Справа № 753/9382/25
Провадження №2/367/4957/2025
Іменем України
01 грудня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
в складі: головуючого - судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
представника позивача Вітер В.М.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 753/9382/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих від продажу 1/2 частки нерухомого майна,3% річних та інфляційних втрат,
В травні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошові кошти, отримані ним за договором купівлі - продажу 1/2 частки нерухомого майна від 28 лютого 2025 року в розмірі 1 640 000,00 грн, 5 661,37 грн -3% річних, 24 600,00грн - інфляційні втрати, а всього 1 670 261,37 грн , судовий збір у розмірі 15 140,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 38 000,00 грн. В обґрунтування позову вказує, що 11 травня 2025 року вона видала нотаріально посвідчену довіреність на ім'я відповідача, якою уповноважила відповідача діяти від її імені у відносинах пов'язаних з продажем належної їй частки нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: землі 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002 та серед іншого передала відповідачу (повіреному) право на одержання належних їй грошових коштів за договором купівлі - продажу вказаної 1/2 частки нерухомого майна. 28 лютого 2025 року відповідач, діючи від її імені на підставі зазначеної вище довіреності, уклав з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу 1/2 частки нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: землі -02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н.М., реєстровий №89. Згідно п.2.1. вказаного договору, продаж частки земельної ділянки вчинено за 190 000,00 грн, які відповідач (представник продавця) одержав до підписання цього договору. Згідно п. 2.2 вказаного договору від 28.02.2025 року, відповідач (представник продавця), своїм підписом на договорі підтвердив проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану частку земельної ділянки, отримання від покупця грошей в сумі 190 000,00 грн та відсутність щодо нього (продавця) претензій фінансового та майнового характеру. Згідно п. 2.3 вказаного договору продаж частки житлового будинку вчинено за 1 450 000,00 грн, які представник продавця одержав до підписання цього договору. Згідно п.2.4 договору від 28.02.2025 року, відповідач (представник продавця), своїм підписом на договорі підтвердив проведення зі сторони покупця повного розрахунку за продану частину житлового будинку, отримання від покупця грошей у сумі 1 450 000,00 грн та відсутність щодо нього претензій фінансового та майнового характеру. Загальна сума отриманих коштів відповідачем за договором купівлі - продажу від 28.02.2025 року складає 1 640 000,00 грн. З моменту продажу житлового будинку та земельної ділянки, і отримання коштів за них ще до підписання договору купівлі - продажу, відповідач кошти не повернув. На момент укладення договору купівлі - продажу частки житлового будинку та частки земельної ділянки вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Отже не могла особисто приїхати в Україну та особисто укласти договір купівлі - продажу і отримати кошти нарочно, так як була вагітною.
В липні 2025 року представник відповідача через систему « Електронний суд» надала відзив на позовну заяву ( а.с.85-87), в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вказує, що 15 червня 2020 року відповідач уклав попередній договір, відповідно до якого зобов'язався купити на власні кошти земельну ділянку та будинок, який продавець зобов'язався побудувати для відповідача. Сторони домовились, що загальна сума договору складатиме суму еквівалентну 75 000 дол. США. Всі ці кошти були передані відповідачем особисто продавцю в повному обсязі. 16 липня 2020 року укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002. У зв'язку з тим, що документи на збудований будинок щодо введення його в експлуатацію ще не були виготовлені, оформлення права власності на будинок було здійснено згодом. З кінця 2016 року, відповідач, перебував з позивачкою у стосунках, планував побудувати сім'ю з позивачкою і переїхати спільно проживати у будинок. Під час введення будинку в експлуатацію 23 жовтня 2020 року відповідач оформив половину земельної ділянки та половину будинку на позивачку. До червня 2021 року відповідач сплачував кошти за будинок та земельну ділянку і на скільки дозволяла фінансова спроможність робив ремонт у будинку. На початку 2022 року позивачка виїхала за кордон. Згодом позивачка повідомила позивачу, що зустріла іншого чоловіка і буде будувати сім'ю за кордоном. Зважаючи на те, що позивачка усвідомлювала, що будинок збудовано за рахунок відповідача, вона добровільно видала довіреність на ім'я відповідача, з правом розпорядження ним. Під час видання довіреності (11 травня 2024 року) між позивачкою та відповідачем не було жодних домовленостей про те, що відповідач повертає (сплачує) позивачці кошти, адже кошти на придбання цього будинку були виключно особистими коштами відповідача, про що позивачка знала і розуміла. З дня видачі позивачкою довіреності та до укладення відповідачем угоди у лютому 2025 року минуло майже 10 місяців і весь цей час між сторонами не виникало ні усних, ні письмових домовленостей про зобов'язання відповідача сплатити на користь позивачки коштів за частину будинку та земельної ділянки. Таким чином, між сторонами не було досягнуто згоди у формі усної чи письмової домовленості про взаємні права та обов'язки, які б могли свідчити про укладення сторонами договору доручення. Лише сама довіреність від 11 травня 2024 року, виходячи зі