01 грудня 2025 р. Справа № 440/7841/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 (головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко) по справі № 440/7841/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні п.4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції з 29.01.2020 при обчисленні позивачу в період із 28.04.2022 по 20.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок за період із 28.04.2022 по 20.05.2023 включно, належні суми грошового забезпечення обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених згідно з п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 в редакції з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.04.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, та провести виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум, з утриманням належних податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи.
Зазначає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Вважає необґрунтованими доводи позивача щодо необхідності визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Також зазначає, що в порушення приписів ч.1 ст.45 КАС України дії позивача щодо подання позову зводяться до зловживання своїх прав та суб'єктивного розуміння норм чинного законодавства України.
Окрім того, зазначає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Позивач не вказав і не підтвердив відповідними доказами про існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Русанова В.Б. - головуючий суддя, судді: Бегунц А.О., Калиновський В.А.
У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 на підставі заяви про відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Русанова В.Б. - головуючий суддя, судді: Бегунц А.О., П'янова Я.В.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 28.04.2022 по 19.04.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження служби відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення в меншому розмірі за невірно визначеним прожитковим мінімумом, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (Порядок № 925/5).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та
оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.
Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.
Тобто з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Водночас установлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов таких правових висновків:
Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:
- з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі №640/11131/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі № 380/17402/21.
Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 120/5264/22 вказав, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 рік не містить.
Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 року у справі №240/12647/21 зазначив, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Вказано, що в свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 та 2023 роки не містять.
Так, Законами України "Про Державний бюджет України" №294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ у 2020-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 - 2102,00 грн., 2 270,00 грн., 2481,00 грн. та 2684,00 грн., відповідно.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на правила ч.3 ст.7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 294-ІХ, 1082-IX, № 1928-ІХ, №2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі №160/14974/21.
Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Так, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23.
За останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року.
Разом з тим, грошове забезпечення позивача за період з 28.04.2022 по 19.05.2023 обчислене відповідачем без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.
Належних доказів на спростування наведеного вище відповідачем не надано до суду.
Відтак, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 29.01.2020 по 19.05.2023 мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду.
Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 року по справі №200/3757/20-а, колегія суддів зазначає, що висновки суду касаційної інстанції у вказаній постанові не впливають на вирішення даної справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 28.04.2022 по 19.05.2023 з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 28.04.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, та провести виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум, з утриманням належних податків та зборів.
Доводи апелянта , що дії позивача щодо подання позову зводяться до зловживання своїх прав та суб'єктивного розуміння норм чинного законодавства України, що суперечить приписам ч.1 ст.45 КАС України є необґрунтованими та не містять жодного документального підтвердження.
Щодо строку звернення до суду.
Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до ч.1 ст.122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, дія норми ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст.233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Судом встановлено, що позивача звільнено наказом командира НОМЕР_2 Миргородської бригади тактичної авіації (по особовому складу) від 17 квітня 2025 року №22-РС у запас за станом здоров'я, з 19 квітня 2025 року виключено зі списків особового складу (а.с.9), що не заперечується останнім, що вбачається з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.04.2025 №124.
В даному випадку про порушення своїх прав позивач міг дізнатися при звільненні з військової служби під час виплати належних йому сум грошового забезпечення.
До суду з даним позовом ОСОБА_3 звернувся 05.06.2025, тобто в межах тримісячного строку, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України.
З урахуванням наведеного вище, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на пропуск позивачем строків звернення до суду та наявністю підстав для залишення позову без розгляду, є необґрунтованими.
З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду у даній справі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 440/7841/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова