28 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/4347/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 листопада 2024 року № 134150010288 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року, з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року, а також період здійснення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом;
- провести розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням від 19 листопада 2024 року № 134150010288, прийнятим за принципом екстериторіальності (далі - також спірне/оскаржуване рішення), відповідач-1 відмовив йому в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу, який за обрахунками відповідача-1 становить 07 років 08 місяців 02 дні за необхідних 13 років. Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача-1, уважає його протиправним, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Розбіжності в одній літері в написанні по батькові позивача пояснюються помилкою в перекладі, що не може впливати на реалізацію позивачем права на пенсійне забезпечення. Працівник не може нести негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а недотримання усіх формальних вимог під час заповнення трудової книжки. Відповідач-1 не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Спірні періоди роботи не містять недопустимих перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені відповідно до встановлених правил. Отже, відсутні підстави для незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року, з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року. Що стосується періоду ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року, то позивач сплачував страхові внески та єдиний податок, що підтверджується належними та допустимими доказами, тож такий період повинен бути зарахований до його страхового стажу.
У зв'язку з наведеним за захистом свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Відповідач-1, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 29 березня 2025 року, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем-1 відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що згідно з поданими позивачем для призначення пенсії документами його вік становив 54 роки 04 місяці 04 дні, а страховий стаж - 07 років 08 місяців 02 дні. За результатами розгляду поданих документів до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди: період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року, оскільки вказане на першій сторінці документу по батькові (російською - « ОСОБА_2 ») не відповідає паспортним даним заявника (російською - « ОСОБА_3 ), крім того, період роботи з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, оскільки записи про звільнення засвідчені печаткою, непридатною до сприйняття її змісту (нечитабельною); періоди роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року згідно з довідкою від 06 листопада 2024 року № К-815, оскільки вказане по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 »; період роботи з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року згідно з довідкою від 06 листопада 2024 року № К-814, оскільки вказане по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 »; період ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України; період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2016 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, дії відповідача-2 є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, законах України, а тому вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.
На спростування доводів відповідача-2, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково вказує, що різне написання по батькові позивача не може нівелювати його право на зарахування до страхового стажу періодів роботи та позбавляти права на належне пенсійне забезпечення. Вказані відповідачем-2 у спірному рішенні недоліки та наведені у відзиві відповідача-1 аргументи не можуть бути підставою для неврахування оспорюваних періодів роботи до страхового стажу, оскільки такі недоліки є формалізмом, який не спростовує факту зайнятості позивача на відповідних роботах. Суду подано належні та допустимі докази того, що позивач у спірні періоди сплачував до Пенсійного фонду України страхові внески та внески у складі єдиного податку через управління Державного казначейства України. Аналізу цих доказів і кожного доказу окремо у відповіді на відзив не наведено.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 11 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 28 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю третьої групи внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 022374 від 09 жовтня 2024 року.
13 листопада 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою та необхідними документами про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 листопада 2024 року № 134150010288, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу (07 років 08 місяців 02 дні замість необхідних 13 років).
У цьому рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року, оскільки вказане на першій сторінці документу по батькові (російською - ОСОБА_6 ) не відповідає паспортним даним заявника (російською - ОСОБА_7 ), крім того:
- у періодах роботи з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року записи про звільнення засвідчені печаткою, непридатною до сприйняття її змісту (нечитабельною);
- періоди роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року згідно з довідкою від 06 листопада 2024 року № К-815, оскільки вказане по батькові ОСОБА_4 не відповідає паспортним даним заявника ОСОБА_5 ;
- період роботи з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року згідно з довідкою від 06 листопада 2024 року № К-814, оскільки вказане по батькові ОСОБА_4 не відповідає паспортним даним заявника ОСОБА_5 ;
- період ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України;
- період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2016 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача-1, уважаючи його протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 листопада 2024 року № 134150010288 про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
За змістом пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія по інвалідності.
