01 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5281/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Начальника регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 16 серпня 2024 р. за №171 в частині п.13, що стосується капітана ОСОБА_1 ;
- поновити військову службу та дію контракту капітана ОСОБА_1 на посаді заступника командира медичної роти з морально-психологічного забезпечення управління НОМЕР_1 окремої бригади територіальної оборони;
- призупинення військової служби, що відбулась на підставі п. 13 наказу Начальника регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 16 серпня 2024 р. за №171 і до фактичного поновлення на посаді капітана ОСОБА_1 зарахувати до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, з поновленням пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців;
- за весь час необґрунтованого призупинення військової служби нарахувати та виплатити капітану ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення та здійснити недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом; позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання доказів, на підтвердження зазначених у позові відомостей щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , а також шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надання доказів поважності причин його пропуску.
Згідно з матеріалами позову вказана ухвала була отримана позивачем 18 листопада 2025 року.
Відтак, строк для усунення недоліків позову та виконання вимог ухвали суду від 11 листопада 2025 року завершився 28 листопада 2025 року.
З наявних матеріалів вбачається, що у встановлений судом строк позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позову, до якої додано копію паспорта, згідно з яким місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Також у поданій заяві про усунення недоліків позову позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, поновити його та відкрити провадження у справі.
Вказане суд розцінює як повторне клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та зазначає таке.
Так, в обґрунтування поданого клопотання позивач, зазначаючи інші підстави пропуску строку звернення до суду з цим позовом, вказав про те, що починаючи з 19 липня 2024 року відносно нього застосовувалися примусові заходи медичного характеру, через що він був обмежений у пересуванні та перебував під дією сильнодіючих лікарських засобів, які були призначені для прийому лікарями-психіатрами. Зазначені примусові заходи медичного характеру були припинені лише у березні 2025 року. Впродовж указаного періоду позивач підтримував зв'язок зі своїм адвокатом Станкевичем М.С., однак навіть після закінчення проходження примусових заходів медичного характеру позивач продовжує перебувати під наглядом психіатра і вимушений регулярно звертатися до закладів охорони здоров'я для проходження амбулаторного лікування. Відповідно, саме з кінця березня - початку квітня 2025 року позивач і почав звертатися до відповідача для вирішення питань стосовно проходження служби. До зазначеного часу позивач не мав можливості підготувати позовну заяву з додатками та звернутися з нею до суду.
Розглянувши вказане клопотання та перевіривши наявні матеріали, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, позивач виражає незгоду з наказом начальника Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 16 серпня 2024 року №171, яким капітану ОСОБА_1 призупинено військову службу і він вважається таким, що не виконує (не несе) обов'язки військової служби з 16 січня 2024 року.
Тобто, спірні відносини стосуються проходження позивачем публічної служби.
Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом почався з наступного дня з дати винесення зазначеного вище наказу, яким позивачу призупинено військову службу, і, відповідно, тривав з 17 серпня 2024 року по 17 вересня 2024 року.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 04 листопада 2025 року (згідно відмітки на конверті, яким даний позов направлено на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду), тобто із значним (більше 1 року) пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Факт пропуску звернення до суду з цим позовом визнається позивачем, про що свідчить заявлена у позові вимога про визнання поважними причин пропуску звернення до суду з цим позовом та поновлення такого строку.
Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
Надаючи ж оцінку іншим підставам пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначеним у поданій на виконання вимог ухвали суду від 11 листопада 2025 року заяві про усунення недоліків позову, варто зауважити таке.
Так, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску звернення до суду з цим позовом, наведених у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому на виконання вимог ухвали від 11 листопада 2025 року, суд зазначає, що в такому не зазначено жодних обставин, які унеможливлювали або істотно перешкоджали ОСОБА_1 (особисто або в порядку представництва) своєчасно звернутися до суду з цим позовом. Зокрема, вказуючи про те, що під час застосування примусових заходів медичного характеру позивач знаходився під дією сильнодіючих лікарських засобів і знаходився під наглядом психіатра, через що він був обмежений у пересуванні, а також про те, що після закінчення строку застосування примусових заходів медичного характеру позивач перебуває на постійному лікуванні, то на підтвердження зазначених доводів не надано жодних належних доказів.
Надані ж до клопотання ухвала Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 липня 2024 року у справі №725/3579/24 та ухвала Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 березня 2025 року у справі №727/2544/25 підтверджують лише факт початку застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру у примусовому порядку та прийняття судом рішення про закінчення їх застосування.
Доводи позивача про перебування його на амбулаторному лікуванні суд оцінює критично, адже під поняттям «амбулаторне лікування» розуміється таке лікування, яке здійснюється за місцем проживання або можливістю відвідування хворим лікувального закладу. Тобто, фактично, названий вид лікування не передбачає здійснення госпіталізації хворого до закладу охорони здоров'я, останній може відвідувати медичний заклад для консультацій, процедур або обстежень, але не залишається там цілодобово, в той час як стаціонарне лікування передбачає розміщення хворого у лікарні з дотриманням певного режиму лікування та постійним перебуванням у закладі охорони здоров'я. Амбулаторне лікування передбачає, що пацієнт може жити звичайним життям, не порушуючи свій розпорядок дня, і періодично відвідувати медичний заклад для отримання необхідної допомоги.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивач, проходячи амбулаторне лікування, не знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому особисто або ж через представника звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
Доводи клопотання про поновлення строку звернення до суду у вказаній вище частині не є об'єктивними перешкодами чи труднощами, які зумовили пропуск строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування не перешкоджало позивачу звернутися до суду у межах строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно ж посилань позивача на те, що з питаннями щодо подальшого проходження служби позивач почав звертатися до відповідача з кінця березня - початку квітня 2025 року, тобто після завершення проходження примусових заходів медичного характеру, то такі також є безпідставними і не свідчать про те, що позивач був позбавлений фізичної можливості звернутися до суду з цим позовом аж до 04 листопада 2025 року.
При цьому суд зазначає, що навіть якщо враховувати факт завершення перебування позивача на проходженні примусових заходів медичного характеру наприкінці березня - початку квітня 2025 року, то заявлене до суду клопотання не містить жодних обставин, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з цим позовом протягом строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, починаючи з квітня 2025 року (тобто, протягом травня 2025 року).
Суд зауважує, що позивачем не надано доказів, які свідчать про наявність виняткових, особливих і непереборних обставин об'єктивного характеру, які унеможливили або істотно ускладнили подання позовної заяви, а також доказів того, що він вчинив усі необхідні дії, які свідчили би про бажання реалізувати у повній мірі свої процесуальні права під час перебування на амбулаторному лікуванні.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку “повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Беручи до уваги наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зауважує, що у заявленому клопотанні про поновлення строку звернення до суду не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем та його представником у встановлений законом строк усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що зі змісту доводів, наведених позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданого на виконання вимог ухвали суду від 11 листопада 2025 року, не вбачається обставин, які були б пов'язані з дійсними істотними труднощами та наявністю перешкод об'єктивного і непереборного характеру, які б унеможливили або значно утруднили можливість реалізації ОСОБА_1 особисто або в порядку представництва права на судовий захист у строк, установлений процесуальним законом для звернення до адміністративного суду.
Не звернення до суду з адміністративним позовом через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Тому, наведені представником позивача причини пропуску строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Згідно пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі та зобов'язання вчинити дії.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі та зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
3. Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк