Справа № 500/4078/25
01 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», викладену в листах від 26.01.2025 року № 1655/1007 та від 15.06.2025 року № 1655/6124, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не висловив бажання продовжувати військову службу, і у встановленому порядку, через командира в/ч НОМЕР_2 , де проходить службу, подав рапорт про звільнення, однак, у звільненні йому було відповідачем безпідставно відмовлено. Просить врахувати, ОСОБА_1 , у відповідності з визначеним Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 переліком документів, які надаються разом з рапортом про звільнення, було додано висновок ЛКК КНП «ЦПММСД» Білобожницької сільської ради Чортківського району Тернопільської області № 7/665 від 18.12.2024 року, в якому чітко зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду. Вважає, що довідка до акту огляду МСЕК взагалі не містить розділу, в якому зазначається потреба інваліда у постійному сторонньому догляді, а тому твердження відповідача, що документом який підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді для осіб з інвалідністю є саме довідка до акта огляду МСЕК, а не висновок ЛКК, є хибними. На думку позивача, у ОСОБА_1 немає необхідності доведення відсутності інших осіб, які могли б здійснювати постійний догляд за його дружиною, оскільки підпункт 23 п. 5 додатку 19 Інструкції не містить даної вимоги; зазначені відповідачем документи передбачені пп. 22 п. 5 додатку 19 Інструкції, який визначає перелік документів для звільнення з військової служби у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати, а це інша підстава для звільнення і діє вона під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), - у разі наявності дружини (чоловіка) з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) з інвалідністю І чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати
Ухвалою суду від 11.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№5618/25 від 17.07.2025), в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зауважує, що позивач звертаючись з рапортом на звільнення та додаючи довідку ЛКК, в якій визначено потребу у постійному сторонньому догляді за дружиною, вважав, що дана довідка є документом, який підтверджує наявність у його дружини необхідності у постійному сторонньому догляді. На думку представника відповідача, позиція позивача є хибною, оскільки довідка ЛКК надана позивачем є неналежним документом, оскільки, враховуючи наявність у дружини позивача інвалідності ІІ групи, визначення потреби у постійному сторонньому догляді не входить до повноважень ЛКК, а є виключною компетенцією МСЕК. Просить врахувати, що позивач, намагається звільнитись за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ( необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи), відтак можна прийти до висновку, що відповідно до чинного законодавства та відповідно до постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, якщо дружина є інвалідом I чи II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, то це підтверджується тільки довідкою МСЕК. Проте в наданій позивачем довідці МСЕК серії 12 ААГ №734089 зазначено лише необхідність створення спеціальних умов праці.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримала позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (вх.№7282/25 від 17.09.2025), яку суд розцінює як заперечення на відповідь на відзив, в яких заперечив проти позовних вимог, просить позов задовольнити повністю.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
28.12.2024 року позивачем подано рапорт про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи. Позивачем до рапорту долучені нотаріально посвідчені копії наступних документів: свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , посвідчення серії НОМЕР_5 , довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №734089, заключення ЛКК №71665від 18.12.2024, висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі №71665, паспорта дружини ОСОБА_2 , паспорта ОСОБА_1 , картки платника податків ОСОБА_1 , висновку ЛКК №1/608.
Однак, листом від 26.01.2025 року № 1655/1007 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 документи на звільнення солдата ОСОБА_1 були повернуті командиру ВЧ НОМЕР_2 без реалізації, у зв'язку з відсутністю правових підстав для звільнення.
До листа був долучений правовий висновок помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_4 , відповідно до якого, вказана особа прийшла до висновку про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі абзацу 11 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки, довідка до акта огляду МСЕК відносно ОСОБА_2 не містить інформації про те, що остання потребує постійного стороннього догляду, а наданий ОСОБА_1 висновок ЛКК відносно ОСОБА_2 не є документом, який підтверджує потребу інваліда у постійному сторонньому догляді.
13.02.2025 року представником позивача до Міністерства оборони України була направлена скарга на протиправну бездіяльність командира в/ч НОМЕР_1 з проханням: провести перевірку стосовно протиправної бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення по суті рапорту солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи, забезпечити розгляд рапорту солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 11 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи і прийняття командуванням частини НОМЕР_1 відповідного рішення.
Листом Військової частини НОМЕР_6 від 01.04.2025 за №1433/2/4283 солдату ОСОБА_1 рекомендовано повторно подати рапорт про звільнення його з військової служби на підставі 11 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи та всі документи, які підтверджують та дають право на звільнення.
В подальшому 09.06.2025 до військової частини НОМЕР_1 надійшов пакет документів (вх.№12144) командира військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , солдата ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абзацу 11 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд догляду за дружиною з інвалідністю II групи. Вихідні матеріали: Супровідний лист № 1671/2443 від 08.06.2025, клопотання про звільнення солдата ОСОБА_1 , рапорт солдата ОСОБА_1 від. 28.05.2025, аркуш бесід від 02.06.2025, подання до звільнення з військової служби від 08.06.2025, копія свідоцтва про шлюб від 21.12.2024, копія посвідчення особи з інвалідністю від 23.12.2024, копія довідки до акту МСЕК №734089 на ОСОБА_2 , копія заключення ЛКК №7/665 від 18.12.2024 р. на ОСОБА_2 , копія висновку ЛКК №7/665 від 18.12.2024 р. на ОСОБА_2 , Акт про встановлення факту здійснення постійного догляду, копію паспорта ID картки на ОСОБА_2 , копію паспорта ID картки ОСОБА_1 , копія висновку ЛКК №1/608 від 20.12.2024 на ОСОБА_1 , Витяг з ДРАЦС від 12.02.25, Акт обстеження сім'ї та встановлення факту здійснення догляду № 199, копія акту обстеження сім'ї та встановлення факту здійснення догляду № 199, Довідка Білобожницької сільської ради № 01-14/207 від 16.05.25, Копія довідки Білобожницької сільської ради № 01-14/207 від 16.05.25, Лист на ім'я адвоката Галини Степаненко, від 13.05.2025, копія листа на ім'я адвоката Галини Степаненко, від 13.05.2025.
