Справа № 375/1603/25
Провадження № 2/375/823/25
01 грудня 2025 року селище Рокитне
Рокитнянський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Банах-Кокус О.В.,
за участю секретаря судового засідання Потапенко А.В.,
учасників справи:
представника позивача (в режимі ВКЗ) адвоката Пилипчука С.В.,
представника відповідача (в режимі ВКЗ) адвоката Титаренко Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року через систему «Електронний суд» позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс»(далі-ТОВ «Факторинг Партнерс»), в особі свого директора Сердійчук Я.Я., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір № 4224717. Згідно з пунктом 1.1. Договору Кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений пунктом 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у пункті 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений пункті 1.4 договору термін, що визначені договором.
Відповідно до пункту 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000,00 грн. Згідно з пунктом 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 700,00 грн; яка нараховуються за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до пункту 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2640,00 грн; які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно з пунктом 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користуванням кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Відповідно до розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту.
25 липня 2024 року було укладено договір №25-07/2024 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4224717. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором №4224717.
Згідно договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить: 17770,89 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту)- 8336,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 8734,89 грн, заборгованість за комісіями - 700,00 грн.
Вважаючи себе кредитором за вказаним договором про споживчий кредит, боржником за яким є відповідач, ТОВ «Факторинг Партнерс» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит №4224717 від 7 листопада 2021 року, який укладено між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в сумі 17770,89 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 8336,00 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом 8734,89 грн та заборгованість за комісійними винагородами становить 700,00 грн; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників
30 червня 2025 року справа надійшла до Рокитнянського районного суду Київської області. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Банах-Кокус О.В.
Ухвалою Рокитнянського районного суду від 23 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 11 год 00 хв. 9 вересня 2025 року.
22 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача, адвоката Яреська Т.В. надійшла заява з поясненнями по справі, в якій просить задовольнити позовні вимоги частково обгрунтувавши наступним.
1. Щодо неможливості нараховувати проценти відповідачу як військовослужбовцю. ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, що прийнятий на військову службу під час особливого періоду. Відповідно до запису у військовому квитку: «26.06.2020 року на підставі наказу командира В/Ч № 30-РС прийнятий на військову службу за контрактом». Тому на відповідача поширюються пільги, встановлені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме - не нараховуються проценти за користування кредитом: 15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
2. Щодо незаконного нарахування комісій Первісним кредитором.
Згідно пункту 1.5.1. Кредитного договору, Комісія за надання кредиту: 700.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Згідно пункту 2.5 Кредитного договору, Позичальник зобов'язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту/сплату комісії за управління та обслуговування кредиту одним з способів, зазначених на сайті Товариства. Представник відповідача звертає увагу суду, що Позивачем наданий Розрахунок заборгованості по Кредитному договору, який складений та підписаний самим Первісним кредитором.
Як вбачається з даного розрахунку заборгованості, Кредитний договір начебто неодноразово пролонгувався Позичальником і при цьому з нього стягувалася «комісія за оформлення кредиту» та «комісія за пролонгацію». Відповідач вважає комісію нікчемною, виходячи з наступного. У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». В Кредитному договорі, що укладала Відповідач з Первісним кредитором, не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються Відповідача та за які Первісним кредитором встановлена комісія за отримання кредиту.
Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Кредитного договору, то положення пункту 1.5.1 Кредитного договору щодо встановлення комісії у розмірі 7% від суми кредиту та п. 2.5 Кредитного договору є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
3. Щодо заборгованості Відповідача перед Позивачем.
Відповідачем проведено контррозрахунок заборгованості, враховуючи те, що Первісний кредитор не мав права нараховувати Відповідачу проценти за користування кредитом та комісії. Відповідачем було оплачено 3704,00 грн, що мала бути зарахована Первісним кредитором в погашення тіла кредиту, а тому заборгованість, що визнається Відповідачем становить 6296,00 грн.
4. Щодо зменшення витрат на правничу допомогу Позивача.
Відповідач вважає, що заявлена Позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу 9000,00 грн, що є явно завищеною, необґрунтованою та непропорційною ані ціні позову, ані складності справи. Така вимога не відповідає критеріям розумності, справедливості, необхідності та співмірності, що закріплені в частині 4 статті 137, частині 3 статті 141 ЦПК України, а також підтверджуються практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
5. Щодо витрат на правничу (правову) допомогу Відповідача.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі є витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Представництво інтересів в суді як форма правничої допомоги полягає у сприянні особи у здійсненні нею права на захист, що є способом реалізації нею її прав та обов'язків, у разі неможливості з певних причин взаємодіяти із учасниками правових відносин. Одним із видів представництва є представництво за договором, тобто письмовою угодою, якою особа уповноважує іншу особу представляти її інтереси у правових правовідношеннях, як із судом так і з учасниками судового процесу.
У даному випадку представництво інтересів Відповідача здійснював адвокат Яресько Тарас Віталійович на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 25051 від 20.03.2025 року (надалі - «Договір»). Відповідно до п.3.1 Договору Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правничу (правову) допомогу, визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін. Відповідно до п.2 Додатку № 2 до Договору Вартість послуг за домовленістю Сторін складає фіксовану суму 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).
Пунктами 7.1-7.3 Додатку №2 до Договору встановлено, що правова допомога вважаються наданою після підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається детальний зміст наданої правової допомоги (за необхідності), розмір Гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму Гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов'язаний протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту. 22.08.2025 року Адвокат Яресько Т.В. та Відповідач підписали Акт приймання-передачі послуг №1, тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Відповідач оплатив послуги у розмірі 10000,00 грн, про що отримав від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію.
Враховуючи зазначене просив позов задовольнити частково, задовольнити позовні вимоги в сумі 6296,00 грн - тіла кредиту, зменшити витрати на правничу допомогу відповідача до 1000,00 грн, стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника.
28 серпня 2025 року від представника ТОВ «Факторинг партнерс» через систему «Електронний суд» надійшла заява - відповідь на відзив. В якій представник позивача вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо розрахунку заборгованості.
У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Щодо твердження відповідача про те, що він є військовослужбовцем, а тому звільняється від сплати відсотків за користування кредитом, зазначаємо наступне.
Відповідачу дійсно з 09.08.2022 (дати, з якої відповідач згідно довідки перебуває на службі у в/ч НОМЕР_1 ) не повинні нараховуватись проценти за користування кредитом.
Однак, звертають увагу суду на те, що положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на яке посилається відповідач як на підставу звільнення його від сплати відсотків за кредитними договорами, не може бути застосовано до нього до 09.08.2022 (дати, з якої відповідач згідно довідки перебуває на службі у в/ч НОМЕР_1 ). Так, з розрахунків заборгованості за кредитними договорами, доданими до позовної заяви, вбачається, що нарахування відсотків за всіма трьома кредитними договорами було здійснено до 24.02.2022, тобто до дати, з якої було оголошено воєнний стан, та відповідно до моменту мобілізації відповідача та до початку перебування відповідача на військовій службі.
З урахування наведеного просили позов задовольнити в повному обсязі.
8 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповіча. Позов підтримуть в повному обсязі та просять задовольнити.
9 вересня 2025 року судове засідання було відкладено до 10 год 00 хв. 15 жовтня 2025 року в зв'язку з неявкою сторін в судове засідання.
8 жовтня 2025 року від представника позивача, через систему «Електронний суд», надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
10 жовтня 2025 року від представника відповідача, через систему «Електронний суд», надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 15 жовтня 2025 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату час та місце слухання справи повідомлялася належним чином.
Представник відповідача, адвокат Титаренко Н.Б. просила позов задовольнити частково, з підстав наведених в поясненнях по справі.
15 жовтня 2025 року в судовому засіданні оголошено перерву до 26 листопада 2025 року до 11 год 00 хв.
29 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача, адвоката Титаренко Н.Б. надійшли додаткові пояснення по справі, в яких вона заназначила, що військовий квиток є доказом проходження військової служби та заперечила щодо можливості автопролонгацій по кредитному договору та просила суд врахувати данні пояснення при винесенні рішення.
Судом було вислухано пояснення представника позивача та відповідача, досліджено матеріали справи, керуючись вимогами частини 1 статті 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення (1 грудня 2025 року о 16 годині 00 хвилин).
Встановлені судом фактичні обставини справи
Судом встановлено, що 07 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 4224717.
Відповідно до пункту 1.1. кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений пунктом 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у пункті 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений пунктом 1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 10000.00 грн у валюті: Українські гривні (пункт 1.2 Договору).
Пунктом 1.3. передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 07.11.2021 (строк кредитування).
1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 07.12.2021.
Згідно п.1.5.1. Комісія за надання кредиту: 700,00 грн, яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 2640,00 грн, які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до підпункту б пункту 2.3.2 договору сторони зафіксували домовленість про зміну умов кредитного договору на умова відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, і яка(i) полягає(ють) у продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3, 2.3.1.1 та 12.3.1.2. договору.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Позичальник свої зобов'язання відповідно умов договору позики не виконав, в той час як позикодавець свої зобов'язання виконав в повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується квитанцією ID операцією № 1815519367 від 7 листопада 2021 року виданою АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів, копія якої наявна в матеріалах справи.
25 липня 2024 року було укладено договір №25-07/2024 відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4224717.
Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № №4224717.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом за Договором №4224717 від 7 листопада 2021 року відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості, а саме:
23.12.2021 сплата - тіла кредиту у розмірі 416,00 грн, процентів по кредиту у розмірі 410,00 грн, комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 100,00 грн,
08.01.2022 сплата - тіла кредиту у розмірі 416,00 грн, процентів по кредиту у розмірі 410,00 грн, комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 100,00 грн,
24.01.2022 сплата - тіла кредиту у розмірі 416,00 грн, процентів по кредиту у розмірі 410,00 грн, комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 100,00 грн,
16.02.2022 сплата - тіла кредиту у розмірі 416,00 грн, процентів по кредиту у розмірі 410,00 грн, комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 100,00 грн.
Відповідачем за весь період користування кредитними коштами погашено частково заборгованість у розмірі 3704,00 грн.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4224717 від 7 листопада 2021 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви з урахуванням часткової оплати відповідачем відповідно до розрахунку заборгованості, становить 17770,89 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8336,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 8734,89 грн, заборгованість за комісіями - 700,00 грн.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частинами 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно із частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина1 статті 612 ЦК України).
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частино 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4224717 від 7 листопада 2021 року.
Також судом встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що відповідачем на виконання умов договору були здійснені часткові оплати в рахунок погашення боргу за кредитним договором, у розмірі 3704,00 грн.
Отже, з відповідача необхідно стягнути заборгованість по тілу кредиту за договором про споживчий кредит № 4224717 від 7 листопада 2021 року в розмірі 6296,00 грн (10000,00 грн (тіло кредиту) - 3704,00 грн (загальна сума оплат за договором).
Щодо нарахування відсотків
В частині заявлених до стягнення відсотків за договором № 4224717 від 7 листопада 2021 року, відповідач висловився за відсутність підстав для їх нарахування та стягнення з огляду на свій статус військовослужбовця, у зв'язку із чим на нього поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовцівта членівїх сімей».
У пункті 15 статті 14 Закону України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції чинної станом на 7 листопада 2021 року (дату укладення кредитних договорів) було визначено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
На сьогоднішній день зазначена норма викладена у такій редакції: «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави».
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 (провадження № 61-9565ск22), від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
Крім цього, згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжує діяти по теперішній час.
