Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 грудня 2025 р. № 640/26100/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, провулок Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільнені виплати,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі 67544,62 грн.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 було відкрито провадження в адміністративній справі.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025, передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025.
Відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 вказана справа передана на розгляд судді Полях Н.А.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 26 грудня 2019 року наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.12.2019 №813/03 позивача призначено на посаду головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Київській області Відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
09 червня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято наказ №2869/05, про звільнення позивача з посади 11 червня 2021 року відповідно до частини другої ст. 86 ЗУ «Про державну службу».
В адміністративному позові позивач посилається на те, що оскільки днем звільнення з посади є 11.06.2021, а фактичний розрахунок здійснено лише 06.08.2021, в даному випадку мало місце затримки розрахунку при звільнені у відповідний період без поважних причин. При звільненні відповідачем не виплачено всіх сум, що повинні були бути виплачені в день звільнення. Як убачається з довідки-виписки банку АТ КБ «Приватбанк» по особовому рахунку /картці повний розрахунок по заробітній платі здійснено лише 06.08.2021, тобто через 56 днів після звільнення.
Позивач вважає, що є підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14.06.2021 по 06.08.2021. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника винести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 червня 2021 року №2869/05 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Київській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 11 червня 2021 року відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Позивач в адміністративному позові посилається на те, що фактичний розрахунок відповідачем здійснено лише 06.08.2021, а тому наявні підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 14.06.2021 по 06.08.2021.
Разом з тим, як встановлено з наявних у матеріалах справи доказів, остаточний розрахунок із позивачем був здійснений відповідачем 30 червня 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням від 29.06.2021 №3439, витягом з реєстру перерахувань заробітної плати за червень 2021 року та розрахунковим листком за червень 2021 року.
Так, вказані докази підтверджують перерахування позивачу всіх належних при звільненні сум саме 30 червня 2021 року.
Посилання позивача на виписку по банківському рахунку, відповідно до якої 06.08.2021 останньому надійшли кошти, не може бути належним доказом затримки розрахунку при звільненні.
Як убачається зі службових записок та витягу з реєстру використання коштів, виплата, здійснена відповідачем 06.08.2021, стосувалася відшкодування витрат на відрядження позивача.
Вказані кошти не належать до структури заробітної плати та не відносяться до сум, які повинні бути виплачені працівникові при припиненні трудових відносин відповідно до статей 47 та 116 КЗпП України.
Суд зазначає, що позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана у банківській виписці виплата за 06.08.2021 є частиною його заробітної плати, компенсацією за невикористані дні відпустки або будь-якою іншою виплатою, яка відноситься до належних при звільненні сум у розумінні статті 117 КЗпП України.
Разом з тим, судом встановлено, що на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 червня 2021 року № 2869/05 ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста сектору судової роботи та міжнародного співробітництва у Київській області відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 11 червня 2021 року відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Як вбачається з платіжного доручення від 29 червня 2021 року № 3439 та витягу з реєстру перерахувань заробітної плати, остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 30 червня 2021 року, тобто з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації у відповідності до положень зазначеної норми права за період з моменту звільнення і до проведення з ним фактичного розрахунку (з 12.06.2021 по 30.06.2021).
Виходячи з положень статті 27 Закону України Про оплату праці, за правилами, передбаченими абзацу третього пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова) обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 3 розділу 3 Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Згідно із підпунктом (б) пунктом 4 розділу 3 Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до довідки про доходи, за квітень 2021 року заробітна плата позивача складала - 12 969 грн. 25 коп., а за травень 2021 - 14 706 грн. 17 коп.
З наведеного вбачається, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає з податками - 14 566 грн. 00 коп., а середньоденна- 728 грн. 30 коп.
Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені, обчислений шляхом множення середньоденного заробітку позивача (728 грн. 30 коп.) на кількість днів затримки розрахунку з 12.06.2021 по 30.06.2021 (19 днів) становить 13 837,70 грн.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 837,70 грн.
Враховуючи встановлені у справі обставини та положення норм трудового законодавства, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Судом встановлено, що предметом даного адміністративного позову є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вказані правовідносини врегульовано положеннями КЗпП України.
Станом на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів були врегульовані статтею 233 КЗпП України.
Зазначеною нормою права було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що строк на звернення до суду з цим позовом позивач не пропустив, а тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом є необґрунтованим та безпідставним.
Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копії договору про надання правової допомоги від 01.09.2021, ордеру серії КВ № 270049 від 09.09.2021, Акту приймання-передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2021 року від 09.09.2021, Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги від 01 вересня 2021 року від 09 вересня 2021 р.
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу вимог ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».
Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».
Суд, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу враховує, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування.
Таким чином, враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на предмет позову, фактичний об'єм виконаної роботи, а також те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 6000 грн.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що за подачу даного адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, провулок Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільнені виплати - задовольнити частково.
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, провулок Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 837,70 грн. (тринадцять тисяч вісімсот тридцять сім гривень 70 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, провулок Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. (шість тисяч гривень).
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року.
Суддя Н.А. Полях