Справа №500/4662/25
01 грудня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (надалі -позивач) через представника - адвоката Семененко Л.М. звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних (застосунок Резерв+) щодо перебування в розшуку військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.210, ч.3 ст.210-1 КУпАП;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (застосунок Резерв+) про відсутність правопорушень у військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за порушення правил військового обліку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 26.07.2021 позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ). Військово-облікові дані уточнено вчасно - 01.08.2024. У відповідь на адвокатський запит відповідачем було надано відповідь, з якої вбачається, що станом на 25.06.2025 ОСОБА_1 перебуває в розшуку за порушень правил військового обліку.
Оголошення позивача ІНФОРМАЦІЯ_7 з 21.03.2025 в розшук є безпідставним та протиправним, оскільки не допускав порушень правил військового обліку та не вчиняв будь-яких адміністративних правопорушень. Відомості про направлення ІНФОРМАЦІЯ_7 01.01.2025 за його місцем проживання повістки про необхідність явки 14.01.2025 в другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_3 не відповідають дійсності, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не прибув за викликом, не повідомив поважної причини, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 та ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивача внесено в розшук 21.03.2025, той факт, що інформацію внесено 22.07.2025, не означає, що правопорушення не було вчинено. Дата внесення не є датою виникнення правових наслідків. Повідомлення про розшук було оформлено відповідно до службових процедур. Пройдене ВЛК у 2021 році та уточнення даних у серпні 2024 року не звільняє позивача від обов'язку з'являтися за новими викликами в рамках оновлених процедур мобілізації (ПКМ №560, нові вимоги щодо уточнення обліку й проходження огляду).
Позовні вимоги є необґрунтованими, доказів порушення відповідачем норм законодавства позивач не надав. Всі дії відповідача були вчинені в межах чинного законодавства.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно відомостей електронного військово-облікового документа, сформованого через додаток Резерв+, наявний запис про порушення позивачем правил військового обліку.
У відповідь на адвокатський запит відповідачем було надано відповідь, з якої вбачається, що станом на 25.06.2025 ОСОБА_1 перебуває в розшуку за порушень правил військового обліку. У відповідності до п.34, п.44 "Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", затвердженого ПКМ України №560 від 18.05.2024 (зі змінами), з метою уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа, з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (ТЦК та СП) та проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, військовозобов'язаному ОСОБА_1 , 01.01.2025 було надіслано повістку засобами поштового зв'язку про прибуття 14.01.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Лист повернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою у довідці про причини повернення / доставлення "адресат відсутній за вказаним адресом".
На вказану у повістці дату і час ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув, підтверджуючих документів відповідно до ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не надав, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210, ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Посилаючись на безпідставність твердження відповідача щодо вчинення адміністративного правопорушення та вважаючи протиправними дії щодо внесення відомостей в Реєстр про порушення позивачем правил військового обліку, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII(далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів. (абзац 2 пункту 3 Порядку №1487)
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно частини першої статті 6 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості:
1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_8 є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, до повноважень якого віднесено забезпечення актуалізації бази даних шляхом внесення до Реєстру персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Як слідує зі змісту описово-мотивувальної частини позовної заяви, позивач обґрунтовує порушення своїх прав протиправними, на його думку, діями відповідача, які полягають у внесенні в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_2 правил військового обліку, відповідальність за що передбачена статтями 210, 210-1 КУпАП.
При цьому, заперечує факт вчинення такого правопорушення, адже відповідач не надав жодних доказів умисного порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Суд критично оцінює вказаний довід позивача з огляду на наступне.
З наведеного вище правового регулювання слідує, що до повноважень відповідача, як органу ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів належить внесення відомостей про притягнення таких осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП.
КУпАП не містить визначення поняття "притягнення до адміністративної відповідальності".
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.05.2021 у справі №824/1164/18-а досліджував визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності.
Позиція Верховного Суду полягає в тому, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При обґрунтуванні такого висновку суд послався на таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
"1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину".
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
З наведеного слідує, що обґрунтовуючи протиправність дій відповідача щодо внесення у Реєстр відомостей про порушення ним правил військового обліку позивач помилково ототожнює поняття "притягнення до адміністративної відповідальності" та "адміністративна відповідальність", оскільки для реалізації процедури притягнення до адміністративної відповідальності достатнім є складання протоколу про адміністративне правопорушення або інший спосіб фіксації правопорушення уповноваженим органом.
Повертаючись до обставин даної справи слід зазначити, що відповідно до положень статті 235 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Аналогічні положення містить пункт 79 Порядку №1487, яким передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, розвідувальних органів).
Статтею 259 КУпАП визначено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.
Абзацом 6 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 210 КУпАП, вимога про складання протоколу про адміністративне правопорушення не є імперативною, оскільки законодавець передбачає обставини, за яких складання такого протоколу не вимагається.
У такому випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, встановлені районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, як уповноваженим на розгляд справи органом, обставини щодо вчинення особою правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, є самостійною підставою для відкриття процедури притягнення до адміністративної відповідальності.
Як слідує з матеріалів справи, підставою для висновку відповідача щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення (порушення правил військового обліку), стали встановлені відповідачем обставини щодо неприбуття ОСОБА_2 за попередньо надісланою повісткою.
Враховуючи, що за наведеного вище правового регулювання наявність протоколу про адміністративне правопорушення за ст.210, ст.210-1 КУпАП не є обов'язковою, а відповідач є органом, уповноваженим як на розгляд справ про адміністративні правопорушення за вказаною статтею, так і на ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому з урахуванням встановленим судом обставин відповідач мав правові підстави для внесення до такого Реєстру відомості про притягнення позивача до адміністративної відповідальності внаслідок порушення останнім правил військового обліку.
Слід зазначити, що аналізуючи обставини даної справи за посилаючись на положення КУпАП суд надає правову оцінку діям відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів виключно на предмет дотримання визначеної законом адміністративної процедури та в контексті критеріїв, визначених статтею 2 КАС України.
Доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, суд не бере до уваги, оскільки вказане виходить за межі повноважень адміністративного суду.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 20 КАС України визначено розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів.
Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. (пункт 1 частини першої статті 20 КАС України)
При цьому, особливість провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності передбачена статтею 286 КАС України. Згідно частини першої вказаної статті, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, у випадку незгоди з рішеннями (діями) відповідача щодо притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не позбавлений права на їх оскарження до місцевого загального суду як адміністративного, з дотриманням визначеної законом процедури.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позову, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 01 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ).
Головуючий суддя Мартиць О.І.