Із військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 з 26 червня 2020 року прийнятий на військову службу за контрактом. З 26 вересня 2020 року проходив службу у в/ч НОМЕР_3 . Тобто, на початок введення воєнного стану в Україні відповідач проходив військову службу за контрактом.
Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21 листопада 2024 року за № 763 стверджено, що солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу у Збройних силах України.
Отже, на момент укладення договору про споживчий кредит № 4224717 від 7 листопада 2021 року та упродовж усього строку кредитування і по цей час відповідач ОСОБА_1 був і є військовослужбовцем.
В Україні на момент укладення договору діяв особливий період і нині триває воєнний стан.
Наведені обставини свідчать про те, що на відповідача поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», тому відсотки за користування кредитом з нього стягненню не підлягають.
Даний висновок узгоджується з правововою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 14 травня 2021 року у справі 502/1438/18.
Щодо вирішення позовних вимог стягнення комісії
Пунктами 1.5.1, 2.2.1 договору про споживчий кредит № 4224717 від 7 листопада 2021 року передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 700 грн, яка нараховується за ставкою 7% від суми кредиту одноразово; під час користування кредитом позичальник додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором.
Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 9 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цьогоЗакону, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи викладене, положення договору про споживчий кредит щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту, так і за управління та обслуговування кредиту є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в сумі 700,00 грн необґрунтованою.
Таким чином, дослідивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача ОСОБА_1 заборгованості за вищевказаним договором у розмірі 6296,00 грн - заборгованість за тілом кредиту.
Висновки суду щодо розподілу судових витрат
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмовив позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на користь повизача витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн.
Відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Відповідач заявив вимогу про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Згідно з приписами пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК Українидо витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
За змістом частини 4 статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до приписів частини 8 статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи надано: Договір про надання правової допомоги № 07-02/2024 від 2 липня 2024 року. Заявку на надання юридичної допомоги № 733 від 1 травня 2025 року. Витяг з акту №11 про надання юридичної допомоги від 30 травня 2025 року, відповідно до якого вартість наданих послуг склала 9000,00 грн.
На підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу представником відповідача до матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги №25051 від 20 березня 2025 року, Додаток №1 від 18 серпня 2025 року до Договору про надання правової допомоги №25051 від 20 березня 2025 року, акт приймання-передачі послуг № 1 від 22 серпня 2025 року, розрахункову квитанцію № 20/08/25 про отримання гонорару до договору №25051 від 20 березня 2025 року, детальний опис робіт до договору про надання правової допомоги №25051 від 20 березня 2025 року.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Проаналізувавши справу на предмет її складності, враховуючи наявну сталу судову практику у таких спорах, встановлені судом обставини справи, кількість судових засідань, а також зміст та обсяг наданих адвокатами послуг і їх вартість, суд доходить переконання, що зазначений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9000,00 грн є необґрунтованим, оскільки такий не відповідає критерію реальності адвокатських послуг. Також суд доходить переконання, що зазначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн є необґрунтованим, та не відповідає критерію реальності адвокатських послуг.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають частковому задоволенню, з відповідача в розмірі 3000,00 грн та з позивача в розмірі 3000,00 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, як передбачено статтею 4 ЗУ «Про судовий збір».
З огляду на ту обставину, що позовні вимоги задоволено частково, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сплачений судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 828,26 грн, із розрахунку 6296*100/17770,89=35,43%, 2422,40*35,43%=828,26 грн.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України, на користь позивача слід стягнути різницю у розмірах понесених сторонами судових витрат в розмірі 828,26 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 268, 274-289, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №4224717 від 7 листопада 2021 року в розмірі 6296 (шість тисяч двісті дев'яносто шість) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» різницю розміру понесених судових витрат в розмірі 828 (вісімост двадцять вісім) гривень 26 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня отримання рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua
Відомості про учасників:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», місцезнаходження: 03150 м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 1 грудня 2025 року.
Суддя Олена БАНАХ-КОКУС