змісту, не є підтвердженням досягнення такої згоди та відповідно укладенням договору доручення, враховуючи односторонню природу довіреності. Довіреність від 11 травня 2024 року не визначено жодних обов'язків для відповідача, тобто за змістом довіреності, позивачка уповноважила відповідача (надала право) на здійснення певних юридичних дій без покладення на нього будь -яких обов'язків. Цією довіреністю встановлено свободу розсуду повіреного і не визначено обов'язку вчинити конкретні дії щодо передачі коштів позивачці. Відповідач діяв виключно в межах наданих йому повноважень згідно з довіреністю від 11 травня 2024 року. У силу виданої довіреності на його ім'я, у відповідача не виникло обов'язку щодо повернення грошових коштів позивачці. Зважаючи на обґрунтування позову, враховуючи правову природу довіреності, її зміст, визначений обсяг прав повіреного, характер представницьких правовідносин, які виникли між сторонами,позивачка не надала суду доказів, що відповідач діяв всупереч її інтересів чи вийшов за межі повноважень (прав), які були визначені довіреністю від 11 травня 2024 року. Доводи представника позивачки, про те, що відсутність у довіреності умов щодо повернення коштів довірителеві не звільняє повіреного від обов'язку, передбаченого п.3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України, є безпідставними, оскільки між сторонами не було укладено договору доручення про таке. Між сторонами мали місце правовідносини представництва, однак довіреність від 11 травня 2024 року не відповідає вимогам ст.ст. 1000, 1003,1006 ЦК України, а отже до спірних правовідносин вказані положення закону не можуть бути застосовані.
У відповіді на відзив ( а.с.97-101) представник позивач вказує, що доводи відповідача про те, що лише наявність довіреності не свідчить про укладення договору доручення - є помилковими та суперечать положенням чинного законодавства. У відповідності з ч. 3 ст. 244 та ст. 237 ЦК України - довіреність не виключає, а навпаки підтверджує наявність договору доручення, у випадку, якщо особа вчиняє дії в інтересах іншої особи і отримує за результатом виконання цих дій певне майно чи кошти, які підлягають передачі довірителю. Більш того, сама довіреність прямо визначає, що вона видана на підставі договору доручення, укладеного між сторонами відповідно до ст.ст. 244,1007 ЦК України. Відтак посилання на « відсутність згоди між сторонами» не ґрунтується на фактичних обставинах справи, а на суб'єктивному, нічим не підтвердженому трактуванні правових норм. У порушення п.3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України відповідач , діючи як повірений позивачки, не передав останній, як довірителю та власнику відчуженого майна, отримані від покупця гршові кошти в розмірі 1 640 000,00 грн. Вимогу про повернення грошових коштів отриманих від продажу житлового будинку та земельної ділянки відповідач залишив без уваги.
У запереченнях (а.с.152-154) представник відповідача заперечує обов'язок останнього передати позивачці грошові кошти отримані за договором купівлі продажу частки житлового будинку та частки земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки довіреність від 11.05.2024 року не містить доказів погодження сторонами в попередньо укладеному усному договорі доручення будь - яких зобов'язань відповідача по відношенню до позивачки, в тому числі щодо передачі їй коштів, також вказана вище довіреність не містить посилань на те, що сторонами погодили зобов'язання відповідача відповідно до ст. 1006 ЦК України. Також відповідач не отримував не від представника позивачки ні від самої позивачки вимоги щодо повернення коштів отриманих від продажу вищезазначених: часток житлового будинку та земельної ділянки.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог у повному обсязі та просила відмовити у їх задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку та частина земельної ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:093:3002,площею 0,04 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с.19-21).
11 травня 2024 року ОСОБА_2 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Кучеренко О.Л., уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси з питань пов'язаних з продажем належної їй частини нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: -02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002, де серед іншого зазначено: одержати належні їй гроші та майно за укладеним договором» ( а.с.22).
28 лютого 2025 року ОСОБА_4 , діючи в інтересах ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі - продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 89, згідно умов якого передав у власність покупця частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: -02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002 ( а.с.23-26).
Ціна продажу частки земельної ділянки за договором купівлі продажу від 28 лютого 2025 року становить 190 000,00 грн ( п.2.1 договору купівлі - продажу).
Ціна продажу частки житлового будинку - 1 450 000,00 грн ( п.2.3 договору купівлі - продажу).
Грошові кошти від продажу належної ОСОБА_2 частини нерухомого майна, а саме: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: -02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3210945900:01:093:3002, останній відповідачем передані не були.
01 травня 2025 року представник позивачки звернувся до ОСОБА_4 з вимогою про негайне повернення грошових коштів отриманих за договором купівлі - продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 89 у сумі 1 640 000,00грн. Дату, час та місце передачі вказаних грошових коштів узгодити особисто з ОСОБА_2 ( а.с.33-38).
