана відповідачці за її зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання листом рекомендованою кореспонденцією, суд в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір № 4561730 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Крім того, 16.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі додатковий договір до договору № 4561730 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 16.04.2024, за умовами якого відповідачці надано кредит у сумі 6000,00 грн.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором № 4561730 від 16.04.2024 та додатковий договором виконано, а саме надано відповідачці кредит у сумі 9600,00 гривень та 6000,00 гривень строком на 365 днів шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» від 19.12.2024 та довідкою ТОВ «Українські платіжні рішення» від 19.12.2024.
25.11.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 25/11/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські Фінансові Операції» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 4561730 від 16.04.2024.
Відповідачка ОСОБА_1 не виконує належним чином договірні зобов'язання, внаслідок чого, згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість за договором № 4561730 від 16.04.2024 становить 150537,81 грн, яка складається з: суми заборгованості з тіла кредиту - 15599,97 грн; нарахованих процентів первісним кредитором - 79947,95 грн; нарахованих відсотків ТОВ «Українські Фінансові Операції» - 15599,97 грн *2,5 % = 389,99925 грн * 141 календарних дні = 54989,89425 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, відповідачка ОСОБА_1 та первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» вчинили дії, визначені статтями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки договір № 4561730 від 16.04.2024 та додатковий договір підписано відповідачкою електронними підписами одноразовими ідентифікаторами.
Підписавши договори, відповідачка надала свою згоду на їх укладення, погодилася з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміючи і зобов'язуючись дотримуватися умов договорів.
Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, надані ТОВ «Українські Фінансові Операції» докази, які досліджені судом, підтверджують факт порушення відповідачкою взятих на себе зобов'язань за договором №4561730 від 16.04.2024 та додатковим договором від 16.04.2024.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши надані докази, встановивши, що відповідачка ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачемТОВ «Українські Фінансові Операції», до якого перейшло право вимоги, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачкою не спростовано, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за договорами від 16.04.2024 у розмірі 150537,81 гривень.
Водночас щодо позовних вимог позивача про застосування положень частин 10, 11 статті 265 ЦПК України та зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Водночас, згідно з ч. 11 ст. 265 ЦПК України, остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування.
Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Так, Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан, який діє і натепер.
Кредитні правовідносини між сторонами у цій справі виникли 16 квітня 2024 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.
З огляду на зазначене, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин 10, 11 статті 265 ЦПК України інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України, на переконання суду, є такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено судом, позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн.
Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.
Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:договір № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024, укладеного між ТОВ «Українські Фінансові Операції» та адвокатом Дідухом Є.О; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; заявку № 4561730 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024; акт № 4561730 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату № 4561730-2025 від 20.07.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Крім того, у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Також, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ, висновки Верховного Суду, враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є завищеними та не співмірними згідно з обставинами цієї справи.
Зокрема, суд зауважує, що ця справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках зазначеної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на викладене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, зважаючи на критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 7000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Фінансові Операції», код ЄДРПОУ 40966896, адреса: вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, м. Київ, 03045, заборгованість за кредитним договором № 4561730 від 16.04.2024 у розмірі 150537 (сто п'ятдесят тисяч п'ятсот тридцять сім) гривень 81 копійка, понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.В. МАНДЗЮК