За наслідками розгляду вказаних вище документів на адресу позивача скеровано лист №1638 від 16.06.2025, до якого долучено правовий висновок про відсутність підстав для звільнення позивача з лав Збройних сил України. Зокрема, вказано, що як вбачається з переліку документів наданих до звільнення ОСОБА_1 , останній не містить обов'язкового складу документів, що вимагається для прийняття рішення про звільнення. А саме відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки та в наданій довідці МСЕК відсутня інформація про потребу в постійному сторонньому догляді.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який триває і до сьогодні.
При цьому, Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
В абзаці 11 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону №2232-XII зазначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п. 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 п. 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції № 170).
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах визначених в Законі № 2232-XII, а саме серед інших у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із тим, що позивач вважає протиправною та такою, що підлягає до скасування відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», викладену в листах від 26.01.2025 року № 1655/1007 та від 15.06.2025 року № 1655/6124.
Відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», доводи відповідача зводяться до того, що додана довідка МСЕК №734089 визначає у ОСОБА_2 . ІІ групи інвалідності з дитинства та умови праці у спеціально створених умовах, необхідність у постійному сторонньому догляді, вказаною довідкою не визначено.
Як встановлено судом, дружина позивача ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_7 ) є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №734089.
Згідно із заключенням ЛКК №7/665 від 18.12.2024, виданим КНП "ЦПММСД" Білобожницької сільської ради, ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з дитинства, потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі.
У відповідності до Висновку №7/665 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації №080-4/о), ОСОБА_2 , особа з інвалідністю ІІ групи з дитинства, потребує постійного стороннього догляду, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Так, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 (далі Положення № 1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
За правилами пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Підпунктом 1 пункту 11 вказаного Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Таким чином, аналіз норм Положення № 1317 дає суду підстави для висновку, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності. Комісія, у свою чергу, при встановленні особі інвалідності, також встановлює, чи потребує така особа в стороннього нагляду, догляду або допомоги чи реабілітації.
При цьому, суд відмічає, що Положення № 1317 не наділяє медико-соціальні експертні комісії надавати довідки про потребу в постійному сторонньому догляді особам, яким інвалідність не встановлена.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 року №189, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Із аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Аналогічний підхід щодо застосування норм права щодо надання висновків ЛКК про необхідність постійного догляду як підстав для реалізації законодавчих положень, пов'язаних з проходженням військової служби, застосовано Верховним Судом у постановах від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23 та від 11.04.2023 року у справі №420/16689/23.
Слід також зазначити, що наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» №407 від 09.03.2021 року затверджено також форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та Інструкцію щодо її заповнення.
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», Висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №110 від 14.02.2012 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року №859.
Отже, суд вважає, що подане позивачем до рапорту про звільнення з військової служби заключення ЛКК №7/665від 18.12.2024, висновок ЛКК №7/665 від 18.12.2024 є належними і достатніми доказами на підтвердження того, що дружина позивача ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
Разом з тим, у спірному випадку відповідачем не проаналізовані документи, які подані позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи ОСОБА_2 .
Щодо доводів відповідача про те, що висновок ЛКК не може бути визнаний як документ для звільнення позивача зі служби, з огляду на те, що згідно положень постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 року підтвердженням необхідності постійного стороннього догляду для осіб понад 18 років є висновок МСЕК, а не ЛКК то суд зазначає, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413.
Наведені вище обставини, на переконання суду, свідчать про неповноту розгляду відповідачем поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення за наслідками його розгляду.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Крім цього, вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що частинами першою та другою статті 245 КАС України вказано, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень, та без оцінки документів, поданим позивачем разом із рапортом на звільнення, приймати рішення про звільнення з військової служби, а може лише зобов'язати відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.
Отож, оскільки відповідачем не проаналізовані документи, які подані позивачем разом із рапортом про звільнення з військової служби, з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 28.05.2025 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи ОСОБА_2 , прийнявши відповідне рішення. з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання наявності підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: Договір про надання правової допомоги №04/25 від 12.02.2025, квитанцію №3112232 від 12.02.2025, ордер на надання правничої допомоги серії АА №1597698 від 03.07.2025.
Крім цього, до позовної заяви позивачем долучено попередній розрахунок витрат, які поніс ОСОБА_1 у зв'язку із розглядом даної справи, в загальній сумі 25000,00 грн.
Однак, документів, складених сторонами, про приймання-передачі послуг суду не надано.
Разом з тим, суд з урахуванням правового висновку у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 (справа №686/5064/20), від 05.03.2021 (справа №200/10801/19-а), від 16.03.2021 (справа №520/12065/19), від 23.12.2021 (справа №280/1361/21) виходить з того, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником відповідача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем у суді в розмірі 25000 грн, є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Вказана сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу представником відповідача в розмірі 25000,00 грн не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням співмірності та пропорційності витраченого часу, суд вважає, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
За таких обставин суд вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», викладену в листах від 26.01.2025 року №1655/1007 та від 15.06.2025 року № 1655/6124.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.05.2025 про звільнення з військової служби згідно підпункту «г» пункту 3 частини 5, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з інвалідністю II групи, ОСОБА_2 , прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 01 грудня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_8 ),
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ).
Головуюча суддя Дерех Н.В.