Відповідно до статті 30 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно зі статтею 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тому разі, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Суд встановив, що до заяви від 13 листопада 2024 року про призначення пенсії по інвалідності позивач додав, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року та довідки, видані Архівним відділом Золочівської районної державної адміністрації Львівської області від 06 листопада 2024 року № К-814 та № К-815 (далі - також архівна довідка № 814 та № 815 відповідно).
Згідно із записами, вчиненими у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року, позивач працював, зокрема у такі періоди (які є спірними):
- з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року - у Струтинському спиртзаводі на посаді камінщика по третьому розряду;
- з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року - у Струтинському спиртзаводі на посаді камінщика по третьому розряду;
(вказані вище періоди роботи позивача додатково підтверджуються архівною довідкою № 815)
- з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року - у кооперативі «Палімер» на посаді робітника;
- з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року - у кооперативі «Компакт» (перейменований у ТОВ «Компакт») на посаді робітника.
Згідно з архівною довідкою № 814 позивач у період з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року працював у ДПКП «Маркет - сервіс плюс чотири» на посаді водія автобуса.
Отже, вказані вище періоди роботи позивача належно підтверджені трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року та архівними довідками № 814, № 815, що узгоджується із приписами пунктів 1, 3 Порядку № 637.
Записи про прийняття та звільнення позивача з роботи за спірні періоди зроблені у трудовій книжці з посиланням на відповідні накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи. Записи про роботу точні, чіткі, виправлень та закреслень не містять. Записи про звільнення засвідчені підписом уповноваженої особи та скріплені печаткою підприємства.
Щодо покликань відповідачів на те, що у періодах роботи з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року та з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року записи про звільнення засвідчені печаткою, непридатною до сприйняття її змісту (нечитабельною), суд зазначає таке.
У періоди вчинення зазначених записів про звільнення діяли:
- Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162);
- Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктами 1.4 обох Інструкцій було передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд встановив, що спірні записи про звільнення позивача скріплені печатками підприємства, що відповідає вимогам Інструкцій № 162 та № 58.
Те, що ці печатки нечитабельні, не позбавляє позивача права на зарахування відповідних періодів його роботи до страхового стажу, адже за якість проставлення печаток адміністрацією підприємства працівник не відповідає.
До того ж працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 593/1452/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 300/860/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу під час призначення пенсії.
З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року та з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року через скріплення записів про звільнення нечитабельними печатками.
Щодо покликань відповідачів на розбіжності в написанні по батькові позивача в наданих ним документах суд зазначає таке.
Так, згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22 липня 1970 року та паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 від 09 липня 1970 року позивач має по батькові « ОСОБА_5 ».
У трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року по батькові позивача записано російською мовою як « ОСОБА_2 ».
В архівних довідках № 814 та № 815 по батькові позивача вказано як « ОСОБА_4 ».
Отже, наявні розбіжності в написанні по батькові позивача у згаданих вище документах, зокрема між « ОСОБА_5 » у паспортному документі та « ОСОБА_4 » в архівних довідках.
Суд відзначає, що причина виникнення таких розбіжностей може пояснюватися як поліваріантністю чоловічих особових імен спільного етимологічного походження «Зеновій» і « ОСОБА_8 » та документальною фіксацією варіантів утворених від них по батькові у різних документах, що стосуються позивача, так і перекладом з російської мови «Зиновьевич», написаного в трудовій книжці позивача, на українське « ОСОБА_4 » і перенесення такого перекладу до змісту архівних довідок, що були видані позивачу.
Попри те, наведені вище розбіжності не ставлять під сумнів належність наданих документів позивачу та підтвердження ними трудової діяльності саме позивача.
Крім того, різне (з відмінністю в одній літері) написання по батькові позивача не може нівелювати його право на зарахування до страхового стажу періодів роботи та позбавляти права на пенсійне забезпечення.
У аспекті наведеного суд не може оминути й те, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих заявником документів, пенсійний орган наділений правом самостійного звернення до підприємств, установ, організацій, окремих осіб з метою отримання інформації, необхідної для здійснення своєї діяльності.