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України, власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами частини 1статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї (постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18).
За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).
Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно дост.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір купівлі-продажу від 28 лютого 2025 року підписаний: зі сторони продавця ОСОБА_4 (відповідач у справі) із вказівкою «в особі представника по довіреності ОСОБА_4 », який діє від імені ОСОБА_2 згідно виданої довіреності від 11 травня 2024 року за реєстровим № 1487, а зі сторони покупця - ОСОБА_6 ( а.с.26).
Як зазначено в п.1.1 договору купівлі - продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку від 28 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 89,1/2 частка земельної ділянки належить продавцю на праві приватної власності, на підставі договору купівлі - продажу частки земельної ділянки , посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кінащук В.С.,23 жовтня 2020 року, за реєстровим № 2486. Право власності на яку зареєстровано за продавцем (позивачкою) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором: приватним нотаріусом Кінащук В.О. Ірпінський міський нотаріальний округ.
частка житлового будинку належить продавцю на праві приватної власності на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності, право власності на яку зареєстровано за продавцем державним реєстратором: приватним нотаріусом Нельзіним М.С.,12 травня 2021 року.
Отримання ОСОБА_4 коштів за договором купівлі продажу у розмірі 1 640 000,00 грн, підтверджується п.п.2.2,2.4 Договору купівлі продажу згідно якого підписанням цього договору продавець підтверджує, що покупець повністю розрахувався з ним за продану частку земельної ділянки та продану частку житлового будинку і претензій матеріального характеру до неї не має.
Судом встановлено, що передбачений цивільно-правовою угодою обов'язок відповідачем виконаний не був, ОСОБА_2 зверталася до ОСОБА_3 з приводу передачі їй грошових коштів у розмірі 1 640 000,00 грн., але останній ухиляється від виконання свого безумовного обов'язку перед довірителем.
Враховуючи те, що вимога позивача про передачу одержаних грошових коштів у зв'язку з виконанням доручення на суму 1 640 000,00 грн. була залишена без належного виконання з боку відповідача, доказів про передачу ОСОБА_2 коштів від продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку відповідачем матеріали справи не містять, що є підставою для задоволення позову.
Крім того, своїм підписом договору купівлі-продажу ОСОБА_3 підтвердив факт особистого отримання грошових коштів від покупця частки земельної ділянки та частки житлового будинку у розмірі 1 640 000,00 грн. і ця обставина є беззаперечним доказом проведення безпосередніх розрахунків між відповідачем та покупцем належної ОСОБА_2 частки земельної ділянки та частки житлового будинку.
Суд зазначає, що положення договору купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку щодо отримання коштів відповідачем у справі (у інтересах позивача) до підписання договору є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону у правовідносинах, щодо яких виник спір.
Наведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
Так, відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частина 1 ст. 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсацій від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного суду України від 06.06.2012 року № 6-49цс12.
Відповідно до ч. 3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно ч. 6 ст. 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, § 29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23, 25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються, міра, до якої суд має виконати свій обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.
У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов'язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 § 58 ЄСПЛ від 10.02.2010 року).
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Окремо суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування аргументів сторони позивача, не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов'язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги у цілому.
Враховуючи вказане, а також беручи до уваги те, що відповідач не виконав умови наданої йому довіреності (відповідно до договору доручення) від 11 травня 2024 року, та з 28.02.2025 року (час укладення Договору купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку) користується майном позивача у власних інтересах, у зв'язку із чим з 28.05.2025 року у позивача виникло право на застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення у період з 28.05.2025 року та по день подання позовної заяви (02.05.2025 року).
Представник позивача в судовому зачсіданні просив стягнути з відповідача інфляційні збитки та 3% річних за період з 28.02.2025 по 10.04.2025р.
Так, суд приймає наданий позивачем розрахунок суми боргу із застосуванням інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 3).
Відтак, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі. Тому, з відповідач на користь позивача слід стягнути суму боргу, у зв'язку із продажем майна, а саме, 1670 261,37 грн, тобто у межах заявлених позовних вимог.
Судові витрати по справі.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжного доручення ID № 9926-4975-7722-8722 від 02.05.2025 року (а.с.42) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 15 140,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.12,13,81,141,258-259,264-265,280-289 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих від продажу 1/2 частки нерухомого майна, 3% річних та інфляційних втрат про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі - 1 670 261 (один мільйон шістсот сімдесят тисяч двісті шістдесят одну) грн. 37 коп., з яких: 1 640 000, 00 грн - грошові кошти отримані за договором купівлі - продажу частки нерухомого майна від 28.02.2025 року, 5 661,37 грн - 3 % річних та 24 600,00 грн - інфляційні витрати.
Стягнути з ОСОБА_3 користь ОСОБА_2 15 140 (п'ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп. суму сплаченого судового збору.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ;
відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя М.П. Одарюк