Суд також наголошує, що, реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема у спосіб отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, перевірки змісту і належного оформлення наданих документів, а у разі їх невідповідності вимогам законодавства, роз'яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення недоліків.
Однак жодних доказів вчинення таких дій у межах спірних правовідносин відповідачем-1 не надано.
З огляду на вказане суд відхиляє доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17 серпня 1987 року та періодів роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року згідно з архівною довідкою № К-815, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року згідно з архівною довідкою № К-814 через розбіжності в написанні по батькові позивача в наданих ним документах.
Що стосується незарахування до страхового стажу позивача періоду ведення ним підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року суд зазначає таке.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунктом 2-1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
На підтвердження факту ведення підприємницької діяльності у період з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року позивач надав такі докази:
- квитанції Ощадного банку України про сплату позивачем: страхових внесків за 1994 - 1998 роки; єдиного податку за періоди з березня по грудень 2001 року та з січня по грудень 2002 року;
- патент серії НОМЕР_4 строком дії з 01 вересня 1998 року по 10 жовтня 1998 року та сумою фіксованої плати 40,00 грн, сплачено 40,00 грн; термін дії патенту продовжено з 13 листопада 1998 року по 12 грудня 1998 року, сплачено 40,00 грн;
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою від 04 листопада 1999 року серії ДАФО № 004953 терміном дії з 04 листопада 1999 року по 31 грудня 1999 року, ставка єдиного податку 90,00 грн, сплачено 180,00 грн;
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою від 04 січня 2000 року серії АА № 110303 терміном дії з 01 січня 2000 року по 30 березня 2000 року, ставка єдиного податку 90,00 грн, сплачено 90,00 грн;
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою від 01 квітня 2001 року серії АА № 107553 терміном дії з 01 квітня 2001 року по 30 червня 2001 року, ставка єдиного податку 150,00 грн, сплачено 150,00 грн; термін дії свідоцтва продовжено з 01 липня 2001 року по 30 вересня 2001 року, сплачено 150,00 грн; термін дії свідоцтва продовжено з 01 жовтня 2001 року по 31 грудня 2001 року, сплачено 150,00 грн;
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою від 01 січня 2022 року серії АА № 9107696 терміном дії з 01 січня 2002 року по 31 березня 2002 року, ставка єдиного податку 150,00 грн, сплачено 150,00 грн; термін дії свідоцтва продовжено з 01 квітня 2002 року, сплачено 150,00 грн; термін дії свідоцтва продовжено з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року, сплачено 150,00 грн;
- свідоцтво про сплату єдиного податку від 04 січня 2003 року серії А № 576374 терміном дії на 2003 рік.
Отже, факт ведення позивачем підприємницької діяльності у період з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року підтверджується належними та допустимими доказами, передбаченими пунктом 2-1 Порядку № 22-1 та пунктом 4 Порядку № 637 (квитанціями про сплату страхових внесків та єдиного податку, патентом, за яким сплачено єдиний податок, свідоцтвами про сплату єдиного податку), з огляду на що суд відхиляє доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача такого спірного періоду.
У аспекті наведеного суд також звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про те, що відповідач-1 безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди його роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року, з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року, а також період ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про недостатність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності, тому оскаржуване рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою належного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року, з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року, а також період ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача, відсутні, оскільки наданих позивачем документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо призначення йому пенсії по інвалідності не вирішував, тож прав позивача у межах спірних правовідносин не порушував. Оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності за наслідками розгляду поданих заяви та документів приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, а тому саме цей пенсійний орган належить зобов'язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача.
Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 листопада 2024 року № 134150010288 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17 серпня 1987 року по 03 листопада 1988 року, з 23 січня 1991 року по 03 червня 1991 року, з 05 червня 1991 року по 15 жовтня 1991 року, з 17 жовтня 1991 року по 25 квітня 1994 року, з 01 серпня 2000 року по 01 лютого 2001 року, а також період ведення підприємницької діяльності з 25 березня 1994 року по 31 грудня 2003 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 листопада 2024 року про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 28 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна